"Апокаліпсис серця"
Павло Миронюк
2 Тимофія 3:1-5: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!»
Віруюча людина, яка, можливо, роками вірить у Господа, може побачити себе у такому стані, як колись побачив себе Симон Петро, коли Христос увійшов до нього в човен і зробив чудо. Симон подивився на це все, усвідомив, перед Ким він стоїть, впав на коліна і сказав: «Вийди, Господи, з цього човна, бо я людина грішна». Він усвідомив стан свого серця. Це часто відбувається в житті тих, хто уже давно вірить в Бога. Коли Бог просвітлює наше серце і починає очищати його від пороків, ми усвідомлюємо, що в глибині нашого серця протягом років були такі пороки, які заважали нам чисто жити перед Богом.
Контекст 2 послання до Тимофія
Перш за все, Павло відкриває у посланні свої відносини з Тимофієм як вчителя з учнем. Він говорить до нього як духовний батько до духовного сина. Він показує у листі свою прихильність і любов до Тимофія, і це базується на щирості і відкритості серця Тимофія. Можливо, через цю причину Тимофій став учнем ап.Павла. Павло застерігає та наставляє пильнувати «правдиву науку Христову» та щоб Тимофій «жив і служив згідно цієї науки», тому що з’явилися люди, які видавали себе не тими, ким вони є насправді. Павло показує на багатьох прикладах, що люди, з якими він мав справу, виявилися не тими, за кого себе видавали: хто лишив його, хто пішов у світ, хто не виявив своєї вірності, хто не був відкритим. Павло шукав таких, як Тимофій. Він підбадьорює Тимофія добрими прикладами вірності Господу з життя інших людей, які все ж таки були до кінця вірними Павлу, не лишали його у важкий момент і цим виявляли вірність Богу, бо залишалися твердими у своїх позиціях віри. Павло показує свою мету як вчителя Тимофію – підготувати з нього гідну собі заміну, адже його життя підходить до кінця: він пише цей лист із в’язниці, де знаходиться за проповідь за Христа, і каже: «Тимофій, моє життя закінчується, але я хочу, щоб ти був такою людиною, якою я тебе знаю. Хочу, щоб ти пильнував здорову науку Христа і щоб мав чисте серце»… Апостол Павло каже, що в останні часи люди будуть з особливими пороками серця, і Тимофій має відвертати своє серце від таких, а триматися з тими, хто Господа кличе від чистого серця. У 2Тимофія 2:22 Павло зазначає: «Стережися молодечих пожадливостей, тримайся правди, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця». А в 2Тимофія 3:5: від людей, які тільки мають вигляд благочестя, тобто мають тільки гарну оболонку, але сили його відреклися, треба відвертатися. Закликаючи Тимофія бути вірною заміною, іти дорогою науки Христа, Павло зауважує, що йому треба зробити важливий висновок – триматися з тими, хто має чисте серце, і відвертатися від тих, хто має нечисте серце. Відвертатися від тих, хто має нечисте серце, – це не означає з ними не розмовляти, їх ненавидіти, з ними не мати ніяких спільних справ. Навпаки, він каже: наставляй противників з любов’ю – може, досягнеш тих, хто противиться. Ти май з ними спільність, але вона має бути спрямована лише на те, щоб Бог змінив їхні серця, щоб твоє життя мало вплив на цих людей. Один чоловік розповів мені історію. Він довго жив поруч з віруючою родиною, чий батько був пастором церкви у м.Луцьку. Про нього цей чоловік розповідав, що це була щира віруюча людина, яких він мало знав. Коли він, бувши малим, йшов вулицею, то цей старший чоловік, який завжди ходив в шляпі, знімав перед ним шляпу і вітався. Зазвичай, молоді перед старшими знімають шляпи, але цей християнин любив і поважав кожного. Чоловік, який розповідав цю історію, все життя був невіруючим, хоча мав перед собою здоровий приклад щирого християнства. Сьогодні він думає про покаяння. З цього прикладу ми можемо побачити, що життя з чистим серцем має великий вплив на інших людей.
Що ж таке апокаліпсис серця?
Слово «апокаліпсис» має 2 значення: відкриття і відтворення першочергового стану. Коли читаємо книгу Відкриття, то бачимо, через які процеси буде проходити людство, щоб Бог відновив його першочерговий стан, у якому Він створив його. В біблійній мові слово «серце» в більшості означає розум людини, який включає наші пам’ять та інтелект. Уявіть собі чоловіка, який все життя прожив так, як був навчений, як його виховували, як впливала на нього влада, рідні, сусіди, друзі. І де ж знаходяться всі події його життя, умовиводи? В розумі. І от ця людина приходить до Бога у старшому віці. Як ви думаєте, скільки треба Богу часу, щоб через Святу Біблію досягнути всіх поличок його розуму, щоб Слово Боже просвітило кожен його куточок, щоб побачити все минуле, теперішнє у світлі Божого Слова, щоб прийняти Божу думку стосовно того, що Він думає про нас. Тому скільки б часу ми не прожили на землі, в якому б віці ми не прийшли до Господа, нам треба багато часу для того, щоб Бог змінював наше серце і наш розум. І ми не маємо про це забувати. В Діях Апостолів 15:8 Бога названо Серцезнавцем. Тут написано, що язичники, люди, які не знали Бога, увірували в Христа. А набожні юдеї переживали, чи можуть ці язичники зі своїм перевернутим розумом і серцем так швидко пізнати Христа. Петро ж каже, що Бог є Серцезнавець – Він знав серця цих людей, в якому вони стані, що вони були щирі і відкриті, тому Бог дав їм Духа Святого. Як би ми не думали про своє життя, якими б розумними ми себе не вважали, як би не порівнювали себе з іншими, думаючи про себе краще, бо це нам, людям, притаманно, та коли нам відкривається, що ми не такі, що ми гірші, то багато з нас потрапляє у депресію – ми готові себе розшматувати, нам не хочеться жити, бо ми стаємо ніби гіршими за іншими. Але один Бог знає досконало наше серце так, як ми його навіть не знаємо. І ми маємо довірити наш розум і серце Богові. Це значить довірити своє серце Богу, довіритися насамперед Священному Писанню, що воно говорить до нас. Адже часто люди, читаючи Біблію, кажуть: «Воно-то в Біблії написано так, але в житті виходить зовсім по-іншому». Це означає, що ми не довіряємо Богу всього життя, свого серця, ми включаємо свій розум, а Біблія каже: «Надійся на Господа всім серцем своїм і не покладайся на розум свій» (Приповісті 3:5) – віддай свій розум в Господні руки.
Приховані процеси і неочікувані моменти
Уявіть, що в якійсь сім’ї є підліток, якому 13-15 років. Неждано ця дитина, яка завжди була слухняною, починає бунтувати проти своїх батьків – поводитися зухвало, не слухатися їх. І що ж ми, як батьки, робимо у відповідь? Ми починаємо боротися з цими проявами, контролюючи кожний телефонний дзвінок, крок дитини, караючи за брутальні слова. Але нам і в голову не приходить, що в серці дитини проходять приховані процеси: все, що ми бачимо, є наслідками того, що всередині. Вона бунтує, тому що, можливо, не відчувала вашої любові до неї раніше або, можливо, тато колись пообіцяв поїхати з нею в суботу на рибу. А вранці того дня пастор церкви зателефонував і сказав, що їм терміново треба допомога, треба зробити одну добру справу. Тато навіть не згадав те, що пообіцяв дитині. А дитина цілий тиждень готувалася до такої поїздки. І тут в неї повне розчарування. Прийде час, коли дитина почне бунтувати. Я навів тільки 1 маленький приклад, яким хотів продемонструвати, що все поверхневе має внутрішні, глибинні процеси.
Уявіть, що Бог у Своїх руках тримає зубило, молоток та інші інструменти, і Він працює ними над якимось цінним алмазом: шліфує, обробляє, теше, полірує. Цим алмазом є наше серце. А руками Бога є наші батьки, начальники, лідери. Це Божа влада – Бог дав людям, яких Він поставив над нами, навколо нас, їх взяв у Свої руки, - це інструменти, якими Він працює над нами і обтесує нас. А ми думаємо: нас хтось образив, сказав нам погане слово. Ні, це Бог робить Свою роботу через цих людей. На Різдво ми з групою братів їздили співати різдвяні пісні. Ми співали в одній новобудові. Заїхали в двір – і я, не подумавши, постав свій автомобіль на заїзді перед всіма гаражами. Поспівали, прославили Ісуса. Виходимо з будинку, розмовляємо з тіткою дівчинки, яку ми відвідували. Вона й каже: «Тут обіцяли зробити сходи нормальні і пандус». А назустріч іде сусідка, вона й каже до сусідки: «Правда, сусідко?» А та жіночка відповідає: «Не знаю, але дорогу перегородив якийсь козел, поставив перед гаражами машину, і я не можу заїхати». Бог послав мені зубило, і Він дав мені мудрості, я сказав: «А це я». Треба було бачити реакцію цієї жіночки... Бог посилає нам у житті такі обставини, щоб показати наше серце. Він посилає нам конфліктні моменти, важких людей, яких ми не можемо терпіти, не можемо спати, для того, щоб працювати над нашим серцем. Але нам дуже важко прийняти, що це дійсно від Бога. І лише тоді, коли дорогоцінний камінь починає блищати, ми бачимо результат Божої роботи. Але це забирає час. Якось одна жінка після того, як у вічність пішов її чоловік (сім’я була християнською, але в ній постійно були негаразди), сказала: «Проживши понад сімдесят років, я зрозуміла, що сама була винна у всьому, що відбувалося в нашій сім’ї». Як шкода, що ми пізно починаємо розуміти стан свого серця. Ми дивимося на своїх дітей, сім’ю і винуватимо когось, але Бог каже: «Я дав тобі цей інструмент, Я над тобою працюю, подивися на себе. Може, ти винен?»
Серце – найбільша цінність людини
Матвія 15:19: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги». Які страшні речі! Де ж джерело цього всього? Серце людини, її зіпсутий розум. Якщо дивитися паралельний текст з Луки 6:45, то там написано: «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» Цікаво, що перед тим Христос говорить: «Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіг із тернини, винограду ж на глоду не рвуть». Коли ви дивитеся на дерево, що ви бачите? Стовбур, гілки, листя, плоди, але ви не бачите корінь. А чи бачили ви коли-небудь своє серце? Ні. Як важливо нам зрозуміти, що дерево має коріння. Серце – це корінь наших вчинків, корінь всього нашого життя. Тільки Бог є Серцезнавець, Він бачить наші серця. Ось чому люди часто помиляються, говорячи: «Я зміню себе, а тоді прийду до Бога». Ось чому віруючі люди помиляються, говорячи: «Я буду боротися з цим, переможу». А Богу кажуть: «Я більше ніколи так не буду; а якщо буду, то нехай я помру». Не моліться так, бо можете померти. Ви не можете так пообіцяти Богу, бо ваше серце може змінити лише Він, Який знає його і може поставити діагноз. Нам важливо зрозуміти істину: ми маємо прагнути апокаліпсису свого серця, маємо бути готові до того, щоб Бог відкривав наше серце. Коли в нас з’являється карієс на зубах, то іти до стоматолога не зовсім приємно, тому що це боляче, але це ж необхідно. Ми знаємо, що коли Бог змінюватиме наше серце, це буде боляче, але це так необхідно для нашого ж добра, тому що «чисті серцем будуть бачити Бога» (Матвія 5:8)! Давид одного разу написав такі слова: «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Псалом 138:23-24). Давид був людиною за серцем Бога, його життя було правдивим, щирим, але одного разу він згрішив. На той момент він, можливо, не задумувався над станом свого серця, але коли пройшов через це, то зрозумів, що тільки Богу треба відкривати своє серце, щоб Він викривав всі пороки. А перед цим він пише: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі - ось Ти!» (Псалом 138:7-8).
Серце – це цінність людини. У Приповістях 4:23 написано: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя». Найбільше в житті треба берегти своє серце, думати про те, що в нього входить, через які ворота все входить в наш розум – через очі, вуха? Це перші важливі ворота, тому думаймо, що ми дивимося, що читаємо, що слухаємо, з ким спілкуємося, що приймаємо глибоко до серця, кому віримо. В Луки 12:34 написано: «Бо де скарб ваш, там буде і серце ваше». В контексті ми читаємо, що Христос говорить тут про багатство: якщо наше серце прив’язане до багатства, то воно буде з багатством. Ми можемо побачити пріоритети інших через те, що оточує людей, з ким вони проводять свій час, як живуть, з якими людьми спілкуються, по їхній мові, куди прагнуть і що вони взагалі роблять
Стан серця людини визначає її пріоритети
Чим живе людина, тим живе її серце, там воно прив’язане. В Луки 6:45 Христос говорить: «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» - слова та уста людини відкривають, де знаходиться її серце. Якщо я зустрічаю братів, які постійно говорять лише про одні машини і гроші, то розумію, що їхнє серце повністю не віддане Богу. Якщо я зустрічаю сестер, які постійно пліткують про інших людей, то ясна річ, що не з Богом їхнє серце, а зрозуміло, де воно. Чому віруючій людині варто найбільше стерегти серце? Давайте поглянемо на найбільшу заповідь: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Повт.Закону 6:5). Це і є для нас відповіддю. Якщо я не стережу своє серце і свій розум, а впустив в нього інші пріоритети і цінності, окрім Бога, і Бог не наповнює всі сфери мого життя, там з’являються ідоли. Все в своєму житті треба пропускати через призму Бога. Якщо я Бога не допускаю у якісь сфери свого життя, це говорить про те, що щось стає на місце Бога – ідолом, бо є один Бог, а все інше – це ідоли – ті, що тягнуть мене за собою. Якщо в мене є речі, які володіють мною, які не є по волі Божій, то це ідоли в моєму серці. І тільки з такої причини ця сфера мого життя не заповнена Богом.
Діагноз людського серця
«Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (Єремії 17:9) – такий діагноз поставив нам Бог. Чи було у вас таке, що довго не гоїлися рани? Правда, важко? Це болить і неприємно. Так і Богу болить, бо наше серце невигойне. Коли Бог подивився на людину до потопу, то сказав: «...ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно, тому Я знищу людину» (Буття 6:5). Бог послав потоп, знищив людський рід, Ной вийшов з синами з ковчегу, і ось що написано: „І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був” (Буття 8:21). Уявляєте, Бог покарав людство, знищивши його, а воно не змінилося, таким і залишилося. Бог вирішив більше не карати людство, бо воно все одно залишиться таким, та в Бога був інший план для людини. Хоча серце – це найбільша цінність людини і ним цінує Бог, але в нього страшний діагноз. Давайте подумаємо: якщо в людини страшний діагноз – рак, то чи перестають таку людину любити? Звичайно, ні. Навпаки, їй виявляють ще більше співчуття і любові. Бог так само дивиться на нас і бачить, що ми невиліковно хворі, тому виявляє ще більше любові до нас.
Найпоширеніший, фатальний вибір - краса лиця замість краси серця!
Люди часто роблять неправильний вибір – вони замінюють красу серця – внутрішню – на зовнішню красу. Ап.Павло у 2 посланні до Коринтян 5:12 пише: „Ми даємо привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.” Ось у чому була справа: фарисеї казали: «Ми євреї, фарисеї, ми правильно виконуємо Закон». Павло каже їм у відповідь: «Я маю все те, що й ви маєте, але у вас немає того, що є в мене – чиста совість. А ви хвалитеся тільки обличчям. Ви з’їдаєте людей за те, що вони не такі, як ви, ви їх ненавидите, гризете їх і кажете, що ви такі праведні». Ось принцип ап. Павла – не хвалися обличчям, не хвалися тим, ким ти є, а хвалися своїм серцем.
Урок, який ми отримуємо з листа ап.Павла до Филимона: „Так, брате, нехай я одержу те, що від тебе прохаю в Господі. Заспокой моє серце в Христі!” (Филим. 20). Ситуація була такою. Филимон був багатим чоловіком і мав рабів. Один із рабів, Онисим, втік від Филимона. Павло з Онисимом зустрівся у в’язниці, де Онисим покаявся і став його духовним сином. Павло пише супроводжуючого листа Филимону і передає його через Онисима, де пише: «Прийми Онисима, бо він тепер дитина Божа. Прости його і, коли він чим скривдив тебе або винен тобі, полічи це мені» (Филим.18). Павло з Филимоном були друзями. Уявляєте, який тісний світ! Що міг зробити Филимон? Він міг отримати цей лист і нікому його не показувати, прочитати, зім’яти і викинути. І він був би святий в очах інших людей. Всі б сказали: «Ти правильно вчинив з рабом, покаравши його; а як ще треба було з ним чинити?» Але виклик, який дав Павло Филимону стосовно Онисима, був викликом сумлінню Филимона. Тому він вчинив по чистоті і красі свого серця, а не обличчя.
Ще один приклад зі Старого Заповіту. Пам’ятаєте, як вибирали першого ізраїльського царя? Це мав бути найвищий, найсильніший, найгарніший чоловік – всі люди були «за». Бог благословив: «Хочете мати царя? Майте його». Що почав робити Саул? Грішити. Тоді Бог сказав: «Я нагледів собі царя по Своєму серцю». І послав пророка Самуїла в дім Єссея – Давидового батька. Самуїл приходить і дивиться на старшого сина, який він високий, гарний, сильний, і каже: «Цей, напевно, буде царем». А Бог дає йому урок: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам.16:7). Бог Серцезнавець бачив серце старшого сина і сказав: «Ні, він не буде царем». І тоді промовив: «Знайшов Я Давида, сина Єссея, чоловіка за серцем Своїм, бо волю Мою Він виконувати буде». Хоча Давид був наймолодшим, але серце його було відкрите для Бога… Люди часто роблять помилку – вони дивляться на лице, хочуть замінити красу серця красою обличчя. Чому часто жінка, якій в серці чогось не вистачає, починає видавати свою красу на лице? Або чоловіки, які виявляють це в чомусь іншому? Нам треба дивитися не на плоди, а в корінь наших проблем. І якщо нам хтось колись сказав якесь зауваження, в нас може виникнути агресія: «Я не такий, це ти такий...» А потім ми ходимо і думаємо: «А може, я дійсно такий». Знайте, такі речі не дарма відбуваються в нашому житті. Буває боляче, коли люди прожили в шлюбі декілька десятків років, а потім заявляють: «А ти все життя був таким...» Добре, звичайно, що такі речі відкриваються, але це важко сприйняти: «Як це, ти все життя мовчав, носив у своєму серці». Але добре, що вийшло назовні, тільки треба мудрість Божу для того, щоб правильно розуміти і сприймати.
Заспокой моє серце у Христі!
Одного разу Ісус проповідував, і до нього підійшли фарисеї – люди, які дивилися на лице, а не на серце, ті, які молилися: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як той митник». Ісус сказав про них: «Наближаються до Мене люди, які устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене» (Матвія 15:8). Ісус бачив серце людини, і це показує на те, що Він є Бог, Той, Який прийшов на землю, щоб вирішити нашу проблему серця. Що можна назвати проблемою нашого серця? Це почуття провини. Цікаво, що це почуття неможливо вилікувати часом. Життя людини – як шахова дошка. І коли ти граєш у шахи, то робиш хід, який назад повернути не можна, – він вирішує долю гри. Те, що ми робимо в житті, - вирішує нашу долю. І часто ми робимо неправильні ходи. І за них мучить совість. Хтось у несвідомому віці погано ставився до батьків, хтось вчинив злочин і потрапив у колонію, хтось в молодості з немудрості наробив біди, хтось когось убив, розлучився, зіпсував життя дітям, зробив аборт, зрадив, - і всі ці речі лягають важким каменем на наше життя. Ми думаємо, що час вилікує всі рани. Ні, час ніколи не лікує наші рани. І коли така людина з почуттям провини стає перед Божим лицем, коли смерть зазирає їй у вічі, тоді вона не знає, що сказати Богу. Але Христос знає наші серця. Він бачить їх з висоти неба, Він бачить їх під час життя на землі, бо написано про Нього: «Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було» (Івана 2:25). Він зціляв розбиті серця людей: серце самарянки, що мала п’ятого чоловіка; блудниці, яку спіймали на гарячому; розбійника, який висів на хресті і помирав за те, що вчинив. Він зціляв серця зрадників, таких, як Петро, також нечистого митника, який обдирав свій народ, працюючи на римлян. «Коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога» (1 Івана 3:20-21). Знаєте, коли нас може не винуватити наше серце? Коли ми так, як грішні люди, схиляємося перед Господом, оплакуємо свої гріхи і кажемо: «Ісус Хистос, я знаю, я вірю, що Ти Один можеш вилікувати почуття моєї провини. Ти Один можеш простити мене від тягарів мого життя, Ти Один можеш мене звільнити. Я вірю, що Ти за мене помер на хресті. Я мав бути там. Прошу – очисти мене від почуття провини і дай мені нове серце». І написано: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єзекіїля 36:26). Якщо навіть ваше почуття провини закам’яніло, якщо ви забули про свої гріхи, але час від часу їх згадуєте, вони колять вам, - Я дам вам серце із плоті. Коли батьки віддають своїх дітей на операцію в руки хірургів, вони пишуть розписку і цим самим висловлюють свою довіру лікарю. Здається, що для багатьох із нас настав момент, коли нам треба зробити крок довіри найкращому Лікарю наших сердець – Ісусу Христу. Я закликаю вас сьогодні сказати: Ісусе, звільни мене від почуття провини. Господи, я благаю тебе: відкривай моє серце, роби апокаліпсис мого серця, показуй, який я є, для того, щоб я був чистий серцем і Тебе побачив. Адже найбільша ціль Бога в нашому житті – привести нас у першочерговий стан – зробити чистим і святим.
|
