Любовь Божья

Ці слова будуть небажаними для самозваних фальшивих пророків, які міцно захопили та утримують узурповану ними монополію в багатьох общинах Церкви Христової. Але головна моя мета — знайти та передати народові Божому біблійні критерії та засади дарів Святого Духа, а не догоджувати чи принижувати кого би то не було. У питанні випробування пророцтва Біблія дає нам дуже багато підстав як у Старому, так і в Новому Заповіті.

Не дотримуючись біблійної хронології, вважаємо за потрібне в основу цього питання покласти повеління Духа Святого через апостола Івана: «Любі, не всякому духові вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони; бо багато лжепророків з’явилось у світі. Ось як пізнавайте Духа Божого: всякий дух, який визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, є від Бога. А всякий дух, який не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога: це є дух антихриста, про якого ви чули, що прийде, і тепер вже є у світі» (1 Ів. 4:1-3). А трохи раніше у цьому ж посланні апостол Іван дає глибше розуміння суті антихриста: «Діти, остання година настала, і як чули ви, що антихрист прийде, а тепер багато антихристів появилося, то з того пізнаємо, що остання година. З-поміж нас вони вийшли, але нашими не були, бо коли були б наші, то залишились би з нами: тільки ж відступили вони, щоб виявилось, що не всі наші» (Ів. 2:18-19). Але якщо до слів Івана додати ще характеристики їх Ісусом Христом: «тернина», «будяки» та «вовки хижі» (Мт. 7:15-16), то матимемо повну біблійну картину того, яку велику небезпеку для Христової Церкви несуть лжепророки. Ми, які звикли до цієї фальші та духовної диверсії в Церкві, часто залишаємось благодушними та поблажливими до цих руйнівників Божого діла на землі, або навіть вони керують нами, узурпувавши духовну владу в Церкві. Ми ніколи не наважились би назвати цей дух духом антихриста, тому що хочемо бути «добрішими» за Бога і Духа Святого. Але наша безликість та безпринципність може нас, служителів Церкви, привести до такого ж фатального кінця, до якого йдуть всі лжепророки.

Божий пророк найперше повинен виявити в собі віддзеркалення Христового життя в тілі, або, як каже апостол Павло, — плоди духа (див. Гал. 5). Якщо ж у людині, яка називає себе пророком, не видно характеру Христового у її земному житті, то цей «дар» є не від Духа Святого — це дух антихриста! В цьому полягає перше і, напевно, найголовніше випробування пророцтва, чи від Бога воно. Його можна назвати випробуванням відповідності пророцтва до духа і суті Слова Божого.

Другий засіб випробування пророцтва дарований нам самим Богом ще у давнину: «Якщо повстане серед тебе пророк або сновидець, і дасть тобі ознаку або чудо, і збудеться та ознака й те чудо, а потім скаже: «Ходімо за іншими богами», то не слухайся слів того пророка або того сновидця. А пророк той або той сновидець нехай буде забитий, бо намовляв тебе на відступлення від Бога» (5 М. 13:2-6). І ще: «А коли ти скажеш у серці своєму: «Як ми пізнаємо те слово, яке Господь не говорив?» І ось відповідь Божа: «Якщо буде говорити той пророк Ім’ям Господа, і не станеться та річ, і не прийде, то це те слово, якого не сказав Господь. У зухвалості говорив його той пророк, — і ти не будеш боятися його».

У цих двох текстах маємо дві ясні відповіді від Самого Бога: перша фактично стосується уже розглянутого першого засобу — відповідність життя пророка його претензіям на пророкування. А друга відповідь: Боже пророцтво повинно мати цілеспрямованість і доказ у виповненні його на ділі. Якщо цього не стається — таке «пророцтво» не від Бога.

Третій засіб базується на науці апостола Павла: «Пророки ж нехай по двоє і по троє говорять, а інші нехай розсуджують» (1 Кор. 14:29). Під «іншими» розуміється уся Церква, в якій панує помазання та дії інших дарів Духа Святого, яка вихована на непохитних основах Слова Божого. До цього ще додає апостол Іван: «А ви помазання маєте від Святого і знаєте все. Але помазання, яке ви прийняли від Нього, в вас пробуває, і ви не потребуєте, щоб хто вас учив; і як те саме помазання навчає вас про все, і воно правдиве й не обман, то як воно навчило вас, то й пробувайте в тому» (1 Ів. 2:20, 27). Відразу застерігаємо, що слова «ви не потребуєте, щоб хто вас учив» — не стосуються до того, що діти Божі не мають потреби у Божій науці через пророцтво. Зовсім ні!

Божі діти не мають потреби, щоб їх «навчали» обманщики та лжепророки! Але у цьому аспекті, коли мова йде про духовну роль Церкви, зовсім не значить, що апостол Іван ігнорує Божий порядок щодо будови Церкви Христової та ролі її духовних провідників, їхня роль повинна бути домінуюча та вирішальна. У Божих служителів для цього є спеціально назначені аж три дари Святого Духа: слово мудрості, слово знання та розпізнавання духів, а ще до них — їхній духовний досвід та чисте, побожне життя згідно Слова Божого. Церква у такому духовному стані і з такими служителями ніколи не потрапить у заблудження та верховенство в ній лжепророків та «дуже духовних сестер». Нехай не ображаються всі побожні сестри, але історія Церкви довела, що найбільша питома вага лжепророків належить жіночому роду. Про це говорить і Книга Об’явлення св. Івана не один раз.

Горе такій Церкві, в якій її пастор чи пастирі є духовно незрячі, якими керують фальшиві пророки та радники, які втратили або ніколи не мали власного духовного бачення та керівництва Духа Святого! І безумовно: перш ніж Церква розсудить духовні чи лжедуховні дії в її лоні, позиція і голос пастиря повинні бути першими і вирішальними. Божого пастиря не можуть заплутати жодні духовні сили — ні земні, ні піднебесні! (див. Рим. 8:38-39; Гал. 1:8). Де є в Церкві Богом натхнені та керовані Духом Святим священнослужителі, там обманщикам та лжепророкам, заблудженням та фальсифікаціям не буде місця ніколи!

Четвертий засіб будується на Біблійному праві священнослужителів Церкви Христової, яке виголосив апостол Павло на прощальній зустрічі з пресвітерами Церкви в Ефесі: «Тому пильнуйте себе і всю отару, в якій вас Дух Святий настановив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку Він придбав Кров’ю Своєю. Бо я знаю, що після мого відходу прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять отари» (Дії 20:28-29). Враховуючи те, що численні Божі скарги на злочинні дії лжепророків завжди тісно пов’язані з долею та діяльністю пастирів (див. Єр. 14, 23; Єз. 13, 22), то відповідальність пастирів за руїни в Церкві особливо велика. А тому кожен натхнений Духом Святим священнослужитель має законне право випробувати початкуючого пророка чи того, хто бачить видіння (дар слова знання) у простий, але дуже ефективний спосіб: служитель Божий завжди бачить перед собою не одну складну духовну ситуацію або явний гріх, від якого вперто відмовляється грішник. Він пише цю тайну і запечатує, кладе цю записку до Біблії, а потім разом з тими, хто вважає, що отримав дар пророцтва чи видіння, молиться. Якщо відповідь через названі дари точно відображає дану ситуацію, тоді подібні молитви бажано повторити ще хоч би 2-3 рази. І тільки після одержання конкретних відповідей на поставлені питання і проблеми можна вважати такого брата чи сестру справжньою посудиною Божою і допускати їх до духовного служіння в Церкві. У такому випробуванні не повинна бути допущена будь-яка неправда або бажання скомпрометувати віруючу людину, а тому це випробування повинні робити справді духовні провідники Церкви, які щиро бажають духовних дарів у Церкві, а не їх пригноблення або недопущення. З іншої сторони: тільки всебічно випробувані богобійні люди можуть бути надійними посудинами Божими для служіння в Церкві Христовій дарами Духа Святого. Таким шляхом Господь Бог вів усіх Своїх вірних пророків та провідників Свого народу. Тут ще раз переконуємося у цінності та величності слів апостола Петра: «І тим радуйтеся, навіть якщо треба трохи посумувати у всяких випробуваннях, щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота, що гине, хоч і вогнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь, і славу у відкритті Ісуса Христа» (Петр. 1:6-7).

У служінні дару пророцтва необхідно особливо обходити стороною приватні сфери життя, як то: комерційні, шлюбні, господарські, визначення діагнозу хвороби, питання купівлі-продажу, переміни місця проживання, розв’язання особистих та церковних непорозумінь або конфліктів, примушення до добровільних пожертвувань та до десятини. Всі ці питання побожна людина може легко вирішити через Слово Боже та особисту молитву у власному помазанні Духа Святого.

А з усіх тут перелічених питань особливо небезпечним та проблематичним є питання одруження. Скільки вже фальшиві пророки поранили і скривдили на все життя щирих, простодушних християн, які йшли до них довідатися про Божу волю щодо свого одруження, а одержали на все життя незагойну рану від брехні лжепророка! Не можна цього допускати! Нема на це підстав Слова Божого!

Ми не можемо погодитися з думкою тих теологів, які відкидають участь пророцтва чи інших дарів Святого Духа в поставленні та благословенні служителів Церкви та посольстві місіонерів. Право на це дає нам Слово Боже: Дії 13:1-4; 20:28; 9:15-16; Гал. 1:15-18; 1 Кор. 12:27-28; Еф. 4:11-13. Але Церква і старші служителі її повинні пильно стежити, щоб не порушене було Слово Боже. А шлях Божого доморядництва такий: служителів Своєї Церкви Господь дійсно готує «від утроби матері», потім членам Церкви велить, як колись у Єрусалимі, — «виберіть з-поміж себе» (Дії 6:3), а вибравши, випробовують (див. 1Тим. 3:10), і насамкінець Церква з постом і молитвою представляє їх до посвячення через рукопокладання. Ось у цьому завершальному етапі узаконення священнослужителів дуже потрібне пророцтво або інші дари Духа Святого — чи не допущена Церквою та її служителями яка-небудь помилка. Відомо, що в Антіохії поклик на служіння Варнави і Савла був раптовий: «Відділіть Мені Варнаву і Савла на діло, на яке Я покликав їх» (Дії 13:2). Але ми тут повинні враховувати, що ці Божі мужі до того часу пройшли вже немалий шлях випробування і Сам Господь засвідчив про них словами: «Я покликав їх». Нехай Господь веде мудро й далекоглядно Свою Церкву силою Духа Святого і нехай кожний посуд у Домі Господньому чітко знає своє місце і час! «Щасливий народ, що розуміє голос Твій святковий, Господи! При світлі обличчя Твого вони будуть ходити!» (Пс. 89:15).

Василь Боєчко,
єпископ, пастор церкви ХВЄ, м. Львів,
з книги "Храм Духа Святого",