|
Життя як воно є
|
|
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 19:44 | Сообщение # 1 |
 Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Не жалійте
Не жалійте того, що жаліти не варто,
Якщо навіть і мрії в житті не збулись.
Хай минуле в журбі догорає, як ватра,
З тим минулим порвіть все, що мали колись.
Не жалійте ніколи за тим, що вже сталось,
Чи не зможе вже статись в прийдешньому дні, —
Тільки б ваша душа, наче небо, сіяла,
Розквітали б, як квіти, надії у ній.
Не жалійте в житті доброти свого серця,
Якщо навіть за те — тільки посмішка вслід,
Якщо в генії хтось, хтось —
в начальство проб’ється,
Не жалійте, що вам не дісталось їх бід.
Ні про що не жалійте! Й не треба амбіцій,
Якщо навіть за труд вам заплатять гроші.
Хтось нехай геніально заграє на скрипці,
Але ж пісня із вашої буде душі.
Ані страчених літ, ані щастя земного,
Що прийшло і пішло, як весною — вода, —
Ви ніщо не жалійте, хіба що — одного —
Не прийти до Христа, що за вас постраждав.
Добавлено (25.05.2010, 21:44)
---------------------------------------------
Порятунок
«Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство небесне» Луки 6:22,23
Так і мене колися не буде,
Як тих, що жили на Землі.
Будуть народжуватись люди.
І лікуватись від застуди
Заможні, вбогі й королі.
Хтось буде пити оковиту
І зло чинити повсякчас.
А хтось, мов грушу соковиту,
Роститиме любов відкриту
І нишком згадувати нас.
За те що мир в душі плекали
І несли слово до людей.
Щоб кращими вони ставали
Від Божих істинних ідей.
Хтось буде слухати й приймати,
Радіти з тих священних слів.
А хтось лукаво зневажати,
Впустивши до своєї хати,
А далі ще й натравить псів.
Так було, є і поки люди
Будуть наповнювати світ,
Завжди в пітьмі світити буде,
Рятуючи нас всіх від блуду,
Новий Господній Заповіт.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 19:54 | Сообщение # 2 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Летить життя у проміжках доби,
Летить життя у днях, як в сантиметрах.
Що рахувать? Зіб’єшся від лічби:
Умерти — жити, жити — знову вмерти.
Підняти вгору два своїх крила
І бігти полем, щоб таки злетіти!
Набрати в пелену зела
І все життя до болю полюбити!
Летіти полем, щоб не забруднить,
Не розірвати гнівно, не згубити
Весни і квітня, тиху щастя мить,
Не розтоптати білосніжні квіти.
Любити те, що в світі лиш одне —
Кохання, слово, матір, Батьківщину.
Летіти полем у життя земне,
Знайти мету, завдання і причину.
Олеся Білоус
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 19:54 | Сообщение # 3 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Тепер нічим нікого не здивуєш.
Про те, що є, то скажуть — вже було.
І навіть як неправду підфарбуєш,
І навіть як добро зодягнеш в зло.
Тоді лиш заболить, тоді лише досягнеш
Замовклих струн душі і їх торкнеш,
Тоді лиш дивувать людей не перестанеш,
Коли перо своє у правду обмокнеш.
Володимир Сад
Сообщение отредактировал LIFE - Вторник, 25.05.2010, 19:55 |
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 19:59 | Сообщение # 4 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Я до Тебе прийшов молодим
Я до Тебе прийшов молодим.
Тоді літо на дворі буяло
І у серці юначім моїм
Щось нове, неземне зазвучало.
Скільки пліток ходило, чуток
Про живу і спасаючу віру,
Скільки бруду і скільки байок…
Ну а я в щось величніше вірив.
Вірив в те, про що мама давно,
Ще в дитинстві мені говорила.
І мене полонило воно —
Божа ласка і дивная сила.
Багатьох я тоді здивував
І задуматись, певно, примусив,
Бо ж кругом атеїзм вирував,
Ну а я проти течії рушив.
Я ввійшов в християнську сім’ю.
О, які горизонти відкрились!
Радість повнила душу мою,
Коли просто і щиро молились.
Скільки молоді, скільки тепла!
Як потрапив на іншу планету!
О, хвала Тобі, Боже, хвала
За розірвані злії тенета!
Скільки зим, скільки літ Ти чекав,
Скільки раз боронив Ти від смерті!
Боже мій, я завжди відчував,
Хто мій щит у мирській круговерті!
Ллється даром живая вода
Вона може гріховне все змити.
Моя віра жива і тверда —
З нею вмерти не страшно і жити.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:00 | Сообщение # 5 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Осіннім сумом схлипують шибки.
Високо в небі птахи перелітні
Несуть на крилах блискавки досвітні,
У світлу даль несуть мої роки.
Летять тисячоліття і віки.
Нестримним плином дні летять і ночі.
Не зникнуть тільки материнські очі
Й мого дитинства росяні стежки.
Все тоншає життєвий календар.
Листочки відриває хтось щоденно.
І дух мій розуміє достеменно:
Воістину життя — це Божий дар.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:01 | Сообщение # 6 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Чекання І знову мороз, не здається зима,
Розбілена сивим туманом.
Сердита, колюча, продута сама
Холодним сирим вітрюганом.
В душі прохолодно, неспокою щем.
До серця мого — перемети.
Пролийся в морози весняним дощем,
Озвися, мій Господи, де Ти?
Дивлюсь догори, ждучи бажану мить,
Та небо високе й далеке…
І лиш на даху сиротливо стоїть
Гніздо, що лишили лелеки.
Чекають пташки і земля, і поля,
Що зникне холодна облога.
Надіюсь і вірю, молюся і я,
Чекаю утіхи від Бога.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:02 | Сообщение # 7 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Тобі, Господь, Тобі одному
Можливо виправити це:
Коли не тягне йти додому…
Коли зневага у лице.
Було… Колись було кохання:
Разом — в відпустку, в магазин…
На день прощались, мов востаннє…
І пелюшки… З’явився син…
Було… І чай із пиріжками,
І перший куплений диван…
Дружино! Що тепер із нами?
Чого бракує нині нам?
Будинок вбраний килимами
І син — уже не немовля;
А ми? Зробились ворогами,
Вже краще б жити віддаля!
Неначе тріщина на вазі —
Не черепки і не кришталь.
Взаємні зради і образи,
В душі —то ненависть, то жаль…
Життя — мов дощ, що так дошкульно
За комір вітром залива…
В сім’ї, удома — безпритульний…
А щастя — чи ж воно бува?!
Кого винить? Я сам в одвіті…
Благаю: «Господи, прости!
Адже Ти дійсно є на світі,
Поправить можеш все лиш Ти!»
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:03 | Сообщение # 8 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Поправді, Бог є Бог сиріт і вдів...
Ми не збагнем, чому є так у світі,
Що у окремих сім’ях без батьків
З самого малку виростають діти.
Є батько й мама навкруги в домах —
Якби там знали, що то справді значить!..
А десь не ляже батькова рука
Ніколи вже на голову дитячу.
Десь вже ніколи мама перед сном
Не поцілує й ковдрою не вкриє.
І можна лиш поплакати тайком,
Коли від жалю серце заніміє.
Ми не збагнем... Ніколи не збагнем,
Аж поки не зустрінемось у небі,
Чому в житті сирітства чашу п’єм
І змочуєм слізьми вдівства постелю.
Але є Бог — Бог всіх сиріт і вдів,
Що знає все з кінця і до початку,
Який ростить із хлопчиків мужів
І заміж дочок видає, як батько,
Що береже, дає щоденний хліб,
Що є і Батько, й Чоловік, і Мати
І через безліч безпросвітних діб
Веде, щоб ворог не посмів зламати.
Коли обступлять хмари навкруги
І страх, і сумнів бурями повіє,
Є Той, що поміч подає завжди
І загасити не дає надію.
Він — Бог! Він — вірний, вірний Сам Собі:
Як обіцяв, то зробить неодмінно!
Поправді, Він не забуває вдів
І сиротам дає благословіння...?!
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:04 | Сообщение # 9 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Мело, мело... Хотілося спокою —
Спочити б і зігрітись уві сні,
Та стукали закляклою рукою
В морозні вікна люди мандрівні.
Не жалко дати хліба, навіть грошей,
От тільки б не просились на нічліг!
Про їхні біди слухай до півночі,
І воду грій для умивання ніг.
А деяким потрібно полічитись.
Кому ж за ними, хворими, ходить?
А ще захочуть довше залишитись...
Простіше просто двері не відкрить.
«Це не про мене! — думка свердлить скроню, —
Не пам’ятаю випадків таких!»
Мело, мело... Хотілося спокою
І бачити хотілось лиш своїх...
Як сумно, що у серці, а не в домі,
Від вогнища зосталась лиш зола!
Зима гріха жене людей бездомних.
Не просять грошей — світла і тепла.
В тобі їм треба Господа побачить,
Вказати на єдину із доріг...
Якби схотів ти знову стать гарячим,
О, як би ти зробить багато зміг!
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:05 | Сообщение # 10 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Твоє – тобі Зрадливий херувим на серце шле печалі,
Навіює безвихідь почуттям,
Щоб думав я, що небеса зі сталі,
І став печаллю сам.
Я не піддамся смутку і журбі.
Нехай твоє залишиться тобі.
Він каже: «Ти слабкий, в тобі немає сили,
Тобі не досягти Господніх нагород».
Він хоче, щоби плив я до могили
За хвилями життєвих вод.
Та я змагатимусь, не здамся в боротьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
Або нашіптує: «Ти зовсім безталанний.
Даремно воду в ступі не товчи.
Він прийме спів мистецький, бездоганний,
Тож ліпше помовчи».
Я славу гратиму для Бога й на трубі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
«Ти, — каже, — так нагадуєш невдаху.
А прийдеш ще до гіршого кінця».
Мене зловити хоче в лапи страху,
Мов кицька горобця.
Носи свій страх на власному горбі —
Твоє нехай залишиться тобі.
Він кривиться: «Ти розігнавсь до раю,
Тому і не сподобався мені.
Для тебе я тепліше місце маю —
У пеклі, у незгасному вогні».
Господній я — і рай в моїй судьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:06 | Сообщение # 11 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Малий синок, побачивши вогонь,
Який обняв велику купу хмизу,
Закрив лице листочками долонь,
Схилив його розпачливо донизу.
І голосно заплакав: «Ой, біда!
Це полум’я ось-ось дістане неба!
Воно згорить, а як без нього я?
Не кидай, тату, хмизу, ой, не треба!»
Як часто ми, батьки, жаркий вогонь образ
Розпалюємо у серцях відверто.
І кидали у нього вже не раз
Свою любов бездумно і уперто.
І так тремтять, бояться наші діти,
Що їхнє небо може в нім згоріти.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:07 | Сообщение # 12 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Земне життя не для забав
«Земне життя не для забав,
Будь ковалем своєї долі!»
І власне щастя здобував
В непогамованій сваволі.
Здавалася близькою ціль,
Здавалося, що шлях пробито,
Але кінцем усіх зусиль
Ставало бабине корито.
Навіщо війни, нащо герць,
Хоч, кажуть, в нім перемагаю,
Однак солом’яний вінець
На голові за битви маю.
Прийшло прозріння крізь жалі,
Крізь біль і подвиги непевні:
Усі зусилля на землі
Без Господа Отця даремні,
Усі зусилля на землі
Без Господа Христа даремні,
Усі зусилля на землі
Без Духа-Господа даремні!
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:08 | Сообщение # 13 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| 1. «Ненавиджу!» Будую як умію і як знаю,
Хатинку спокою, куточок раю
І вибираю кращі із прикрас,
Щоб вигравали в ньому повсякчас.
Йде до кінця натхненне будування —
І ув очах моїх замилування,
І не вхиляюсь від передчуття
Блаженного і тихого життя.
Але «ненавиджу!»
— як бомба терориста —
І нагла, і руїнна, і вогниста,
Торощить й спалює усе, що будував.
І в розпачі приходжу до нестями,
Бо вкинена чарівними вустами,
Які кохаю, як завжди кохав. 2. «Люблю!» Немиле все, все падає із рук,
Несе неспокій, хилить до відчаю.
Коли воно мине? Коли? Не знаю.
Усе тяжке — і слово, навіть звук.
Знесилився від боротьби і мук
І вже добра у світі не шукаю.
І байдуже душі до раю
Від розпук.
Та ось «люблю!» — оливою на рани,
Як сонце, що пронизує тумани,
Жене пітьму і осяває шлях.
Воно відкрило джерело наснаги.
І я, наповнений і сили, і відваги,
Лечу за обрії, як птах.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:10 | Сообщение # 14 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Вересневий ранок
Турботи ждуть. Жде ненаситна плаха.
І жде свободи голос чийсь відчайний...
З’являється літак — й немов осліпла птаха —
Вдаряється в колос дохмарний.
І шугонув вогонь, відчувши повну волю,
І реву, й тріску більше не спинити.
Було не чути тільки крику болю
І чути не було благальної молитви.
На милі чорно від пилюки й диму.
Сховалися в пітьму ранкові барви.
Хтось обриває ниточку незриму
Життів людських з жорстокістю Варавви.
Він, одержимий помстою, скажений.
Він любить смерть, у нім нема людського.
... Ось знов літак — сліпий і навіжений —
Смертельно клюнув велета стрімкого.
І знов огонь рвонувсь у вись завзято.
Усоте збільшилися крик і безнадія.
А помста оглядає дике свято
Жахними вбивчими очима Вія.
Усе — кінець! Це супровід в могилу!
А може, ще прибуде допомога?
І та душа, що догоджала тілу,
Згадала трепетно, що їй потрібно Бога.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:11 | Сообщение # 15 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Мій Господи ... шлунок їхній бог... Вони думають тільки про земне! (Фил.3:19) Мій Господи, які жорстокі люди,
Що згадують ім’я Твоє,
Але гнилизна в їхнім серці є! —
І нею тхне усюди.
Їм завжди пиха розпирає груди
І роздивитись добре не дає
Занедбане єство своє,
Запалене хворобою облуди.
Роздумують про вигоду й про зло, —
Бо Духа в них Твого ніколи не було, —
І ревно служать шлунку,
Працюють, як слухнянії раби,
А він наказує: — Бери, бери, греби, —
То й здатні і до вбивства й до грабунку.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:13 | Сообщение # 16 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Прийдешньому 21-ому
Вік двадцять перший — гордий і тривожний.
Вік двадцять перший — впертий і безбожний.
Ввібрав у себе сяйво і сваволю
І океани болю.
Бундючно правду Господа відкинув
І гордовито топчеться по ній.
Злом дихає, мов триголовий змій,
На світ і на людину.
Лютує, наче виринув з безодні,
До слави рветься, до її корон.
І що йому мораль, і що йому закон
Й усі слова Господні?
Він сам собі мораль і бог верховний.
Лиш золота і влади дика хіть
Керує ним, і що вона звелить —
Він безвідмовний.
Вогонь реклам і непокора владі...
Сліпучий штучний блиск приворожив —
І бачить світ у ньому дво з див
Усупереч всій правді.
Та як йому болить! О віче двадцять перший,
Бунтуєш проти неба ти не перший.
Господь зупинить твій свавільний бунт
За декілька секунд.
Розкрає блискавка надземні небеса —
Згорить твоя і гордість і краса.
А Він ногою стане переможно,
На все, чим ти гордився так безбожно.
О, як тобі болить, мій віче двадцять перший.
Останнім ти уславився не перший.
В тобі сльоза надій не висихає
На небо мирне, чисте і безкрає,
Вона волає на усі світи.
— Мій Господи, прийди!
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:13 | Сообщение # 17 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Крізь втому буднів просіває день
Нові чуття, нові думки і мрії,
Й акорди недоспіваних пісень,
Які душа у глибині леліє.
То повниться надією печаль,
То осипається тугою щастя...
Й карбується невидима скрижаль
Невпинно швидкоплинним ліком часу.
І кануть в тишу сказані слова,
Хоча, здається, й голосно кричали,
І губиться мелодія жива
У гаморі невимовного жалю.
Лиш тільки віри іскорка ясна
Бентежить серце осяйним чеканням,
Для мрії — крила, музику пісням
Дає і слово воскреша з мовчання.
Її не згасить ні років політ,
Ні холод каменю, ані гріха прокляття,
Крізь втому буднів шлях наш озорить
Любові Божої ясним багаттям.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:15 | Сообщение # 18 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Народилось життя
Заясніли рожеві світанки
Ніжних весен земного людського буття.
Народилось життя. І шукає надійних пристанків
В тихім спалаху днів, що у вічність летять.
І життєвий мотив зазвучав всім до болю знайомий —
Перший крик немовляти неначе спинив суєту.
Посміхнулася мати й безмірну утому
Перелляла у вдячність своєму Христу.
Народилось життя, щоб любити, терпіти, страждати,
Хрест нести, а чи, гордо вдягнувши вінця,
Вмити руки й обтерти в заплямлені шати
Кров’ю тих, хто за правду стояв до кінця.
Народилось життя — і схилились в смиренні коліна...
І звичайні слова сколихнули світи.
— Боже мій, — молить мати, — дітей від гордині
Й від людської злоби збережи, захисти.
Як же страшно частинку себе в руки ката
Їй віддати на плаху чи на розп’яття.
Та ще гірше в зрадливій усмішці Пілата
Упізнати життя.
Богом дане життя.
|
|
|
| |
| LIFE | Дата: Вторник, 25.05.2010, 20:15 | Сообщение # 19 |
|
Генералиссимус
Группа: Модераторы
Сообщений: 88
Репутация: 0
Статус: Offline
| Жорна днів Жорна днів не стихли й на мить —
Вітер жовтня крутив їх мажорно...
Ну, а нам так хотілося жить,
Ну, а нам не хотілось на жорна.
То був справді караючий час,
І сріблились від куряви скроні;
Щоб не дихати нею, щораз
Прикладав я до рота долоні.
Не до пісні було — все одно
Я без пісні не міг обійтися;
Щоб не впасти зажурі на дно,
Виривалась з грудей моїх пісня.
О, як в небо хотілось мені,
Щоб з вершин його сонячно чистих
Роздивитися далі земні,
Що видніються звідти намистом.
Тільки ж доля моя — без крила,
Та й душа леденіла, мов іній...
І шукав я ночами тепла,
І палив сухолистя осіннє.
Все ж вогню не було — тільки дим.
Тільки іскри у темряві гасли...
О Господь мій, Ісус, Ти один,
Буду вартий Твоєї я муки.
Жорна днів — це тривога для всіх,
Не стихають, а крутяться вперто...
Не боюсь, не боятимусь їх:
Бог дарує для мене безсмертя.
|
|
|
| |
