Про що ви думаєте, коли у вашій церкві оголошують: «Наступної неділі у нас причастя»? Я розмовляв з цього приводу зі своїми друзями, і вони розповідали, що для декого з них це є чимось возвишеним і прекрасним. Вони не могли дочекатися тієї миті, коли прийдуть на зібрання і братимуть участь у цій вечері Господній – радісно, урочисто, щасливо. У декого, і вони про це відверто говорили, виникає таке відчуття, що їх чекає важка праця, внутрішня підготовка. Вони зізнавалися, що приходили на це свято з внутрішнім дискомфортом і пригніченістю. Було відчуття, що щось вони недоробили, щось недовиконали, якось внутрішньо до кінця не підготувалися. І саме причастя ставало для них боротьбою між вірою і сумнівами, між радістю і тривогою. Звичайно, для декого це звичайне оголошення, оскільки вони брали участь у причасті вже сотні разів, тому для них звичайний ритуал, який мусить виконати кожен християнин. А що для вас означає причастя? Що ви відчуваєте, коли чуєте оголошення про причастя?
Саме на цю тему я хочу й поговорити і дуже хотів би, щоб ми могли краще зрозуміти Ісуса Христа, глибше проникнути в таїнство причастя, щоб, усвідомивши всю його глибину, отримати більше благословення, і щоразу, коли в церкві будуть оголошувати, що наступної неділі буде Вечеря Господня, ваше серце радісно забилося і ви сказали: «Господи, я дуже хочу брати в цьому участь!» І щоб після цього ви могли не просто виконати обов’язок, а радісно зустрівшись з Господом, вийти з церкви повними благословення, з переможним духом і з глибоким усвідомленням Божої величі, з духом поклоніння, смирення й страху Божого. Повернімося на двадцять століть назад. Увійдімо в Єрусалим. Наближається свято Пасхи. Єрусалим багато разів бачив це свято: такі ж шумні вулиці, так само переповнений храм, але цього дня відбудеться щось особливе. У ці дні буде розп’ятий Ісус Христос. Та напередодні Він встановить таїнство причастя, щоб Його Церква творила це на спомин про Нього, аж доки Він не прийде на землю вдруге. Причастя, Вечеря Господня – таїнство, дивовижне і таємниче, величне й водночас просте, це та священнодія, яка змінить життя багатьох людей, стане центральною в багатьох богослужіннях, те, що будуть намагатися осягнути безліч найкращих умів, в чому братимуть участь звичайні люди. Є одна історична довідка (її дає Йосип Флавій у своїй книзі «Юдейська війна») про те, як один прокуратор намагався переконати імператора у тому, наскільки небезпечним є паломництво в Єрусалим, коли натовпи людей збираються там на свято Пасхи. Він попросив первосвященика порахувати, скільки буде принесено жертовних ягнят. І той підрахував. Їх виявилося 256500 – майже чверть мільйона. Кожне пасхальне ягня повинні були з’їсти приблизно десять людей. Тож на Пасху в Єрусалимі збиралося близько двох з половиною мільйонів людей. Серед цих людей був і Ісус зі своїми учнями. Ось що про це каже Євангелія: «А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: «Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?» І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: «Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним. І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: «Учитель питає, де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху?» І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас». І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати». Свято опрісноків святкувалося протягом тижня, в свято Пасхи лише один день в цьому тижні, коли заколювали пасхальне ягня. І знаючи, що наступають ці дні, учні запитали у Христа, де їм приготувати пасхальне ягня. Він дав їм вище згадану пораду. Але пригадайте два з половиною мільйони людей, переповнені вулиці. Важко було знайти когось серед такого натовпу. Але там була одна ознака – той, що несе глек води. В основному, за єврейською традицією, глеки носили жінки. Чоловіки частіше носили міхи з вином. Тому це була особлива ознака. Є дві думки про те, як Ісус знав про всі ці події: перша – він домовився з одним зі своїх учнів, щоб той приготував йому кімнату, а той послав свого слугу, який стояв біля воріт з глеком, і це було знаком, щоб його могли помітити в натовпі. Інша ж версія – що Він через Своє Божественне всезнання бачив цього чоловіка і знав усі події наперед. Це було те ж саме, коли він сказав Петрові піти закинути вудочку, зловити рибу і всередині цієї риби знайти монету. Тож учні знайшли цю кімнату й приготували Пасху. Уявімо, як саме готувалася старозаповітна пасха. Чому це так важливо? Тому що саме під час старозаповітної Пасхи було встановлено таїнство причастя. По-перше, для цього повинна була підготовлена кімната. З неї треба було винести все заквашене. І господар дому був відповідальним за це. Він напередодні оглядав її, щоб не залишилося навіть крихти хліба, замішеного на дріжджах. Складовою пасхальної вечері були опрісноки – прісний хліб. А також чаша з солоною водою, як згадка про сльози, пролиті в Єгипті; збір гірких трав, суміш яблук, фініків, гранатів з гілочками кориці, яка символізувала глину й солому. І коли вони їли, то згадували, якою важкою була праця в Єгипті. Також були чотири чаші з вином, про які ми поговоримо пізніше. Основною складовою цієї вечері було пасхальне ягня. Його напередодні забирали від стада, уважно передивлялися, щоб було безвадне. Ввечері 14 ніссана (це наш квітень) його заколювали. Коли було побудовано храм, то це ягня заколювали саме в храмі, тому пасхальних ягнят вирощували левити; спеціально готували їх для того, щоб принести в жертву, і натовпи народу купували їх. І далі наступала найважливіша частина: за шість годин до заходу сонця було заколене перше ягня. І весь цей процес повинен був закінчитися до заходу сонця. Уявіть собі сотні тисяч людей, які несли пасхальних ягнят, які повинні були заколені протягом кількох годин. Потім ці ж люди поверталися до своїх сімей, щоб разом з ними з’їсти це ягня. Я проаналізував історичні факти, і ось як це все відбувалося: левити стояли у два ряди. І коли люди з жертвою підходили до них, то один перерізав горло ягняті, інший тримав чашу з кров’ю і швидко передавав її іншому. І так ця чаша доходила до останнього левита, який бризкав цією кров’ю на жертовник. По другому ряду чаші передавалися на початок першого, щоб знову бути заповненими й вилитими на жертовник. І протягом кількох годин убивалося близько чверті мільйона тварин. І кров з чверті мільйона тварин була зібрана й вилита на жертовник. І все це Бог встановив лише для того, щоб показати людям на досконалу жертву, яку вони чекали, нагадати людям про їхні гріхи. Саме Пасха була святом вибавлення, звільнення. Ріки крові, натовпи народу, безліч вбитих тварин! Та коли вступила в дію єдина досконала жертва Ісуса Христа, все це повинно було припинися, тому що ця жертва обезцінила всі інші жертви – всі ці сотні тисяч убитих тварин. Жертва Христа – це свято торжества Божої сили й слави. …Ось я бачу учнів, які несуть своє ягня в натовпі народу, щоб левит перерізав йому горло й стекла кров. Потім вони беруть це ягня, засмажують, несуть у горницю і чекають інших учнів. «А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: «Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене». Вони зачали сумувати і один по одному питати Його: «Чи не я?» А Він їм сказав: «Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!» (Мр. 14:17-21). Як же ця вечеря відбувалася в звичайній єврейській сім’ї? Якщо це була велика сім’я, то вона споживала сама, а якщо маленька, то разом з сусідньою. Вів цю вечерю господар дому. І ось урочистий початок вечері. Господар розповідає історію цього свята. А потім бере першу чашу – чашу освячення і згадує одну з Божих обітниць, даних Мойсеєві (2 М. 6:5-7). Всі п’ють з неї, потім омивають руки й кожен бере гілочку петрушки чи салату і їсть її, попередньо змочивши у воді з сіллю. Це символ ісопу, яким мазали одвірки. А вода з сіллю – це сльози, пролиті в рабстві, і Червоне море, яке розступилося, коли євреї проходили через нього. Далі господар урочисто бере один з опрісноків, відламує від нього частину й роздає всім, розламуючи на шматочки. Він каже, що це та невелика частина, яку ми могли їсти тоді, коли були рабами. Так їли наші батьки, бо важко їм жилося. Бог дав людям чудову постанову, з якої навіть діти могли не тільки почути історію, а й на певних образах відчути, як важко жилося в рабстві. І я думаю, що навіть маленькі діти, які спробували солону воду, могли сказати, що це несмачно, і на все життя запам’ятати те, про що говорив батько. Коли перша частина церемонії закінчувалася, то співали псалми зі 112 до 117. І брали другу чашу – чашу проголошення і згадували наступну обітницю. Потім знову їли опрісноки. І нарешті приступали до трапези – тобто до пасхального ягняти. Вони мали його повністю з’їсти, а якщо щось залишалося, те потрібно було до ранку спалити. Після того, як з`їли ягня, омивали руки і приступали до третьої чаші, дякуючи Богові за те, що Він покарав ворогів їхніх, і за всі благословення. І останньою була чаша благословення. І саме цю чашу взяв Ісус після вечері, коли проголошував Новий Заповіт у Своїй крові. Тож єврейська сім’я з року в рік могла чути історію свого народу, переживати її, відчувати й навіть пробувати на смак. І це запам’ятовувалося не лише дорослим, а й дітям. Святкування Пасхи для євреїв мало величезне значення щодо минулого, теперішнього й майбутнього. По-перше, вони виконували Божу заповідь. Друге – це правильне ставлення до свого минулого. Вони згадували про всі незгоди, перенесені в рабстві, але суттю цього свята було те, що агнець помер, щоб первістки жили. Саме це повинні були донести батьки своїм дітям. Так передавалася Божа вістка про Божу благодать, дану для цього народу. І наступні покоління навчалися з досвіду минулого. І Бог, даючи повеління про це свято, казав: «А ви будете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю, що дасть вам Господь, як Він обіцяв був, то ви будете додержувати цієї служби. І станеться коли запитають вас ваші сини: «Що то за служба ваша?» то відкажете: «Це жертва, Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг» (2 М. 12:24-27). Під час пасхальної вечері євреї не тільки згадували минуле, а й роздумували про нього, і ці роздуми наближали їх до Всемогутнього Бога. Вони також проголошували про ту Божу силу та міць, яку Він явив у минулому, і усвідомлювали, що Бог не змінився й нині. Тому це мало вплив на теперішнє. Разом з тим вони розуміли, що ця подія має свій вплив і на майбутнє. Бог готував євреїв до того, щоб вони усвідомили значення смерті Ісуса Христа. Пригадайте четверту чашу. Деякі богослови свідчать, що четверта чашу, ставилася на столі і біля якої ніхто не сідав. Це символізувало Месію, який має прийти. І саме цю чашу взяв Ісус і сказав: «Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові». Це було чимось несподіваним і незвичним. Цим самим Ісус ніби закінчив еру Старого Заповіту й відкрив світу нову еру. І саме цим Він сказав, що Він є тим Месією, якого чекали, що це саме та чаша й та кров, яка є початком Нового Заповіту, Він розкрив нове значення опрісноків, які вони їли. «Це тіло Моє, яке за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене!» Тож підведемо підсумки. По-перше, таїнство причастя було встановлене самим Ісусом Христом. По-друге, воно було встановлене під час святкування старозаповітної Пасхи. По-третє, святкування Пасхи і таїнство причастя духовно пов’язані між собою. Ягня є прообразом Ісуса Христа, Того, Який має померти, воскреснути і знову прийти на землю. Старозаповітна Пасха – це свято перемоги, свято звільнення, свято прояву Божої милості. В новозаповітному причасті ми також святкуємо свято свободи, прощення, Божої милості, звільнення не лише від фізичної смерті, а й від духовної, вічної смерті. Глибоке і різнобічне значення, яке надав цьому таїнству Сам Ісус Христос, можна зрозуміти й з назв, які даються йому у Новому Заповіті. Апостол Павло називає це Вечерею Господньою. Для нас вечеря – це просто прийом їжі, але це слово має ще й інше значення. Це глибоке, родинне, заповітне спілкування. Спосіб життя людей того часу відрізнявся від нашого. Вранці вони снідали на ходу, вечеряли там, де працювали, а вечеря була пов’язана не стільки зі споживанням їжі, скільки зі спілкуванням з родиною. В Об’явленні Івана Богослова Ісус звертається до Лаодикійської церкви: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зо Мною». Тобто вечеряти тут означає мати глибоке заповітне спілкування. Тож «вечеря» Господня – це спілкування, передусім спілкування з Всемогутнім Богом, а також з усією церквою. В цьому ми маємо глибоке і заповітне спілкування з Богом, а також один з одним. Це не просто наша вечеря, це вечеря Господня. В ній бере участь Сам Господь. В ній благословення Всемогутнього Бога. Тому якщо ми беремо участь у цій вечері з серцем, повним злоби, гніву та роздору, і об’єднуємося з Самим Господом, стикаються два начала: примирення, єднання з розділенням. І тоді сама участь у вечері Господній служить для нас не благословенням, а осудженням. Те, що було послане як особлива милість Божа, стає нашим же судом. Воно руйнує людину. І саме тому апостол Павло каже: «Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (1 Кор. 11:30). Інша назва цього таїнства - це ламання хліба (див. Дії. 20:7). Хліб символізує тіло Ісуса Христа. І коли ми бачимо, як служитель піднімає хліб і благословляє його, ми глибоко усвідомлюємо, що це тіло Ісуса Христа, яке за нас ламається. Ми розуміємо, як важко було Ісусові здобути для нас це спасіння, скільки мук і страждань він переніс як Син людський. Але в цій назві є й інший бік. «Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного» (1 Кор. 10:17). Ми всі причащаємося від одного хліба. Коли ми беремо маленький шматочок хліба й приймаємо його, все одно він залишається частиною чогось єдиного цілого і після ламання хліба ми виходимо з дому Божого, не лише обновивши стосунки з Богом, але й обновивши стосунки один з одним. Таїнство причастя – це таїнство єднання. Ламання хліба – це таємниця єднання в нерозривному, глибокому, міцному зв’язку. Це таїнство має ще одну назву – «причастя». Причаститися – це стати частиною чогось. Вірю, що через це таїнство ми глибоко єднаємося з Всемогутнім Богом і всіма благословеннями Його жертви.
