«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил.2:6-11).
Послух – це мірило вірності Богу Бог вимірює нашу вірність послухом Йому. Коли Бог просить нас що-небудь зробити, а у відповідь ми кажемо, що зробимо щось інше, більш потрібне Богу, на наш погляд, то це і є непослух. Чим відрізняється Каїн від Авеля? Чому Бог уподобав жертву Авеля, а жертву Каїна не прийняв? Тому що вони обидва чули від батьків, що проклята земля і що Бог зодяг Адама і Єву в одежу зі шкіри – і через це була пролита кров. Обоє мали б розуміти, що без пролиття крові не буває прощення. Було вбито жертовну тварину, щоб вони були вкриті. Це було наче прообразом майбутньої жертви, яка була в Христі Ісусі. Так і Ісус вмер за наші гріхи, щоб вкрити нас одежами праведності. Каїн і Авель обидва знали про прокляту землю і про пролиту кров, але повірив у це тільки Авель, а Каїн ні. Бог не визнав жертви Каїна через непослух. Це не були амбіції Бога, це були амбіції Каїна. Йому було важко підкоритися Слову Божому. Його амбіції привели до непослуху, непослух – до відкинення, а відкинення – до жорстокості, а жорстокість – до братовбивства. Один грам послуху важить більше, ніж тонна молитов. Люди думають, що Бог оцінює їхні молитви і діла. Це так, якщо це все результат нашого послуху. Згадайте, що язичники також моляться і світські благодійники роблять багато добрих діл. Писання ж каже: «...Таж послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою! Бо непокірливість як гріх ворожбитства, а свавільство як провина та служба бовванам» (1Цар.15:22-23). Бог говорить про послух як про щось важливе. І наше ходіння з Богом починається з нашого підкорення Йому у вигляді покаяння. Ми не розповідаємо Йому про все наше життя, ми просто кажемо, що ми відмовляємося від діл пітьми і повертаємося до світла. Відмовляємося від влади сатани і повертаємося до Бога, Який є світлом. Наше рішення підкоритися, наша покора – це і є покаяння, коли ми стаємо під міцну Його руку. Розуміючи при цьому: Бог нам нічого не винен, ми грішники, достойні тільки пекла. Ні один суддя не оцінює людей за їхніми добрими ділами, їх оцінюють за їхніми злочинами.
Відмовки, коли не хочуть бути слухняними. Коли ми говоримо про послух, то в нас з’являється серйозна проблема – це відмовки. Чому віруючі не слухають Бога? Чому діти не слухають своїх батьків? Все відбувається дуже культурно, в людей просто є пояснення «тому що». Я думав, що ми є першими в історії людьми, які намагаються втекти від Божого повеління. Але виявилося, що в Біблії є дуже багато прикладів, коли Божі люди спочатку намагалися стати на цю стежку втечі, та Бог зупиняв їх. Ті ж з них, які все-таки зупинялися на цій стежці, ніколи ні до чого доброго не приходили. То ж які найбільші відмовки є в людства?
Найбільша відмовка №1 – «Не я!» Коли Бог тебе про щось просить, коли Він щось тобі доручає, тобі потрібно це зробити, не треба казати: «Не я!». Згадайте Мойсея. Все його життя було підготовкою до великої Божої місії. Він мав зробити щось, щоб увійти в історію як чоловік, який вивів Божий народ з Єгипту. 40 років Мойсей виховувався в домі фараона, і він навчився всіх премудростей царського життя (етикету, грамоти). Потім Бог зробив так, що він 40 років ходив по пустелі, і тільки після 80 років він почав своє служіння. В Бога Свої поняття, для Нього один день як тисяча років, а тисяча років як один день. Скільки чудес, скільки обіцянок, скільки ознак Бог показав Мойсею, але він продовжував сумніватися і сперечатися з Богом. І у всіх цих суперечках Мойсей виглядає наче смиренний, але під цією маскою ховається звичайний непослух. Мойсей говорив, що він недорікуватий, що він не зможе звернути увагу фараона. Але Богу краще знати, кого вибирати. Бо ж хто дав уста людині, хто робить німим, глухим, зрячим або сліпим? Чи не Господь? Бо ж якщо Господь із праху зробив людину, то язик йому Він точно зуміє «поставити» і навчить говорити. Багато людей можуть підтвердити, що коли вони прийшли в церкву, то не могли зв’язати двох слів. А в декого обидва цих слова були бридкими. А тепер ці люди нормально говорять. Бог щось зробив з ними. Коли вони починали свідчити, то думали, чи вони це свідчать. Це Дух Святий. Він може навчити нас зрозуміло розмовляти. Бог може це зробити. Але Мойсей попросив Господа послати когось іншого. Те ж саме відбувається з багатьма тепер – в того справи, в того сім’я, люди з різних причин кажуть Богу: «Тільки не мене, Господи». Знаєте, на «стрілочників» в цьому світі завжди буде попит. Люди завжди можуть «пояснити», чого вони не можуть зробити щось чи навпаки – не можуть не робити. Господь хоче, щоб ти замість «Не я!» завжди говорив «Я!».
Найбільша відмовка №2 – «Не можу!» «Я не можу їй пробачити, я не можу його любити, я не можу, я не можу...» Всяке наше «не можу» – це тактовне «ні» Богу. «Мабуть, Ти не зрозумів, Господи, з ким ти зв’язався? Я не можу!». Якщо Богу буде потрібно, Він і осла змусить говорити людським голосом, якщо Він захоче, то і каміння буде кричати! Тут не йде мова про наші здібності. Якщо закінчуються природні людські здібності, то починаються надприродні Його. Але багато хто так і живе: «Не можу». Хтось не може вивчити ніякої мови, виправдуючись тим, що в нього немає здібностей до мов. Але як він про це дізнався, коли нічого не починав робити? Якщо Бог говорить тобі щось зробити, а ти вважаєш, що не можеш, подумай про те, що Бог знає, що ти можеш, а що ні. Якщо Бог каже, що ти зможеш це зробити, значить – ти зможеш. Дещо треба починати робити вірою: «Я можу! Просто, я ніколи не пробував, але як спробую, то зможу». Потрібно починати рухатися з вірою. Потрібно зробити перший крок.
Найбільша відмовка №3 – «Потім» Ми часто багато справ відкладаємо на завтра – візит до лікаря, відвідування когось, дрібні домашні справи і таке інше. «Завтра» для нас стає рятувальним кругом, який насправді ні від чого нас не рятує, тому що проблеми не вирішуються, а інколи і збільшуються. Коли Бог тобі каже щось зробити, то це потрібно робити в той же час. Один служитель дуже жалкував, що втратив час, коли в кінці 80-их – на початку 90-их років почався Божий рух становлення церков на території колишнього СРСР. Тоді він багатьох осуджував, був фанатичним і релігійним, і тому пропустив час, хоч знав, що покликаний відкривати церкви. Він був віруючим в третьому поколінні, тому стереотипи, які склалися в нього, заважали йому прийняти Божу дію. Пізніше він зрозумів, що не правий, і почав рухатися вперед. Коли ж він почав діяти, то зрозумів, що тепер все стало набагато складніше. Тепер церкви не так швидко ростуть, як тоді, на початку 90-их. Він просто пропустив той час, про який Бог говорив йому. Біблія каже, що всьому є свій час під небом. Деякі люди намагаються в думках повернутися назад і живуть в своєму минулому. Хтось живе ностальгією за кращими часами, згадуючи скільки тоді коштував хліб або проїзд в транспорті. Але ж минуле неможливо повернути. Та багато людей живуть минулим, а від того сум, нудьга, пригнічення. Минулого не повернути, ми не можемо володарювати над минулим, також і майбутнє нам не підвладне. Те, що нам належить сьогодні – це справжнє. І віра діє не протягом часу «вчора» і «завтра», вона діє вмить – «зараз». Історія Авраама тому приклад. Авраам пішов принести жертву. Він послухав Бога і хотів принести в жертву сина. Бог не збирався вбивати Ісака, а хотів перевірити, чи слухняний Йому Авраам. В останню мить, коли Авраам вже взяв ніж, Бог його зупинив. Авраам до останньої миті не припиняв довіряти Богу. Жертовний ніж, який мав Авраам, був подібний до серпа. Коли тварину приносили в жертву, то її шию обхоплювали цим ножем – і перерізали. Тому в Авраама просто не було достатньо часу, щоб замахнутися ножем і ждати, коли Бог його зупинить. Все відбувалося значно швидше. Це був не ніж, замахнувшись яким, можна було виждати час. Мить послуху – і миттєво вмішується Бог, слідом за цим приходить мить Божих обітниць. Все відбувається миттєво. Віра не післязавтра, не через п’ятнадцять хвилин, а саме зараз. Якщо Бог каже щось зробити, значить це треба робити зараз. Ти думаєш, що в тебе є завтра? Чи було завтра в тих, хто летів у літаку прямо у вежі-близнюки? Чи було завтра в людей, які були в Норд-Ості? Зрозумій, наше «завтра» – це примарне поняття. В людей дивний клинок в голові, що все може статися з ким-завгодно, тільки не з ними. Перша думка, яка приходить людині під час небезпеки: «Чому я?». Чого вона так думає? Тому, що в глибоко в її свідомості вкорінений запобіжний механізм: «Будь-хто, тільки не я». Але треба бути мудрим, розуміючи, що в нашому розпорядженні є тільки «сьогодні». Якщо в тебе є сьогодні гіркота, то тобі треба з нею покінчити сьогодні. Якщо тобі Бог говорить щось зробити сьогодні, не відкладай на потім. В тебе немає ніяких гарантій, що це «потім» взагалі настане.
Найбільша відмовка №4 – «В мене немає...» Ми дивимося не на те, що в нас є, а на те, чого в нас немає. Під час збору пожертв багато хто думає, що пожертвували б Богу більше всього, якщо б воно в них було. Люди думають, що якби в них була можливість, то вони помогли б тим і цим, робили те й інше. А в підсумку людина нічого не робить, а тільки жалкує про те, чого в неї немає. Все велике починається з того, що в неї є в наявності. Першовідкривач «Макдональдса» не починав відразу з великої мережі магазинів. Спочатку він відкрив одне кафе. Розвинувся, потім відкрив друге, розвинувся – і далі почав розширяти мережу. Він почав з того, що мав. Давид переміг Голіафа тим, що мав під рукою, – пращею і каменем. Ісус нагодував голодних тим, що мав під рукою, – п’ятьма хлібинами і двома рибками. Ми кажемо, що в нас немає нічого, крім... Ось саме це «крім» і цікавить Бога. Бог дивиться на те, що в нас є. З цього нам і треба починати. Бог питає тебе про те, що ти можеш робити? Якщо ти не можеш робити щось велике, роби маленьке. Не можеш могутньо проповідувати, тоді просто скажи що-небудь своїм друзям. Якщо ти не можеш молитися по п’ятнадцять годин, то молися хоча б двадцять хвилин на день. Ти не можеш читати Біблію грецькою, то читай хоча б російською. Тебе ніхто не просить робити неможливі речі, роби те, що можеш. Користуйся тим, що маєш. І цього достатньо, щоб робити чудеса. Ти можеш сказати комусь слово підбадьорення, ти можеш помолитися за людину, можеш допомогти з того, що належить тобі... Скористайся тим, що в тебе є. Нехай твоїм гаслом стане: «Я все можу в Христі зараз з тим, що маю!».
