Анатолій Кліновський: «Коли настало 50 років – я захотів пізнати Бога!»
Анатолій Іванович Кліновський, пастор церкви ХВЄ міста Борислава, вчитель Біблії, магістр богослов’я, завідуючий відділом освіти Церкви Християн Віри Євангельської України.
Про нього та його служіння можна говорити багато, та скажу одне: основною відмінністю його проповіді, яка сформувалася за роки служіння, є практичність. Саме тому Анатолій Іванович є бажаним гостем на багатьох молодіжних конференціях та з’їздах. Графік роботи в нього дуже насичений: сьогодні він Києві, завтра в Дніпропетровську, а потім вже взяті квитки на Луганськ.
Зустрівся я з ним в середині травня у Київському Біблійному Інституті, куди Анатолій Іванович був запрошений читати лекцію на тему «Християнська сім’я». Наша бесіда стосувалася іншої теми. Ми говорили про вічну ціль, яку всім віруючим дав Бог на сторінках Біблії.
- Наше сьогодення, в якому образ успішної людини проповідується всіма засобами масової інформації, має неабиякий вплив і на християнську молодь. Чи зауважуєте Ви це?
- Ну, це, в принципі, і не складно зауважити, тому що так було у всі віки і так було завжди. Світ завжди впливав на християнство. Хоч нам завжди здавалося що ні, ми від світу нічого не берем, ми тільки по Писанню, ми тільки по Євангелії. Ми просто завжди щиро заблуджувалися. Світ завжди впливає. Наша мудрість полягала б у тому, якщо б ми не обманювали себе от такими словами, а почали б досліджувати де є вплив світу. І, звичайно, намагалися б його мінімізувати. Зовсім відкинути його ми не можемо, тому що живемо в культурі, а вона обов’язково впливатиме. Ми навіть з культурою, яка не є гріховною, або окультною не стараємося боротися, це було б не розумно. Ми живемо в цій культурі. Просто в культурі треба дивитися де є гріховні елементи, і де є окультні елементи. От їх треба уникати. Так що вплив світу завжди був і буде. Тільки якби в нас була от-така мудрість, щоб звести до мінімуму його гріховний аспект ми би поступили правильно.
- Звернімо увагу саме на образ успішної людини. У молодої людини складається враження, що коли не матимеш хорошого забезпечення: не матимеш власного автомобіля, не житимеш у власній квартирі,– то ти просто невдаха.
- Якраз іншою небезпекою для християн є те, що неодноразово вони свої земні бажання, свої звичайні прагнення хочуть передати як Божу волю. Не складно в Писанні знайти декілька віршів, щоб обгрунтувати будь-яку єресь. Звичайно, кожен із нас хотів би бути успішним. Це, безсумнівно. І ось ця «успішність» у тому питанні, яке ти задав, Богдане, звичайно, приваблює всіх. Ми є люди. Але проблема в тому, що починаємо ми наше бажання доктринувати. Ніби-то фінансова успішність – це абсолютна Божа воля для кожного. Якщо ти не успішний, значить ти Богу не угодний. Якщо ти не успішний – ти грішник і т.д. Вся суть в тому, що бажаючи успіху, потрібно розуміти, що на першому місці стоїть не успіх, а вірність Богу. Отут не правильно розставлені пріорітети. Заради успіху люди дуже часто відступають від вірності, але оправдовуються успіхом. Ось світський принцип: ціль виправдовує засоби. Християнство цей принцип категорично відкидає, Євангелія його заперечує. Тому що, коли подивитися на найпобожніших людей Біблії вищезгаданими мірками, то вони всі були невдахами. Візміть з Нового Заповіту, апостолів…Ну, почнімо з Христа. Коли деякі люди викликалися йти за Ним, то Він казав: «Пташки мають гнізда, лисиці – нори, а Син Людський не має де голови прихилити». Отака була його успішність. Апостоли кажуть: «Ось ми все покинули і пішли за тобою». Далі. Майже всі вони загинули мученицькою смертю, дізнаємось з історії і передань Церкви. Це ж був повний крах. Подивімося в 11 розділ послання до євреїв 38 вірш: «Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних». В лахміттях, в шкурах… А їх весь світ був не вартий! Перепилені пилами, роздерті левами, одним словом вони потерпіли повну поразку у сутичці зі світом. Та й сам Христос потерпів повну поразку на землі – був розп’ятий на хресті. Але власне християнин сягає своїм поглядом значно дальше, аніж звичайна земна людина. Дальше! Близорукий християнин хоче вже і зараз успішності. А головним орієнтиром дійсного християнина є Боже Царство. А вже в земному житті як вдається. Якщо вдається бути успішним, нічим не відійшовши від цілі Божого Царства, – дяка Богові. Не вдається – теж подяка Богові. Земне багатство для нас не грає важливої ролі. Тому що, якщо поставити собі за ціль успішність, то це по суті є тим, про що пише Павло: «Ті, хто бажають збагачуватися впадають в диявольську сітку, в погибіль». Інше слово вжите, але та сама ціль – збагатитись. Так що ми маємо в Писанні конкретну пораду. Отже, підсумок всього: не успішність нам сьогодні потрібна, а вірність. А дає Бог при тому ще й успішними бути – Богові подяка. Не вдається бути успішними, доводиться перебиватися деколи з хліба на квас – також Богові подяка. Бог знає як провести.
- Ще декілька днів і закінчиться навчальний рік у навчальних закладах: школах, коледжах, вузах. Випускні екзамени, потім вступні. У багатьох молодих людей із закінченням навчання наступає період, який можна назвати «кризою молодого віку»: вони не знають, що дальше робити зі своїм життям. Що б Ви порадили таким?
- Звичайно, ця проблема у молодих людей не тільки що народилася. Це проблема, яка передається з покоління в покоління. Якби батьки знали ціль свого життя і передали цю ціль з самого раннього віку своїм дітям, то в дітей ніколи б не було такої кризи. Я пам’ятаю своє молоде життя – у мене такої кризи ніколи не було. Я знав, що в мене є ціль – служити Богу. А ким я буду чи буду я медиком, чи буду я гружчиком, чи сторожем, буду я інженером чи професором, - мене не цікавило. Мене цікавило те, що я буду служити Богу. І характерним є те, що коли вибирається така ціль, як сказав Христос: «Найперше шукайте Божого Царства і правди його, а все решта вам додастся». Коли людина шукає цілі Божого Царства, то Бог просто своїм чудесним способом прикладає все необхідне для життя людини. Але, коли людина не ставить за ціль Боже Царство, а прагне якісь земні цілі досягати, то найчастіше буває так, що вона ні того не досягає ні того. Божого Царства не досягає тому, що навіть не поставила цілі, а іншого не досягає, бо Божої помочі немає. І таким чином, як у п’єсі: за двома зайцями погнався і не зловив ні одного. Найкраща доля – це доля в Христі Ісусі. І, якщо молоді люди поставлять собі за ціль – служити Богові, тоді вони побачать, як Бог все влаштує. От моя дочка, наприклад. Закінчила одинадцять класів. Ми з дружиною ніколи не задавалися питанням, а що буде дальше? Інші казали, що ми погані батьки. Ну, правда, дочка вже була членом церкви, і Духом Святим хрещена, і вчителькою Недільної школи, і серед молоді активно працювала. От за це ми дбали. І тут вона закінчує одинадцять класів, а ми ще нічого не спланували. Ну а вона, як молода людина, переживає. І тут ми якось помолилися Богові: «Господи, ну скажи, що ж далі?» І зустрілися з родичем, а той нам порадив у Львові один університет. От вона і подала документи в той заклад і по суті після першого ж екзамену вже була недосяжна для конкурентів. І проблема здавалося б вирішилася сама собою. От в моїх сусідів ще з дев’ятого класу вже і репетитори, і різні корисні знайомства, і різні канали. А ми з дружиною дбали, щоб дочка служила Богу.
- Можна подумати: звичайно, такому служителю Божому як Ви Бог завжди виходить назустріч, допомагає. А іншим християнам, можливо, так і не пощастить.
- Ні, ця думка не Біблійна. Існує в християнстві відоме запитання: «Чого немає в Бога?». Можна подумати, таж у Бога все є. Та Біблія каже, що в Бога немає лицеприятія. Кожна людина, яка Богові служить, Йому приємна. В Бога немає любимчиків. І тому всякий, хто буде Бога шукати знайде його підтримку, його допомогу.
- Існує вираз: «Життя без цілі – втрачене життя». Чи погоджуєтеся Ви з цим?
- Звичайно, погоджуюся. І не тільки життя без цілі, а навіть життя з ціллю, також втрачене життя, якщо ця ціль закінчується на кладовищіі. Якщо людина поставила земну ціль, і по суті вся її ціль до цвинтаря, ну то що з того, якщо вона собі назбирає мільйонів, як вона набудує собі хоромів, але помре і все залишить. Ну, розказують, правда, про одного мільйонера з Америки. Він для того, щоб забрати з собою свої кошти, попросив покришити долари та вимішати з медом. А потім з’їв цю «кашу» і вмер. Але навряд чи ці долари з медом йому там вже поможуть. Тому життя без вічної цілі – справді, втрачене життя. Ну, якщо життя закінчується на кладовищі, то воно без сенсу. І схоже на те, що прожив, для того щоб прожити. Головне питання філософії «бути чи не бути» якраз і означає:«Чи вартує життя того, щоб його прожити?» І, звичайно, коли в людини є ціль, яка сягає далеко у вічність, тоді людина знає чому вона живе, для чого вона живе, і тішиться кожним новим днем свого життя. А перехід у вічність зустрічає з радістю, тому що знає, що йде в ще краще, аніж те що було тут на землі. Тому життя без вічної цілі – втрачене, і життя тільки з земними цілями також загублене.
- Сьогодні можна спостерігати тенденцію: все більше людей жаліються на те, що їхнє життя набуває безцільного характеру.
- Це логічне відчуття мислячої людини. Частково на це запитання я відповів у попередньому. Такі думки виникають у людини, яка не має поставленої вічної цілі. Людина живе, працює, щось здобуває, і знає, що в один трагічний момент вона це все залишить. Ніякі з земних речей їй вже не будуть потрібні. І наступає апатія, приходить втрата цікавості до всього… А ось, коли людина поставила ціль вічну – досягти Божого Царства, тоді в неї такі думки ніколи не появляються.
- Що робити людині, яка розчарована своїм життям, для того щоб набути вічну ціль?
- Існують деякі вірші Біблії, які ніби-то звільняють людину від відповідальності за своє майбутнє. Христос каже: «Ніхто не прийде до мене, коли його не притягне Отець мій Небесний». Та виникає питання: «Кого Христос хоче привести?» Він сказав: «Прийдіть до мене всі…» Я б порадив такій людині: в першу чергу, Бог хоче спасіння кожного, і в Нього приготоване спасіння для кожної людини, без винятку. Я ще не бачив людину, яка б зробила до Бога крок, а Бог не зробив би до неї десять. Коли ми робимо до Бога крок, тоді ми потрапляємо у сферу Божої благодаті. І тоді вже Божа благодать проводить нас дальше і дальше до пізнання Бога так, що ми своє життя поєднуємо з Ним. Отже, я б радив: зробіть хоча би непевний, неутверджений, повний сумніву, слабенький крок до Бога. Я знаю таких людей, які так зверталися до Бога: «Боже, якщо Ти є відкрийся мені». І приходив момент, коли Бог являв свою силу та могутність. Бо так і написано в Біблії: «Шукайте і знайдете, стукайте і відчинять, просіть і буде Вам дано». Тому варто зробити перший крок, а потім Бог вже поведе впевненіше.
- Дивлячись на Ваше благословенне життя: хороші дружина, дочка, зять, уже внучка, на Ваше успішне служіння: Ви реалізували себе як вчитель Біблії, - виникає запитання – про що ще може мріяти така людина як Ви, які цілі в житті може ще ставити перед собою?
- Найперше хочу сказати, що я ніколи не ставив перед собою цілі бодай якоїсь духовної кар’єри. Пам’ятаю, що з самого дитинства в мене була ціль служити Богові. Я не знав, яке в мене буде служіння. І, насправді, ні до одного із видів служіннь, які у своєму житті я ніс, я, як то кажуть, ніколи не «пробивався». Просто хвиля Божої благодаті мене несла і все. З молодого віку, 15- 16 років я вже був керівником молоді в церкві, потім регентом хору, потім дияконом вибрали, на моє здивування. Стільки було старших братів, а вибрали мене – необстріляного горобця! Потім пресвітером вибрали. Пізніше викликали та запропонували посаду ректора Біблійного Інституту. Потім вже за Паночка (Паночко Михайло Степанович, єпископ Церкви Християн Віри Євангельської України – від ред.) запросили у канцелярію – вчителем союзу, пізніше поступила пропозиція очолити відділ освіти. Єдине, що я ніколи не відмовлявся. Приймав як від Бога. Я казав: «Брати, якщо ви так вирішили, я не буду противитися». Але я нікуди не набивався. Єдиною моєю ціллю було служіння Богу. Бог сам ставив мене куди хотів. А якщо конкретно вже відповідати на питання, то я відповім не своїми словами, а словами однієї Божої людини: «Коли мені було 30 років, я хотів бути великим євангелистом, коли 40 – пастором великої церкви, а коли настало 50 років – я захотів пізнати Бога». Мені вже 54.
- Ви вже 4 роки пізнаєте Бога!
- Намагаюся! (сміється)
- Анатолію Івановичу, дякую Вам за хороше спілкування і бажаю надалі рясних Божих благословінь у особистому житті та в праці на ниві Божій.
Розмовляв Богдан Галюк, 2006 рік.
|
