Любовь Божья

Ти вмів нести вінок, що терням ранив скроні,
І бути сильним вмів в юрбі зрадливих лиць,
Хоч кров з відкритих ран текла вогнями грані,
Хоч м’язи рук і ніг не були з твердих криць.

Святим Ти бути вмів, опльований і скутий,
І не просив життя Ти у катів Своїх,
І серед лютих мук, у болю незбагнутих,
Ти вірив в третій день, що стати мав Твоїм!

І ми хотіли б теж нести вінки тернові
І на Голгофу йти під звук грімких пісень,
Хоч місця на землі забракло нашій крові,
О, Христе, ми, як Ти, на третій ждемо день!

Б.Ніжанківський,
Торонто, Канада

Опускаються руки… Чому опускаються руки?
І знесилене серце чекає – коли ж в небеса?
У безхмарному небі летять голуби, а не круки,
І до краю землі проповідано правду Христа.

Все застигло в чеканні. Столи до весілля накриті
І здивовано дивляться ангели з неба висот:
«Чом стоїть наречена, фатою туги оповита,
Коли так її любить і так утішає Господь?»

На губителя душ, що у злобі безсильній у спину
Їй шепоче: «Спіткнешся – хто знає, чи візьме таку?» –
Чом звертає свій зір? Чому радість свою загубила?
Звідки сумнів у неї: «Не знаю – дійду, не дійду?

Я багато чого, що повинна робить, – не зробила,
Я іще не така… О, пошли мені, Господи, сил!»
А любов милостива – любов покриває провини,
І Хто любить – хіба за заслуги тебе полюбив?!

Стрепенися, Невісто! Поглянь – он, за обрієм ранок,
Ти – спасенна, ти – сильна, від тебе втікає пітьма.
Перед Всесвітом всім, як свідоцтво – проколоті рани,
Що любов Його – вірна і в Нім переміни нема.

Це – не свято день Різдва,
Коли вдома є сварня,
Коли ти рідню гризеш
І з сусідом зле живеш…
Щоб у світі не було,
Спокій нам несе Різдво,
Спокій з Богом всіх світів,
Що й звістив ангольський спів.

Це – не свято день Різдва,
Коли в серці марнота,
Коли ти горілку п’єш,
Куриш, б’єшся і крадеш…
Різдво всім науку шле,
Щоб покаялися вже,
Щоб нам більше не грішить,
А лиш Господу служить.

Це – не свято день Різдва,
Коли віра не жива,
Коли ти є без надій,
Що Христос – Спаситель твій.
Як Його ти не прийняв,
Любві Бога не пізнав,
Як любві в тобі нема,
То тоді усе дарма.

День Різдва – день ласки й втіх,
Тим, що залишили гріх,
Їм Спаситель Сам з’явивсь,
В їхнім серці народивсь.
Хто з Христом у згоді є,
Той життя святе веде;
В єдності хто з ним живе,
В чиїм серці радість є.

Ось це свято – день Різдва,
Коли в серці тишина,
Коли Господа Христа
Щиро хвалять всі уста.
В тій родині Бог живе,
Щастя й радість їм дає, –
Ось так треба нам усім
Святкувати в Різдві тім.

Не хотіли зів’януть рожевії квіти,
Бажали вкрашати ввесь світ,
Горнулись до сонця, – вони ж його діти;
Пора.. – і обсипався цвіт!

І річка мовчать не хотіла, дзюрчала
Під гаєм і серед лугів;
Зима ж завітала і льодом скувала
Сріблистої річеньки спів.

І молодість, друже, – любимії мрії
Пролинуть, як гомін весни;
Літа на чолі твоїм борозни зриють
Й дні юні згадаєш, як сни.

Непрошена старість неждано приходить
І дійсність несе сивину;
Опісля смерть люта на цвинтар проводить
Й положить в могилу труну.

А там перед Богом на суд треба стати
І перед престолом святим
Від Господа вічную долю прийняти.
З чим явишся ти перед Ним?

Мій друже, один раз живеш в цьому світі
І молодість маєш одну,
Отож, не марнуй юних днів твого цвіту,
Щоб згадку не жати сумну.

Не дано нікому життя повторити
Й вернути змарнований час,
Щоб хиби направить, розумно вже жити, –
Минуле пропало для нас.

Мій друже, сьогодні літа віддай Богу
Й для вічності їх присвяти,
Щоб в Божих оселях життя без тривоги
Й нев’янучі роки знайти.

Сергій Рачинець

Пітьма вповила надвечір'я.
І ось вже зірки мерехтять.
Вдивляюсь в далекі сузір'я -
Хто зміг би мені розказать
Про давні і дивні події?
Святе народилось маля.
В пісні колискові Марії
Вслухались і Небо й Земля.

Розкажи мені, Зіронько,
Проспівай мені, мила!
Та мелодія ніжна, врочиста, свята.
Тільки ти пам'ятаєш час, коли народила
В ніч різдв'яну Марія Ісуса Христа.

Минуле покрилося пилом.
І тільки тоді, як в цю ніч
Ті ж самі зірки мерехтіли.
Напротязі довгих сторічь,
Іскринки небесної слави -
Прекрасне, величне, святе -
Співають "Осанна" і "Слава".
Погляньмо ж на небо нічне!

Розкажи мені, зіронько,
Заспівай мені, мила,
Та мелодія неба врочиста, свята.
Тільки ти пам'ятаєш час, коли народила
В ніч різдв'яну Марія Ісуса Христа.

І розтане у гаморі свята
Цокіт палиці по вестибюлі.
- А у вас продалася хата?
- Ет, вернути б часи минулі!

- Чула – видали заміж онуку.
- Прошлим літом. - Відтупались, бідні,
А мої подалися в науку...
- Встигнуть заміж! А Ваші як рідні?

- Непогано. Дзвонили їм вчора,
То вони там картоплю садили,
А дівчата дерева білили,
Вже до Паски готуються з хором.

Безсумнівно, такі діалоги
Ми почуєм не раз у цей вечір.
Хтось положить вам руку на плечі,
Пригадаються спільні дороги.

Скажуть вам: “Ну, а ви не змінились.”
І нещирість та буде приємна.
На душі так солодко і щемно,
Адже ми з земляками зустрілись

В котрий раз по традиції добрій.
Є велика причина радіти:
З нами наші онуки та діти,
А над нами спокійний обрій.

Не ховаємось більше від влади,
І на вікнах не вішаєм ряден.
Вже не ставим братів “на атасі”.
Через плечі не зикраєм в страсі -

Чи ж якого хвоста не вчепили,
Як тайком на служіння спішили.
Нас не просить ніхто: “Ну, тихіше ж!
Мають вуха і стіни і ніши.”

Не навчає дітей більше мати,
Як Священне Письмо заховати.
Нині ж, Господи, дай їх навчити
Твоє Слово Святе полюбити.

Дай же мудрість своєму народу
Цінувати Твій дар – Свободу.
Вже в історії утиски влади,
Але гублять нас власні вади.

Ти для церкви відкрив таємницю,
Що розсіяти нас, мов пшеницю –
Це здавна було в планах ворожих.
Збережи нас у єдності, Боже!

Щоб могли дорожити братами,
Щоб висока любов поміж нами
Не маліла, а виросла вища,
Щоб не сталося попелищем

Те, що звемо святим братерством.
А якщо вже в серцях наших черство,
Якщо тісно там нашим близьким,
Якщо погляди наші слизькі,

Ти прости нас, помилуй Боже
Тут крім Тебе ніхто не поможе.
Було важко в «темниці народів».
Дай нам мудрості в повній свободі

Зберегти все найкраще із спадку.
Християнська любов від початку
Маяками горить на мілизні.
Ми - одне, хоча зовні - різні.

День за днем, рік за роком минає,
То життя календар наш гортає.
Там відмічена кожна дата,
Як проведена, чим багата.

Свіжий запис на новій сторінці:
Знову зустріч у нововолинців,
Проживаючих в краї чужому.
Мир вам, кожному серцю і дому.

Cвітлана Касянчик, Сакраменто

На Світі дивна є картина.
Господь – Творець її Художник.
Лиш Він так наділити може
Тебе красою, Україно!

Ти, як замріяна дівчина,
Що задивилась в небо синє
Такими ж синіми очима,
Моя прекрасна Україно.

Вплела у коси цвіт калини
Рясний. Тендітною вербою
Сама схилилась над водою –
Чудова квітка – Україна!

Лунає пісня солов’їна.
Купає ніч в озерах чистих
Небесні зорі променисті.
Земля співуча – Україна.

Залиті сонечком долини;
Поля, засніжені зимою,
Неначе вкриті сивиною
Скроні мами – України.

Але серед краси цієї,
Ген угорі під небесами,
Злітають сірими птахами
Журливі думи невеселі:

Про злі часи, тяжкі години.
Голодомор, війна, недоля...
Грозою зламані тополі –
Твоє минуле, Україно.

Та ти здолати все зуміла!
Тому змогла все пережити,
Що християн неслись молитви
За тебе, Україно мила.

Вони стояли на колінах,
Хоч їх ув’язнювали, били;
Але Господь давав їм сили
І ось ти – вільна, Україно!

Якби могла ти зрозуміти,
Що лиш Христос – твоя Надія.
Лиш Він журбу твою розвіє,
То ти могла б щасливо жити.

Народе, сильний і прекрасний,
Здійми натрудженії руки
До того, Хто на хресні муки
Пішов, щоб ти не був нещасний.

Прийди до Божого ти Сина.
Господь ще й досі закликає.
Він терпить, любить і чекає –
Тебе чекає, Україно!

Як вільний вітер в чистім полі
Ідуть часи, летять невпинно.
Та лиш в Ісусі, Україно,
Твоє майбутнє, твоя доля!

Вікторія Шупортяка

24 Серпня, 2003

Була зима, мороз щипав за щоки,
І сяяли від щастя твої очі,
У білім килимі тонули наші кроки,
Ховались, як думки твої дівочі.

Не знаю чи я зможу, хоч стараюсь
Потрібні підібрать слова,...
Якщо тобі в коханні знов признаюсь,
Для тебе це вже думка не нова.

Ми так і йдемо разом, крок за кроком,
І навіть мені важко уявити,
Що міг я проминути ненароком,
Tебе в житті своїм ніколи не зустріти!

Вже діти виросли, онуки кличуть “буся”,
Та ми не будем згадувать про вік,
Я дякую за тебе Господу й молюся,
Щоб Він благословив твій кожний рік.

Бажаю щастя, і щоб навіть у журбі
Було усміхненим лице твоє.
І все-таки я знов скажу тобі -
Люблю тебе такою, як ти є!

Там, нічної пори,
Лунав голос згори,
Хором анголи пісню співали.
Сплячим людям землі
В дивній пісні святій
Довгожданну новину звіщали:

– Слава Богу вгорі
І спокій на землі ,
Між людьми – і любов, й добра воля!
А хто ж чув ті пісні?
Міцно спали усі
У кайданах гріховного горя...

Ой, сьогодні не спіть,
Як за давніх тих літ,
Бо на світ суди Божі надходять!
В темні ночі оці
Засвітіть каганці
І Христового ждіте приходу.

Оксамитова ніч. Так спокійно і тихо.
В неосяжному небі діамантами – зорі.
Мирно спить Віфлеєм. Місто спокоєм диха,
Лиш гуля вітерець у небеснім просторі.

Раптом тишу порушив дивний спів Анголів.
І засяяла зірка нова над землею.
Народився Христос - миру Князь, Цар царів!
Він звільнить від гріхів людство кров’ю Своєю.

Ніч Різва – дивна ніч. Там у стайні за містом
На соломі сповитий Ісус спочиває.
Йосип там на колінах і Марія пречиста
Із Різдвом дивне Боже Дитятко вітають.

А у небі предвічному Анголів хόри
Дивну вістку вістять і співають хвалу!
І розсіює зірка нова ночі морок,
Як розсіє Спаситель гріховну імлу.

Віфлеємськая ніч… В полі ватра палає.
Пастухи між собою неквапноговорять.
Раптом голос з небес урочисто лунає:
“Не лякайтесь, радійте, погляньте на зорі:

Зірка та, що ясніше від інших сіяє,
Народилась разόм з Сином Господа нині.
Новинý цю чудову я вам сповіщаю,
Поспішайте вклонитися Божому Сину”.

Стелить ніч синім шовком зі сходу дорогу.
Йдуть по ній мудреці, на зорю поглядають.
Пил далеких шляхів запорόшив їм ноги,
Втома валить із ніг, та вони поспішають;

Бо збулися пророчі слова про Мессію –
Немовлятком у яслах Він явиться миру.
І схиляють коліна, і серцем радіють,
І Цареві несуть ладан, золото, миро.

Не згасаючи, зірка у небі сіяє.
Незвичайна зоря - Слави Божої світло.
Всі, хто прагне спасіння в Христі, поспішають
Вознести в покаянні до Бога молитву.

Тож і ти, друже мій, поспіши, не вагайся.
До Ісуса за зіркою серцем полинь.
Поклонися Йому і прослав, і покайся.
Він достойний того, вічний Бог наш!

На сторінках “Нового Заповіту”,
У книзі “Дій Апостолів Святих”
Читаємо ми, як повинна жити
Христова Церква за років земних .

Там є багато прикладів чудових,
Які Лука докладно описав.
Там кожна дія сповнена любові,
Бо Дух Святий апостолів сповняв.

Христові учні Слово йшли звіщати
Про Боже Царство, як Христос учив.
Але не забували і подбати
Про своїх ближніх: про сиріт та вдів.

Служителями Церкви, їх руками
Господня милість звершувала путь…
Їх стали називать “дияконами “.
Їх так у Церкві і понині звуть.

Ми зустрічаєм у Письмі Святому
Їх імена: Степан, Тимон, Пилип-
У ділі Божому не знали втоми
І аж до смерті вірними були!

А їхній шлях життєвий – то був подвиг…
Як грішний люд Степана побивав,-
Христа він бачив в Небесах Господніх
І прощення для грішників благав.

Господь вживав як вибрані сосуди
Святих мужів. Воістину святих!
Та через них чинив великі чуда,
І Божий Син прославивсь через них!

О! Як душа бажала би сьогодні
Відчути дух апостольських часів.
І в нинішніх служителях Господніх
Побачити отих дияконів!

Вікторія Шупортяка
.

Ісус промовив: “Друзі, любі,
Ідіть, по всьому світу йдіть.
І там, де прагнуть прави люди,
Про Боже Царство роскажіть!

Ви - сіль землі, ви - світло світу!
Вважайте це за привілей:
Ім’я носити - Божі діти-
І нести світло для людей.

Світіть як сонце, як зірниця
У грішнім світі, що у злі.
А Бог вас, як Свою зіницю
Хай збереже на цій землі.”

І йшли брати в міста і села,
Чи падав дощ, чи вітер дув.
Не завжди шлях їх був веселим,
Не завжди він безпечним був.

Де їхні кроки пролягали,
Де їхня проповідь була-
До Бога люди навертались,
І Церква Господа росла.

І Божі храми розквітали,
Як білі квіти у степу.
І свої двері відкривали
Тим, хто шукав до правди путь.

Як спів пташиний на світанні
Пливе в небесну височінь-
Лились молитви покаяння
З сердечних, змучених глибин.

А скільки їх - річок незнаних
Близ хутора чи слободи
В обійми хвиль своїх приймали
Тих, хто обітниці складали
Служити Господу завжди.

Так відбувається й донині:
Христові учні їдуть, йдуть
По нашій рідній Україні,
Звершають подорож місійну
І Євангелію несуть.

А ми молімося сердечно
За нашу неньку – Україну,
Місіонерам щоб безпечно
Звершати працю безупинно.

І хоч би із - за океану
До Бога молитви доходять,
Бо щиро віримо ми з вами:
Молитві відстані не шкодять!

Вікторія Шупортяка

Ось майже остання хвилина,
І рік цей мусить скінчитись.
Ми станемо на коліна,
Станем... і будем молитись.

Злітають із уст мимоволі
Слова: “Ти зміцни нас, Боже!
Майбутнє не в нашій волі,
Минуле... змінити не можем.

Прости нас за дні минулі,
За те, що так мало часу
Ми Слово Твоє читали,
Більш дбали про тіло наше.

Навчи нас у році наступнім
Так наші всі дні рахувати,
Щоб мати нам в серці мудрість
Про душу свою пильнувати.

Як діти до рідної неньки.
Ми прагнем до Тебе, Отче.
Вже сиві, чи ще маленькі,
Відчути любов Твою хочем...

Хоч наші дні швидко минають,
Та в кожного міра своя,
І Ти, тільки Ти один знаєш,
Коли вже є повною чаша моя.

Тобі ми ще звіт мусим скласти,
Та радість сповняє серця,
Бо земного життя наші частки
Припали в хороших місцях!”

Я б там хотіла бути тої днини,
Коли Ісус – Син Божий умирав.
Коли Він змучений, скривавлений на спину
З хрестом важким людські гріхи поклав.

Я б стежкою Христу під ноги впала,
Щоби полегшити Йому хоч крок.
Краплиною води живої стала,
Щоб Спраглому вологи дать ковток.

Була б я тим камінням при дорозі,
Що, дивлячись на беззаконня ті,
Кричало й плакало, мовчать не в змозі.
Серця ж людей – жорстокі та пусті.

Я б піднялась в розпеченеє небо
І, мов стривожений бідою птах,
Я б закричала: « Люди, о, не треба!
Не смійте, люди, розпинать Христа! »

І я була б гарячою сльозою,
Що на каміння гробу впала там.
Я стала б тою ранньою росою,
Що бачила Воскреслого Христа!

І я хотіла б радість ту відчути,
Коли вона злетіла до небес!
Із краю в край звіщали диво люди:
« Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Як те було давно, та ще й донині
Ми згадуємо той Голгофський хрест.
І до Ісуса ми душею линем
Туди, де Він вмирав, де Він воскрес.

У Великдень, в цю радісну годину
Мене вітають з святом друзі всі...
Мені ж спокою не дає та днина,
Коли страждав Спаситель на хресті.

Ми будемо радіти і співати
І славити те чудо із чудес!
І кожної хвилини пам’ятати:
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Хай в кожнім серці воскресá Спаситель,
Він нам любов і вічну радість дав!
І все ж я хочу, люди, вас просити:
Не треба більше розпинать Христа!

Нечутно, непомітно, крок за кроком
Ми до межі, до Вічності ідем.
І пролітає птахом рік за роком,
Немов сніжинка тане день за днем.

І знов приходить Новорічний вечір
Із радістю і смутком на поріг.
Пригадуєм сумні й приємні речі...
Палають свічі, сріблом сипле сніг...

Життя іде, мов свічка догоряє,
Скінчиться все: тривоги і печаль.
Що поперéду нас іще чекає?
Що в серці лишить радість, а що жаль?

Годинник стáранно хвилини лічить.
І звук його неначе кроків звук.
То нам на зустріч поспішає Вічність.
І ми її приймéм з Господніх рук.

Який то привілей – життя у Бозі:
Надія, віра, спокій у серцях!
Хоч заметіль кружляє на дорозі,
Все наше майбуття в Його руках!

Нове життя, як рік новий настане
В новому небі, на новій землі!
І щастя, теж нове, не перестане.
І не скінчиться радості політ!

Пусть зеркала твердят иное мне:
В них вижу женщину немолодую.
Но зеркалам я отвечаю: «Нет!» –
В стекле холодном не увидишь душу.

Есть у меня Спаситель и Господь.
И над моей душой не властно время.
Бог обновляет душу, а не плоть,
В душе спасенной – новой жизни семя.

Мне с новым утром открывает Бог
По-новому библейские страницы,
Я снова познаю Христа любовь,
По-новому могу я петь, молиться.

Господь во мне все новое творит:
По-новому я ближних понимаю,
По-новому душа моя горит,
По-новому люблю я и прощаю.

Мой внешний человек окончит век –
Так быть должно. Он обратится в тленье.
Но внутренний, сокрытый человек
Подвластен только духу обновленья.

Все лучше он Иисуса узнает,
Все лучше видит он, все лучше слышит,
Он знает: скоро будет к небу взлет,
И близкой встречей с Иисусом дышит.

И пусть ветшает хижина моя –
Об этом не печалюсь я нимало.
Иду по жизни с Иисусом я,
И для меня не страшно смерти жало.

Когда наступит мой последний день
И разорвутся все земные узы,
Не старой женщиной я встречу смерти тень –
С душою молодой уйду к Иисусу!