– Микола Петрович, ви були свідком народження місії «Голос надії» 15 років тому. Сьогодні ми маємо маленький ювілей – 15-ліття діяльності місії. З якими почуттями ви зустрічаєте це свято?
– Почуття – це річ дуже і дуже відносна, але те, що сьогодні ювілей, – це справді так. 15 років з точки зору вічності – це одна мить, але з точки зору нашого земного буття – це дійсно значний проміжок часу. Я маю почуття, найперше, вдячності Богові за те, що Він провів нас через цей відрізок часу, а ще почуття не до кінця виконаного обов’язку, що за цей час ми зробили не все, що можна було б зробити. А взагалі – почуття урочистості, піднесення і вдячності Богу за пройдений шлях.
– Подібні заходи, подібні свята часто спонукують до того, що ми хочемо трохи заглянути наперед. Тож які у вас є плани як у керівника місії. Можливо, є якісь задуми, які хотілося б втілити в життя?
– 15 років тому я не будував жодних планів стосовно майбутнього, а просто молився і просив Божого керівництва на це служіння, на цю працю. Тим більше зараз, оглянувшись на пройдений шлях, на всі складні ситуації і проблеми, які виникали, говорити про майбутнє і, скажімо, уявляти, що, можливо, наступні 15 років будуть такими ж, я не беруся говорити про це. Просто мені здається, що надходить новий час або новий етап цього служіння. Він, мабуть, буде полягати в тому, щоб більш якісно, можливо, на новому духовному рівні робити ту працю, яку доручив нам Господь. Якщо зараз у нас близько трьохсот місіонерів (я не знаю, багато це чи мало), але, принаймні, 13 років тому я молився до Бога і дуже просив за сто місіонерів: «Господи, як буде сто – це буде межа, яка мене як людину і як керівника буде влаштовувати». Бог цей план перевищив удвічі, тому зараз говорити про наше майбутнє, будувати якісь плани – не виходить. Я хочу сказати просто: будемо продовжувати розпочату працю, яка виконувалася впродовж цих 15 років, рухатимемося в цьому напрямку далі. Господь допоможе.
– Які ваші побажання для місіонерів, молитвеників, жертводавців і взагалі для тих людей, кому не байдужа місіонерська праця?
– Залишатися собою, людьми, які розуміють поклик Божий. А що стосується місіонерів – не втрачати оптимізму і знати, що Бог передбачив наперед те, що має відбутися в нашому житті і служінні. Для жертводавців – сил, здоров’я, гарної роботи, бажання жертвувати в ім’я Господнє. Для тих, хто молиться і взагалі для всіх, хто працює на один сніп Небесного Царства, – відчуття, що ми робимо одну спільну справу для слави Божої, і розуміння того, що працювати залишилося нам недовго в плані того, що наближається прихід Господній. Сказав Божий Син: «Працюйте, поки день. Настає ніч, коли вже ніхто не буде працювати». А зараз час, коли нам треба працювати, і я думаю, що в цьому нас благословить Господь.
