Сергій Вінковський: «Приносьте плід»
«Я правдива Виноградина, а Отець Мій – Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, а всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я – Виноградина, ви – галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на вогонь – і згорять.
Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам! Отець мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!.. Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас і вас настановив, щоб ішли ви і приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє» (Ів. 15:1-9, 15-16).
Починаючи з 13-го розділу Євангелія від Івана ми читаємо прощальні слова Ісуса Христа. Він готується залишити Своїх учнів. Ісус знав, куди Він іде, і готував до цього учнів. Ці вірші нагадують мені старт космічного корабля. Вже почався зворотній відлік – 59, 58, 57… Усе перевіряється – бортова напруга, тиск… Ісус говорить: «Я йду… І приготую вам оселі… А куди Я йду, ви знаєте…» Аж раптом збій програми: «Ми не знаємо, куди Ти йдеш …»
«Як, скільки часу Я з вами був – і ви не знаєте?..» І Він знову говорить, знову напруга. І знову збій. Він каже: «Отця Мого ви знаєте, і Мене знаєте». А вони: «Звідки ми можемо знати? Покажи нам Отця, і досить з нас».
Фарисеї знали, що Ісус може на третій день воскреснути, і виставили охорону. А учні розбрелися – вони не чекали цього. Я довго думав над цим. На місці Ісуса після тих запитань я сказав би учням: «Ідіть геть, і щоб Я вас більше не бачив». А Він продовжує настановляти. Він хоче перевести їх на інший рівень стосунків з Ним і каже: «Я Лоза, а ви – галузки. Мій Батько –Виноградар, Який ретельно перевіряє стан галузок, аби вони знали своє завдання».
Подивишся на деяких християн XXI століття і думаєш: знають вони своє завдання чи не знають? Здається, деякі думають, що Бог їх спас, аби вони сиділи на п’ятому ряду, четверте місце зліва – і все. І не дай, Боже, щоб хтось зайняв їхнє місце, – зженуть, і то бігом. А Ісус каже, що коли хто перебуває в Ньому, повинен приносити плід.
Я бачив багато християн-пільговиків. Кажуть такому йти проповідувати, а він дістає довідку про те, що не вміє гарно говорити; кажуть іти працювати – а він довідку тицяє, мовляв, кривий. Не бачу, не чую і не хочу. А Ісус Христос каже, що ми повинні приносити плід.
Він змінює відносини. Він каже, що є тою Лозою, Яка дає життя. «Я правдива Виноградина, а Отець Мій – Виноградар». Дуже цікаво, що в російському і англійському перекладах вжитий той самий вираз, яким Бог звернувся до Мойсея біля палаючого куща. Бог каже: «Я є». І це значить щось набагато більше, ніж просто «Це я». Це значить «Я – Той, Хто тобі потрібен, коли тобі щось треба; Я – Бог».
Тобто Ісус говорить: «Я – Бог; Я – сила, коли тобі потрібна сила; Я – життя, коли тобі потрібне життя; Я – вода, коли ти спраглий; Я – Цілитель, коли тобі боляче; Я – Той, Хто тобі потрібен». «Я – Виноградина, ви – галуззя».
Він каже, що ми без Нього не можемо обійтися. А Він без нас може. Але Якщо ми будемо на Ньому, на цій правдивій Виноградині, то в яких обставинах не опинилися б, які б труднощі не долали, Він допоможе нам.
У розмові з учнями Ісус переводить їх на новий рівень стосунків і каже, що більше не називатиме їх рабами. Це значить, що колись вони були, наче раби. Раб не відає, що пан робить. Якщо панові заманеться у січні послати раба сіяти пшеницю, раб не має права сказати, що надворі сніг і пшеницю ніхто не сіє.
Не так давно один такий «пан», який називав себе батьком всієї нації, помер. Він робив всілякі безглузді речі. А оскільки вся нація була йому за рабів, ніхто не міг йому заперечити. Він закрив всі лікарні в країні. Він дав розпорядження зробити в пустині розплідник для пінгвінів. Якщо ви знаєте, де пінгвіни живуть, то розумієте, що в пустині їм не дуже подобається. Пан сказав, а раби роблять. Раб не має слова.
І був в учнів період, коли вони не мали ніякого слова. Вони ходили, дивилися, слухали, дивувалися, раділи. А Ісус каже: «Тепер Я переводжу вас на інший рівень. Я відкрив вам усе, що Мені Отець відкрив».
Сьогодні Ісус тебе і мене називає друзями. Він розраховує на те, що ти знаєш досконало Його бажання, Його волю, знаєш, чого Він бажає і від чого болить Його серце. І Він розраховує, що, знаючи, чого Він бажає, ми будемо виконувати це.
У Приповістях написано, що друг любить за всякого часу, а в недолі він робиться братом. Із власного досвіду можу сказати, що друг іноді стає ріднішим, ніж рідний брат. Річ у тому, що ми не вибираємо братів і сестер. Я народився, а воно вже є. Я його не просив про це. А з другом не так.
Ісус каже: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав». Хто з нас може сказати, чому саме того і того Він вибрав? Звичайно, мені іноді здається, що я знаю, чому саме мене Він вибрав у друзі. А от за що вибрав того брата – поняття не маю.
У нашому суспільстві слова «дружба», «любов» втратили свій глибинний смисл, знівелювалися. Якщо говорять про дружбу, то це значить, що хтось кому для чогось потрібен. І це не сьогодні придумали. Друзі в блудного сина були лише доти, доки в нього були гроші.
А хто такий справжній друг? Він ближчий, ніж брат, ми вибираємо його, тому що нам щось подобається в ньому. Друг має привілей сказати тобі відверто правду. Якщо ми вибираємо за друзів тільки тих, хто буде нас хвалити, це не справжній друг. Справжній друг може критикувати. Він може нас зупинити, коли ніхто не наважиться щось сказати. Тому що він справжній. У Приповістях написано, що коли хто з самого ранку вихваляє свого друга, то будуть вважати, що він лихословить. І написано також, що «численні побої від коханого» – тут зовсім не йдеться про стосунки чоловіка і дружини, як думає дехто з братів. Це означає, що друг не побоїться сказати правду, якою б болючою вона не була.
Коли я дивлюся на деяких людей, здається, у них нема друзів. Особливо це стосується жінок. Вони одягнені, як карикатура, і ніхто не скаже: не вдягайся так, так можна ворон на городі лякати. Ми боїмося, і серед християн це одна з найбільших проблем. Вийшов брат заспівати. І тішаться, що від його співу аж плакали. Він же не розуміє, чого плакали. А друг прийде і скаже: «Не співай більше. Спробуй вірші читати».
Ми сьогодні потребуємо таких друзів. І Ісус – саме такий Друг. Він не тільки хвалить, але й нагадує: «Мій Батько перевіряє чи ви приносите плід».
Деякі думають, що це не обов'язково. Недавно я розмовляв з одною жіночкою, яка, затягуючись сигаретою, заявила: «Головне – знати, що Ісус простив всі гріхи». Я відповів: «Це не так. Він не лише простив, але й дав перемогу над гріхом».
Буває, людина 20, 30, 50 років віруюча – і такі запальна, криклива. Питаю: «Чого ти так кричиш?». – « А в мене такий характер». – « Та ж у тебе вже давно характер Христа має бути!».
Тому Ісус Христос каже, що Батько дивиться на плоди, і якщо їх нема – відсікає галузки. І їх спалюють. І от галузочка, яка приносить плід, дивиться на ту, яка не приносить, і задирає носа – у галузок теж носи є. Мовляв, я приношу плід, а та не приносить, о, її вже відрізали. А Батько Небесний дивиться, дивиться – о, галузочка, і плід є. Де Мої ножиці? І вже галузка верещить: «А чого мене, я ж плід приношу?!». Щоб більше приносила. А ми принесли плід: не сказали на сусіда, хто він, лише подумали. І вже такі раді, мовляв, о, вже є плід. А Бог каже: «Де Мої ножиці?». І знову нам боляче. Чому, мовляв, зі мною таке сталося? На зібрання ходжу, десятину даю, співаю. Чому? А щоб більше було плодів.
Він каже: «Якщо ти користуєшся Моїми соками, Моїм хлібом і Моїм життям, Я чекаю, що ти будеш приносити плід. А якщо ти лише береш для себе, Батько відрізає».
Згадайте свої молитви – дай нам те, дай се, дай оте. Я робив експеримент у своїй церкві – пропонував людям молитися 10 хвилин, але жодного разу нічого не просити в Господа. І мене запитували: «А про що ж тоді 10 хвилин молитися?».
Ми повинні навчитися молитися без цих слів – дай, пошли, збережи. Захисти. Ми повинні навчитися приносити Богові жертву хвали. Не одразу нам це вдасться, але вдасться, коли ми будемо тренуватися.
Бог відрізає всяку галузку, яка вбирає в себе Його соки, але не дає плоду. Ісус Христос, як Друг, просить сьогодні: «Приносьте плід. Мій Батько почистить вас, зробить трошки боляче, але потерпіть, це для вашої ж користі».
Наше життя складається з моментів, коли Бог торкається нас, і іноді це дуже боляче. Ми не знаємо, чому так, питання за питаннями штурмують розум. Дивишся на невіруючих – вони будують доми, їздять на машинах, процвітають і радіють. А ти…. Іноді здається, що ти просто збожеволієш, коли не знайдеш відповіді. Це дуже боляче. Здається, що ти робиш два кроки вперед, а три назад, що ти – найбільший невдаха з усіх людей.
Ні, Ісус сьогодні каже тобі і мені: «Вір Мені, перебувай в Мені, довіряй Мені. Я зроблю невелику операцію – довіряй Мені. Я обрізую, тому що не хочу дозволити тобі бути задоволеним сьогоднішнім успіхом, щоб ти сів і нічого більше не робив».
Йов одного разу закричав: «Ось Він вбиває мене, але я буду надіятися, я буду довіряти Йому». І я бачив людей, які терпіли те, що людина, здається, не в змозі терпіти, але казали: «Я буду довіряти Йому». Одна молода новонавернена сестра дуже тяжко хворіла, я знав, що їй дуже боляче, однак ні слова нарікання ніхто від неї не чув. Коли запитав, як вона терпить такі болі, вона відповіла: «Я в Біблії прочитала, що коли з Ним страждаємо, то з Ним і царювати будемо».
Діти Божі проходять через багато випробувань. Бог переслідує одну ціль – щоб ми більше приносили плоду. Ми молимо про благословення України. А я дивлюся: що нам принесла свобода? На що сьогодні похожа Церква? Якби знову прийшли переслідування, скільки з нас залишилися б віруючими?
Мені доводиться бувати в гарячих точках планети, і я бачив людей, які ризикують життям за Ісуса. Серед них одну дівчину, якій щонайбільше було 25 років. Вона родом з Індонезії, де нині дуже сильно переслідують християн. Коли я захотів привітатися з нею за руку, вона подала мені ліву – правої в неї не було. Я запитав, що сталося. «А це мусульмани відрубали недавно – за Христа». Вони спіймали її і сказали вибирати: або Христос, або рука. Дівчина відповіла: «Христа не віддам. Рубайте руку».
Я розмовляв з християнами з тихоокеанського острова Балі. Християни там дуже потерпають від мусульман. Одна з молитов, якими вони моляться в неділю вранці, коли йдуть на зібрання, така: «Господи, нехай сьогодні на зібранні бомба не вибухне. А якщо вибухне, хай не вб'є багато. А якщо вб’є – хай вони відійдуть без мук».
Якби в наших зібраннях вибухали бомби, чи пішли б ми туди? Нас ніхто не переслідує, а пастори вже не знають, що вигадати, щоб спонукати людей іти на служіння. Нам треба схаменутися.
Не так давно я був в Індії, брав участь у великому служінні на стадіоні. Бог дуже благословив це зібрання, багато людей покаялися, багато були зцілені.
Коли ми після служіння поїхали в готель, нам подзвонили і сказали, що на тих людей, які залишилися поприбирати на стадіоні після служіння, напали індуси і закидають їх камінням. Ми хотіли туди повернутися, але нас не пустили. Ми почали за них молитися.
Бійня на стадіоні тривала півтори години. Слухаючи, що там відбувалося, я плакав і ридав. Коли на голови християн посипалися каміння, брати щільно стали в коло, всередину запустили спершу дітей, а потім жінок. Прикрили їх своїми тілами і, прикривши руками свої голови, співали: «Я люблю Тебе, мій Господи, і підношу голос свій, прославляючи Тебе всім серцем своїм в радості».
Брати і сестри, чи дякуємо ми Богові за те благополуччя, яке маємо нині з ласки Його? Наступного після тої бійні дня я зустрів хлопчика, якому було десь 11 років, ми з ним приятелювали, він мене завжди підбадьорював і казав: «Пасторе, мені подобаються твої проповіді». І от він підійшов до мене з сяючими очима і сказав: «Пасторе, я вчора постраждав за Христа. Дивися, як голову розбили».
Я побачив на його голові страшну рану. Але очі його сяяли. І подумав: Господи, а наскільки ми віддані Тобі? Як тільки щось не так, ми вже ображаємося на Бога, плачемо, мовляв, де Ти, чи Ти є?
Бог допускає випробування, щоб перевірити, які ми насправді. Я сам недавно проходив через випробування – мені видалили ліву нирку. Звичайно, питання: «Чому?» намагалися оволодіти мною. Я за тисячі людей молився – і Бог їх зцілив. Там, у лікарні, я помолився за одного чоловіка, який лежав з таким самим діагнозом, і через два дні його діагноз не підтвердився і він пішов додому. А я потрапив на операційний стіл. Чому? Є лише одна відповідь – щоб більше приніс плоду, щоб навчився дякувати Богу, коли боляче, щоб навчився славити Його, коли не можеш розімкнути уст.
Йов каже: «Ось Він мене вбиває, але я буду довіряти Йому». Нашою мовою це звучить так: Він забрав з мого життя людей, без яких я думав, що не зможу жити, але я буду Йому довіряти; моє серце розбите, я у відчаї, але я буду Йому довіряти; моя дитина народилася мертвою, я страждаю, але я буду Йому довіряти; і я не перестану славити і хвалити Тебе.
Чого варта наша хвала, коли Бог благословить і подарує автомобіль чи збудує будинок? Але коли нам боляче, коли важко і нестерпно болісно, а ми робимо зусилля, щоб розімкнути уста і прославити Господа, це пахощі, які приємні Богові.
Він хоче, щоб ти і я приносили плід. Коли нам важко, коли ми хочемо здатися, Ісус кличе: «Перебувайте в Мені. Не відпускайте, перебувайте в Мені». Він каже: «Я без вас виживу, ви без Мене – ні». Я б загинув вже, якби покинув Його. Але я з усіх сил намагався Його триматися.
Коли порозмовляєш з людиною, яка, здається, досягла успіху, то побачиш, що її життя – долина сліз і плачу. І коли ви проходите через ці долини, не допускайте ніяких плачів, нарікань і образ на Бога. Приймайте все і дякуйте Богові! Перебувайте в Ісусі. Утверджуйтеся в Ньому. Довіряйте Йому.
Усі ми знаємо про Седраха, Мешаха і Авед-Него. Вони відмовилися поклонитися боввану і у відповідь на погрози сказали, що їхній Бог може визволити їх від вогненної печі. А далі йдуть слова, про які ми забуваємо. Вони кажуть: «А якщо Бог і не визволить, ми все одно не поклонимося боввану». Християни інколи моляться жахливою молитвою: «Господи, зроби те і те, і я буду служити Тобі все життя». А якщо Він цього не зробить – не будеш служити? Він все ще Бог, і ми не можемо командувати Ним. Ми приймаємо Його любов і кажемо: хай там що, я буду служити Тобі. І з одною ниркою, і з печією в шлунку, бо Ти для мене – все.
Усім нам подобаються слова: «Все, що попросите в Мене, Я дам вам». Він хоче, щоб ми мали таку можливість. Це величезна сила. Але якщо ми не готові до неї, ми будемо просити не на добро, а на зло. І тому Він каже: «Я проведу тебе через біль, через очищення і обрізання. Тобі буде боляче, але довіряй Мені. Я виведу тебе, Я маю для тебе план. Ти вийдеш кращий, сильніший після цих випробувань». Серед твого болю і страждань Він питає: «Чи ми все ще друзі?». Скажи Йому: «Так».
|
