«А Ісус їх (учнів) покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:42-45).
В цьому уривку Писання записана одна з найголовніших біблійних істин. Тому саме про смирення, саме про серце слуги я й хочу говорити. Ці слова Ісуса були відповіддю на бажання учнів – синів Заведеєвих – сісти на небесах праворуч та ліворуч від Ісуса. Коли десять інших учнів почули про це, вони дуже розсердилися. Євангеліст Матвій каже, що в цій ситуації була замішана мати синів Заведеєвих, бо саме вона просила в Христа, щоб її сини сиділи праворуч та ліворуч від Нього на небесах. Відповідь Христа була такою: «А чи зможете ви пити ту чашу, яку я п’ю? І хрещенням, яким я хрещусь, чи зможете хреститися?» Вони відповіли, що зможуть, на що Христос сказав: «Пити чашу – будете, і хрещенням, яким я хрещуся, будете хреститися, а щодо того, хто сидітиме праворуч, а хто ліворуч, вирішуватиме Отець Небесний». Отож, суперечка щодо того, хто більший, часто виникала між учнями. Будучи апостолами, бачачи чудеса й знамена й чуючи проповіді Ісуса Христа, вони одного разу йшли дорогою і з’ясовували, хто ж більший. І коли вони вже прийшли в Капернаум, то Христос запитав, про що вони сперечалися. Але вони мовчали, тому що їм було соромно сказати правду. І тоді їм Христос сказав вище наведені слова: «На землі князі й вельможі володарюють над вами, але на небі так не буде». Взагалі, бажання бути першим, бути лідером – це природне бажання гріховної натури людини. «Я перший, я головний»! – це проблема нашої гріховної природи. Одна з рис грішника – гордість, самолюбство, які є рушійною силою до прагнення бути першим, головним, вищим від інших. Вперше гріх гордості проявився на небесах, коли осяйний херувим хотів, щоб його славили більше, ніж Бога, і за це був скинений з небес. «Від краси твоєї ти загордився», – сказав про нього Бог. Так само з людиною: якщо в неї виходить щось краще, якщо вона досягла певного успіху, в її серце проникає гордість. Але Бог гордим противиться. Гордий херувим був скинений з небес. Бог хоче, щоб люди в смиренні поклонялися Йому й служили Йому. І весь Старий Заповіт свідчить про те, що проблема ізраїльського народу полягала в наступному: вони знаходили ідолів, починали їм служити, їм поклонятися. Бог хоче, щоб ми не тільки покаялися, не тільки були хрещені Духом Святим, не тільки щоб молилися мовами, але Він хоче, щоб ми поклонялися лише Йому, служили лише Йому й мали смиренне серце. Коли диявол спокушував Христа в пустелі, то казав Йому: «Я все це видиме царство цього світу дам тобі, якщо Ти поклонишся мені». Сатана хоче, щоб поклонялися йому, щоб служили йому. І коли ми не знали Бога, ми служили сатані, але одного разу Бог торкнувся твого серця, дав тобі відкриття про розп’яття Сина Божого за тебе на Голгофі, і ти прийшов до Нього. І Бог суворо карає свій народ за поклоніння іншим богам. Сатана завжди шукав свого царства, сили й слави. Того ж самого шукали тирани й диктатори, про яких ми знаємо з історії. Царство, сила й слава – ось що їм було потрібно понад усе. Цього прагнула їхня гріховна натура. Так часто буває і в наших сім’ях. Десятиліттями люди вирішують і сперечаються над тим, хто більший і хто перший. Але я не знаю жодної благословенної сім’ї, де б жінка займала лідерські позиції. Писання чітко каже про це: «Кожній дружині голова – чоловік». Але наша гріховна натура все це перекручує. Чоловіки приймають владу, але не хочуть брати на себе відповідальності, а дружини надають перевагу тому, щоб головувати, а не коритися. Та якщо ти хочеш бути благословенним чоловіком, ти повинен жити під головуванням Христа. Якщо ти, дружино, хочеш мати благословення у своїй сім’ї, то її головою повинен бути чоловік. Якщо ж людське «Я» стоїть на першому місці в її житті, то воно стає в’язницею душі людини. Я чув один цікавий випадок. Помирає чоловік, а дружина плаче біля нього: «Якщо ти помреш, то я не зможу без тебе, я теж помру». А він на останньому подиху тихо каже: «Будь ласка, не приходь, я хоч там відпочину!» Ця історія може видатися нам смішною, але в своїй суті це дуже трагічно. Цей чоловік був глибоко нещасним, і проблема в таких сім’ях найчастіше полягає в тому, що в її членів немає серця слуги. Вони хочуть, щоб бачили та чули лише їх, а самі не хочуть бачити й чути інших. Христос каже: «Хто хоче бути більшим, будь слугою, а хто хоче бути першим, будь рабом». Хочеш бути більшим? Набувай серце слуги. Хочеш бути першим? Будь рабом! Це закони, яких Бог ніколи не змінить, тому що Господь сказав, що небо й земля проминуть, але слова Його вічно пробуватимуть. Євангелія не лише дає нам знання про прощення гріхів, про пророчі дари, говоріння іншими мовами, вигнання демонів, що дуже приваблює нас. Це вторинне. Суть Євангелії зовсім в іншому. Первинною ж є зміна твого характеру. Кожна людина передусім хоче змінити те, що довкола неї, а не саму себе, і звідси безліч її проблем. За законами землі кожна людина шукає першості, дає зрозуміти іншим, що вони їй не рівня. І тут закони неба й закони землі розходяться. Закони неба проголошують: «Той, хто звеличує себе, буде понижений, а хто понижує себе, буде звеличений». Земні закони можна оминути, але Господь споглядає на всю землю і бачить все, що на ній відбувається, тому Божі закони обов’язкові для виконання. І закони ці дуже прості: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Я кажу про смиренне серце, яке увійде в небеса, про людину, яка має серце слуги. Цар небесного Царства, яке нам обіцяне, є дуже смиренним, і Він сказав нам, щоб ми прийшли до Нього і навчилися від Нього, тому що Він лагідний і серцем покірливий. І лише тоді ми знайдемо спокій душам своїм. Одного разу осяйний херувим був скинений з неба, тому що загордився. Отож, ніхто з нас не увійде на небо, якщо йому буде притаманна така риса, як гордість, Цар Небесного Царства Сам є лагідним і покірним. І тому Бог каже нині до самої нашої гріховної сутності: «Якщо любите мене, то заповіді мої виконайте. Хто хоче бути більшим – будь меншим. Хто хоче бути першим – будь рабом». Наша природа противиться тому, але Господь каже, що нам доведеться змінитися. У нас є вибір: вчитися лагідності та покірливості і, зрештою, отримати благословення, або ж залишитися гордими й самолюбними, але тоді нас чекають досить круті маршрути, бо Господь Сам буде смиряти нас. Писання часто зображує Христа як слугу. «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил. 2:6-10). Слухняність до смерті й смерті хресної – ось шлях до слави й благословення Божого. Спочатку Христос пройшов шлях приниження, а потім – шлях слави. А ми часто хочемо пройти й тут, на землі, шлях слави, і там, у вічності, теж йти шляхом слави. Так не буває. Гордість і шукання свого ведуть за собою самі лише проблеми. Тож ми повинні смирятися. Та чи легко це зробити? Ні, тому що все всередині нас противиться цьому. Та якщо ти хочеш отримати Божу благодать, якщо ти хочеш, щоб Господь тебе використовував, Бог каже тобі: «Я даю Свою благодать тільки після того, як людина смирить себе, впокорить себе, набуде серце слуги». І коли Господь дійсно побачить істинне смирення, то в твоє життя прийдуть ті благословення, які Бог обіцяє в Писанні. І коли Господь відмітить твоє життя чи служіння Своїм благословенням, то це буде помітно для всіх, але зробить Він це лише тоді, коли ти дійсно впокоришся. В Новому Заповіті розповідається про два типи слуг: про вірного й доброго і лукавого та лінивого. Хто ж такий слуга? Це людина, яка зі своєї волі надає комусь певні послуги. Вона допомагає іншим. Чи зауважили ви, що в деяких своїх посланнях апостоли називають себе рабами Ісуса Христа, і це для них звучить як найвищий титул з усіх, які тільки є на землі. Серце слуги мав пророк Єлисей. Він служив Іллі й служив йому щиро. Сказано, що він лив йому воду на руки й називав його своїм паном. І йому було відкрито, що Господь забере пророка Іллю на небеса. І він просив у нього єдиного: «Хай Дух, Який на тобі, буде на мені удвічі». Це справжнє смирення, це справжній слуга. Тож якщо ви хочете, щоб ваше служіння й помазання визнавали, то визнавайте служіння та помазання інших. Це важливий закон. І Єлисей чинив саме так. Він смиренно служив Іллі. І коли пророк Ілля був узятий на небо, на Єлисея впав його плащ, і через нього були явлені ще більші чудеса та знамення. Отже, якщо ви хочете бачити благословення Боже в своєму служінні, у своїй церкві, майте серце слуги. І тоді Бог обов’язково благословить. А от у Єлисея був слуга невірний. Звали його Геєзій. Коли сирійський воєначальник, вчинивши так, як йому сказав Єлисей, отримав зцілення від прокази, він приніс Єлисеєві дари, але Єлисей відмовився від них. Геєзій же не міг змиритися з цим рішення свого пана. Він побіг за Нааманом і сказав, що Єлисей змінив своє рішення, й отримав ці дари та сховав їх. Коли ж він повернувся, Єлисей запитав, де він був. Але Геєзій відповів, що він нікуди не ходив. Тоді Єлисей сказав: «Хай же проказала Нааманова навіки пристане до тебе». І замість того, щоб отримати благословення, він отримав прокляття, бо був лукавою та невірною людиною. Ми повинні бути добрими й вірними рабами. Саме такими закликає бути християн апостол Павло у Посланні до римлян, 12: 7-9: «Коли служіння – будь на служіння, коли вчитель – на навчання, коли втішитель – на потішання, хто подає – у простоті, хто головує – то з пильністю, хто милосердствує – то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!» Саме приклад такого слуги показав Христос тоді, коли умивав ноги своїм учням. Петро тоді почав протестувати, але Христос сказав, що той, кому Він не омиє ніг, то не матиме частки з Ним. Тоді Петро вдався до іншої крайності, сказав, що нехай тоді Христос вмиє йому не лише ноги, а й руки та голову. Взагалі, гордість наша настільки різноманітна! Іноді вона набуває вигляд смирення, релігійності, іноді різкості, зверхності. Але Христос мав істинне смирення. Уявіть собі, якби ви знали, що котрась людина вас зрадить, і вам потрібно було їй умивати ноги, ви б змогли це зробити? Та Христос мав серце слуги і тому своєму зраднику омиває ноги, а потім в Гефсиманії Він скаже йому: «Друже Мій, ти поцілунком зраджуєш Сина Людського?» Смиренна людина знає, що Бог тримає під контролем будь-яку ситуацією. Чому нам важко впокоритися? Тому що нам здається, що якщо почнеш перед усіма смирятися, то тобі сядуть на голову. Але Бог каже: «Спробуй впокоритися, і ти побачиш, які дивні благословення ти отримаєш». Поки ми боремося за своє визнання в церкві, за своє визнання в сім’ї, Бог залишається осторонь. Та коли людина покоряється і скаже: «Господи, я готовий бути слугою, готовий бути рабом», Бог приходить у її життя. Можливо, ти роками молишся, але відповіді немає. Ти запитуєш: «Де Бог? Чому Він не вирішує моєї ситуації?» Як тільки ти глибоко смириш серце своє, Господь почне зміни. Будь слугою, не бійся принизити себе, смирити себе. І якщо ти будеш глибоко слухняним і відданим Богові, то Він обов’язково це помітить і не залишить тебе без благословення. Бог хоче, щоб благодать прийшла у твоє життя, але запорукою цього є твоє смиренне серце – серце слуги.
