Сергій Вінковський: «Щоб мале стало великим»
«І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, – як багато зробили вони і як багато навчили. І сказав Він до них: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте». Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного. І побачили їх, коли плинули, і багато хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу і змилувався над ними, бо були, «немов вівці, що не мають пастуха». І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: «Це місце безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». А Він відповів і сказав їм: «Дайте їсти їм ви». Вони ж відказали Йому: «Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба? Ідіть побачте!» І розізнавши сказали: «П’ять хлібів та дві рибі». І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілися рядами вони, по сто та по п’ятдесят. І Він узяв п’ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п’ять чоловіка!» (Мр. 6:30-44).
Мабуть, тоді траплялися й важливіші події, але учнів так вразило, що Ісус Христос з нічого зробив так багато, що всі чотири євангелісти описали цю історію. І вона показує, що Ісус мав владу над матеріальним началом.
Усе матеріальне в цьому світі прямує до гіршого. 20 років тому ми були не такими, як нині. Ми не можемо ставати кращими. Ніщо не може. Коли новісінький автомобіль поставити років на 15 в гараж, він просто згниє. Ттільки Христос міг робити з меншого більше, з гіршого – краще, з мертвого – живе.
Марко яскраво описав всі ці моменти. Було це пізньою весною, коли землю вже вкривала зелена трава. Людям, які пішли за Ісусом, дали команду сісти. У ту пору року сонце заходить о шостій годині, тому події розгортаються ближче до вечора. Люди розсілися на траві по 100 і по 50 чоловік. І в цей час повинно було звершитися це чудо. В оригіналі замість слова «ряди» вжите слово «праснай», яке характеризує ряди рослин. Це говорить про те, що вони не просто сиділи натовпом, а це вже було щось. Бо якщо ви зможете розсадити єврейський народ у рядки, то ви – велика людина.
Слово «праснай» говорить про те, що вони сиділи правильно, рівненько, як ряди овочів. Можливо, тому, що були голодні. І потім учні зібрали ще 12 повних кошів залишків хліба і риби. Звідки у них з’явилися коші в пустині? Кожен правовірний єврей ходив з кошем, в якому завжди була їжа. Ці коші були з вузьким отвором, через який нічого не було видно. Коли вони відправлялися в дорогу, то брали в ці коші чисту, освячену їжу, щоб не харчуватися чим доведеться. Та оскільки через отвір в коші нічого не було видно, то вони будь-кому могли сказати: «Дай мені поїсти, бо в мене нічого нема». Як бачимо з історії, юдеї завжди були раді покористуватися чимось чужим, тільки б не чіпати свого.
Ось один з класичних прикладів: у них були стада, були вівці, але при цьому вони просили в Бога м’яса. Але не треба їх осуджувати, бо ми такі самі. Замість того, щоб тратити своє, воліємо жити за чужий рахунок. Ми часто просимо у Бога грошей, навіть якщо вони у нас є. Нам потрібно зректися цього, бо це обман. Якщо є сьогодні, то про завтрашній день не турбуйся, адже так сказано в Біблії. А ми так часто турбуємось про завтра і післязавтра, що мимоволі стаємо прохачами.
Реакція на людські потреби буває різною. Коли учні побачили, що вже пізно і люди втомлені та голодні, вони проявили співчуття. Але це співчуття було однобоким. Вони попросили відпустити людей, але при цьому в них не було бажання брати на себе відповідальність за них.
Ми за своєю природою не завжди готові взяти на себе відповідальність за когось. Як правило, хочеться, щоб хтось інший зробив те чи те. І учні розраховували, що люди вже якось самі знайдуть їжу. А не знайшовши, дістануть її зі своїх кошів. Але в Ісуса була інша ідея. Він бачив, що вони ходять за Ним, і оцінив це, хоча одного разу докорив, сказавши: «Ви ходите, тому що їли і наситилися!». Та все ж Він сказав учням: «Ви потурбуйтеся про цих людей». Перед учнями постало питання: «Як це зробити?».
У нашому житті буває немало таких ситуацій. Коли нам доручають якусь справу, ми одразу думаємо, на кого б це перекласти. Так поводяться діти. Вони завжди шукають когось, хто б зробив за них роботу.
Бог покликав нас робити благородну справу – проповідувати Його Слово людей. Люди в цьому світі голодні, вони не знають істини. Ісус нам каже: «Дайте їм їсти!». Але нам іноді немає що дати їм, бо ми самі нічого не знаємо. Так вчинили учні. Вони вирішили зупинити Ісуса і налякати складністю цього завдання. «То нам на них двісті динаріїв потратити?». 200 динаріїв – це піврічна зарплатіа Як можна витратити стільки грошей на незнайомих людей? Ми часто кажемо: «Там і там тобі допоможуть». Та є такі, які говорять: «Бог допоміг мені, і я можу зробити це для тебе!».
Ісус хотів перевірити, чи готові були учні віддати те, що мали. Але не знайшов великого бажання. Тоді Він запитав, скільки в них хлібів. А було всього п’ять хлібин, які служили поживою для найбідніших. Крім того, у них були дві невеличкі рибини. Хто зможе вийти з такою кількістю їжі до натовпу? Учні послухалися Ісуса, і Він проявив Свою силу. В Його руках мале стало великим.
Вам і мені Бог довірив Своє слово, і його ніколи не буває мало. Чи ми розуміємо це? Іноді людині достатньо почути одну фразу про Бога, щоб змінилося її життя. У Біблії сказано: «І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів» (Мр. 6:42-43).
Що стало причиною збільшення їжі? По-перше, учні послухалися Ісуса. Тобто вони не слухали свого розуму і погодилися робити те, що сказав Ісус. Наш розум заважає нашій вірі. Нам потрібно брати приклад з дітей, які вірять і не думають, як це має статися.
По-друге, учні вмовили єврейський народ розсістися по рядах. Ті люди були голодні, а голодних закликати до порядку не так вже і просто. Проте учні зробили цю велику роботу. Бог хоче, щоб у нашому житті були порядок, послух Його Слову і терпіння служити. Нам часто доводиться служити людям, які нікому вже не довіряють. І для того, щоб Бог помножив, нам потрібно проявити терпіння і привести все в порядок.
«І Він узяв п’ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив». Кількість їжі почала збільшуватися тоді, коли вони почали роздавати. Для мене це дуже важливий принцип. У нас не буде зростання, якщо ми не почнемо роздавати. Не прибуде любов, якщо ми не почнемо любити, не буде співчуття, коли ми не будемо співчувати. У нас не буде бажання, якщо ми не будемо виконувати справу Божу.
Бог дає нам не для того, щоб ми кидали на землю і топтали. Він наповнюватиме нас тоді, коли ми будемо витрачати. Ця їжа не помножилась би, якби її не роздавали. Коли ми віддаємо найменше, що в нас є, то в людях воно примножується.
| 
