|
смирення
|
|
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:04 | Сообщение # 1 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Із записів ігумені Арсенії
Смирення – це єдиний стан духу, через який входять в людину всі духовні дари. Воно є дверима, які відчиняють серце і роблять його здатним до духовних відчуттів. Смирення дає серцю незворушний спокій, розумові – мир, помислам – немрійливість. Смирення є силою, що обіймає серце, відчужує його від всього земного, дає йому поняття про те відчуття вічного життя, яке не може зійти на серце плотської людини. Смирення дає розумові його первісну чистоту. Він ясно починає бачити несхожість добра і зла у всьому, а в собі для кожного свого стану та поруху душевного знає ім'я, як первозданний Адам давав імена тваринам за тими рисами, які вбачав у них. Смиренням кладеться відбиток безмовності на все, що є в людині людського, і дух людини в цій безмовності, стоячи перед Господом в молитві, слухає Його слова... До відчуття серцем смирення не може бути чистої, духовної молитви.
Безнастанній пам'яті Божій перешкоджає неуважність наших помислів, які захоплюють наш розум у суєтні переживання. Тільки тоді, коли все життя наше цілком спрямоване до Бога, людина стає здатною і починає вірою у всьому бачити Бога – як у всіх, що трапляються, важливих обставинах життя, так і в найменших – і у всьому коритися Його волі, без чого не може бути пам'яті Божої, не може бути чистої та безнастанної молитви. Ще більше шкодять пам'яті Божій, а тому й молитві, почуття і пристрасті. Тому треба строго і постійно прислухатися до серця та його захоплень, твердо портивитися їм, бо захоплення ведуть душу в непроникну темряву. Кожна пристрасть є стражданням душі, її хворобою, і вимагає негайного лікування. Сама зневіра та іншого роду охолодження серця до діяльності духовної є хворобами. Так само як людина, яка була хвора гарячкою, після закінчення хвороби ще довго залишається слабкою, млявою, нездатною до праці, так і душа, хвора пристрастю, робиться байдужою, слабкою, немічною, знеохоченою, нездатною до діяльності духовної. Це пристрасті душевні. Проти них озброюватися і боротися з ними, їх перемагати – це головна праця. Необхідно старанно трудитися в цій боротьбі з душевними пристрастями. Молитва виявляє нам пристрасті, які живуть у нашому серці. З тією пристрастю, яка перешкоджає нашій молитві, й потрібно нам бороти ся невідкладно, і сама молитва допоможе в цій боротьбі, й молитвою ж викорінюється пристрасть.
Світильником, з яким діви можуть зустріти Нареченого, є Дух Святий, Який освітлює душу, перебуваючи в ній, очищує її, уподібнює Христові, всі властивості душевні творить на зразок Великого Прообразу. Таку душу Христос визнає Своєю нареченою, впізнає в ній Свою подобу. Якщо ж вона не освітлена цим світильником, Духом Святим, то вона перебуває в пітьмі, і в цій пітьмі поселяється ворог Божий, який наповнює душу різними пристрастями і уподібнює її собі. Таку душу Христос не визнає Своєю та відлучає її від Свого спілкування. Щоб не загас світильник, треба постійно підливати єлей, а єлей – це постійна молитва, без якої не може горіти світильник.
* * *
Є в душі природне прагнення до добра. Це прагнення я називаю покликанням Божим, коли воно настільки сильно діє в деяких душах, що задовольнити його не може ніщо земне. Цьому прагненню я завжди давала велику ціну, але сьогодні душа моя пізнала, що страх охороняє її більше і необхідний він душі й при її успіхові так само, як і при найбільш немічному стані її. Приводить до страху Божого часта пам'ять про смерть, часте нагадування собі, що, можливо, живеш останній день, останню хвилину. А насаджує його в серці благодать Божа. "Страх Твій, Господи, насади в серця рабів Твоїх", – молиться Свята Церква.
* * *
Неможливо здобути чисту, нерозсіяну молитву, якщо їй не буде передувати самовіддана діяльність. Але й щодня треба вкладати в серце або утверджувати в ньому бажання відкидати всяке діло, слово, почуття, думку – невгодні Господеві, спрямовувати ж всяке діло за заповідями Божими, всяке почуття словом Його виховувати, всяку думку істиною Його наповнювати. При такій діяльності чи хоча б коли поставити за ціль таку діяльність кожне чуже почуття або думка, які входять в душу, помічаються і молитвою відкидаються від душі. При такому наставленні душі Ім'я Ісусове самовладно діє в ній і відтинає всякий помисел, супротивний Собі, поборює всяке почуття, небажане Собі, просвічує душу для пізнання волі Своєї, оселяє в ній мир сердечний і тишу помислів.
* * *
До кожного почуття ворог домішує свою отруту. Так, до сокрушення за гріховність він домішує розпач і безнадію, й сумує душа та розслаблюється; до зречення – жорстокосердість, холодність, нечутливість; до любові – хтивість; до втішання благами, які дарує Господь, – марнославство, та інше. Людина не може відокремити цю отруту від благого почуття, але при молитві Ім'ям Господа Ісуса Христа, яка вимовляється з вірою зі сокрушеного серця, ця отрута відокремлюється; від світла Христового розганяється пітьма з серця, видимою стає сила супротивника; від сили Христової зникає дія ворожа, і в душі залишається природний стан, не завжди сильний, не завжди чистий від плотської скверни, але безтурботний та здатний приклонитися під діючу руку Божу.
* * *
Стан душі грішника, який упав, цілком відповідає словам Господа: "Терня й будяки буде родити тобі земля". І земля нашого серця постійно вирощує пристрасті та гріхи. Діяльність душі, не зігрітої благодаттю Божою, спрямована до очищення серця, завжди важка та безсила. "В поті лиця твого їстимеш хліб твій". З великим трудом, довготривалим подвигом викорінюються пристрасті, як терня із землі, та знову, при найменшому недбальстві, при випадках захоплення чимось, вони готові відродитися, й народжуються, і ростуть у серці, заглушуючи зерно слова Божого, яке не встигло пустити в ньому корені та зміцніти, не те, щоб принести плід і наситити душу. Ледь очиститься, з великим трудом, джерело – розум наш, як знову потоки нечистих помислів збурять його, наповнять нечистотою і не дадуть спраглій душі напитися чистої води Божественних одкровень. "В поті лиця твого їстимеш хліб твій".
Із кривавим потом трудиться і повинна трудитися душа, щоб не вмерти їй з голоду, щоб цим постійним та важким трудом не дати зростати в собі терням пристрастей своїх, щоб не повернула вона в нетрі, де звірі витають, щоб постійним очищенням, відсіканням їх, могла б душа живитися тим насущним хлібом, який Великий Сіяч сіє на землі її. Не залишає Господь трудів людини без нагороди. Пошле дощ на землю ранній і пізній, та народить земля на собі пшеницю, та й наповниться її зерна. Благодать Божа, що освітила душу, спалює терня пристрастей і сама приносить плід. "Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним" і "ріки води живої з нутра його потечуть". Тільки при такому стані душа не зажадає більше і не прийде й не захоче черпати з земних джерел. Наша ж діяльність полягає ще й у тому, щоб чистити поступово ці земні джерела, щоб хоч по краплях пити з них чистої води, а не черпати з каламутною водою жаб і всяку нечистоту з нею змішану. "В поті лиця твого їстимеш хліб твій", – поки не наситить тебе хліб, який зійшов з неба.
* * *
"Вгамуйтесь і пізнайте, що я – Бог". Щоб прийняти хоча б частково це пізнання необхідно, щоб серце звільнилося від усякого почуття, розум – від усякого помислу.
Переступаючи заповіді Божі, ми грішимо і перед Богом, і перед людьми, і перед своєю совістю й підпадаємо не тільки під суд Божий, але й під суд людський. Ображаючи Господа, заплямовуючи в собі й собою славу Його, ми постійно наносимо шкоду ближнім нашим, спокушуючи їх, захоплюючи гріхом, подаючи собою приклад гріховного життя, не віддаючи їм належної данини загальної допомоги на шляху до спасіння, і насправді ми віддані судові людей. Цей суд, що виражається осудом, лихослів'ям, наклепом, ненавистю і різними справами, що випливають з такого ставлення до нас, як наприклад: гонінням, муками, смертю, – ми повинні прийняти як належну кару й завжди почувати себе боржниками перед ближнім.
Поки ми ходимо за плоттю, ми бачимо ближнього також як боржника нашого; ми вимагаємо від нього і правди законної, і святості благодатної як спільного надбання людства. Ми судимо його й ненавидимо, відганяємо й мучимо, коли він не віддає нам борг наш. Але коли ми є ведені Духом, коли Дух Божий виливає в наш дух все багатство Своєї доброти, тоді від ближнього ми нічого не вимагаємо, ми прощаємо йому борг його перед нами, навіть перестаємо бачити в ньому свого боржника.
Неміч людська виражається головним чином в мінливості, якій постійно підлягає єство людське. Після одкровень духовних, розум здатний сприймати помисли нечисті та тваринні. Від відчуттів святих почуття переходить до відчуттів тілесних, низьких. Від миру, радості, ревності в чеснотах переходить душа до замішання, суму, зневіри. Ця властивість мінливості притаманна єству людському й особливо пізнається тими, які всі сили душі своєї спрямовували до того, щоб, працюючи в домі Божому, перед лицем Його, тримати розум свій в безнастанному повчанні в Імені Його, серце своє – на шляхах заповідей Його, душу свою – біля підніжжя Хреста Його. На досвіді пізнавши мінливість єства, вони цим пізнанням дішли до глибокого смирення, яке не допускає їм впасти: ні в гордість за днів миру, ні у зневіру й розпач за днів збентеження; прийшли до страху, що охороняє, й у часі миру в очікуванні боротьби.
Здатність до мінливості особливо сильно діє тоді, коли в душі багато єства – вогню, тобто пристрасності. Святий Ігнатій Богоносець говорив: "Нема в мені вогню любові матеріального, але є в мені вода, що тече й волає в мені: йди до Отця". Ця біжуча вода гасить вогонь – вона є Духом Святим.
Ніяка чеснота людська не може загасити цього вогню, не може зменшити його сили. Але чесноти, правильно чинені, приносять плід; смакування духовного плоду знайомить внутрішнє почуття з відчуттями живими, чистими, солодкими, після вживання яких слабшає бажання мати відчуття плотські, нечисті, пристрасні. Наприклад, чеснота мовчання, що проводиться розумно, що відтинає всяке слово, всякий помисел і всяке діло непотрібне, приносить плід: тишу помислів, мир душевний. Коли душа спробує цього плоду, то вона зберігає мовчання або, втративши його, повертається до нього швидко не тому, що мовчання є заповіддю чернечого життя, але через солодкість плоду, який вона мала від мовчання. І так сам цей плід, отриманий від чинення чеснот, зберігає життя.
Коли ж прийде досконале, тоді те "що часткове" – скасується. Знаряддя чеснот стають непотрібними, коли нива приносить плід рясний. Але для тих, в кому ще живе єство вогню, дуже важливо й необхідно зберігати себе на шляхах заповідей Божих, за словом Його проходити шлях чеснот і, отримавши смак духовного плоду, не баритися в ухиляннях, що бувають від мінливості нашого єства, не розніжувати смаку свого відчуттями почуттєвими. "Якщо впав, підведися", добре, що є місце, куди може стати нога.
Читала Ліствічника "Про гордість" і зупинилася на словах: "Покарання гордому – падіння його". Це покарання Господь премудро вживає і як лікуваня гордості. Але всі дії Промислу Божого і Його каральних допустів йдуть тільки тоді на користь людині, коли вона прагне до досягнення неземних цілей. Якщо вона поставила метою свого життя єдине спасіння – Єдиного Бога, то все, що з нею трапляється, послужить її успіхові. При позбавленні всіх благ земних, при нанесенні та прийнятті удару всім почуттям своїм, при перенесенні безчестя й іншого, там, де зламалася б душа найсильніша, але така, що поставила ціллю своїх пошуків яке-небудь земне благо, там душа Боголюбива отримує міцність, мудрість, свободу, і якщо щось тратить в скорботах, які долучаються, то позбавляється лише того зв'язку з пристрастями, в яких була ув'язнена і з якими не могла сама від себе розірвати зв'язок одним лише своїм бажанням, через пристрасті, а тільки зруйнувався він дією Божою. Велике благо не бути поневоленим нічим земним хоча б бажанням душі; тоді кожна дія Божа, спрямована на спасіння, правильно діє, вбиваючи тільки пристрасть, а не душу, бо в іншому випадку разом з пристрастю вбивається й душа. Душа, яка зреклася пристрастей, отримує відчуття чеснот. Відрікшись сластолюбства, вона пізнає на досвіді смирення, і так далі. Відрікшись своїх бажань, своєї гріховної волі, своїх розумінь, вона вводиться в пізнання волі Божої. В діяльному виконанні волі Божої, яка виявляється їй в спасительній користі ближнього, вона просвічується Божественними одкровеннями і, освічена ними, входить не тільки в чистоту, але й у безпристрасність.
Мовчання очищує розум від помислів. Пізнання своєї гріховності, своєї нерозумності, свого безсилля, своєї недостатності у всьому приводить душу до віри розуму. Відкидання своїх бажань у всьому приводить до діяльної віри, що виражається у великій простоті й смиренні. Перше приводить до чистоти розуму, а друге – до чистоти серця.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:06 | Сообщение # 2 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Втікати від почестей і любити смирення та вбогість
Невидима боротьба
ЧАСТИНА ДРУГА - ГЛАВА 17
Для миру серця потрібно втікати від почестей і любити смирення та вбогість.
Отже, брате мій, якщо любиш мир серця, то намагайся увійти в нього через двері смирення. Иншого входу, крім смирення, немає. Щоб осягнути смирення, треба зробити зусилля над собою, треба прийняти в любовні обійми різні свої незадоволення й скорботи, як рідних сестер, й уникати слави й почестей, бажаючи бути від кожного приниженим і невідомим, і ні від кого не отримувати опіки й утіхи, крім одного Бога. Утверди у своєму серці, впевнившись у Його благості, такий помисл, що Бог є твоїм єдиним прибіжищем, а все инше є для тебе колючки, які, щойно вкладеш їх у своє серце, завдадуть тобі смертельної шкоди. Якщо випаде тобі перенести від когось ганьбу, не журись, але перенось це з радістю та впевненістю, що в цей час Бог з тобою. І не бажай иншої понести й не шукай чогось иншого, як тільки страждання за любов до Бога та за те, що служить найбільшій Його славі.
Застав себе радіти, коли хтось скаже тобі образливе слово або осудить тебе, або виявить до тебе презирство. Бо під такою зневагою й безчестям схований великий скарб, і якщо ти охоче приймеш їх, то дуже швидко станеш духовно багатим, про що не буде знати навіть той, хто зробить тобі таке добро, тобто той, хто зневажить тебе. Не шукай ніколи, щоб тебе хтось любив у цьому житті та шанував, аби тобі було легше співстраждати з розіп'ятим Христом, не зустрічаючи ні від кого й ні від чого в цьому перепони. Стережись себе як найлютішого ворога, і не йди за своєю волею, ані за своїм умом, ні за своїм смаком і почуттям, якщо не хочеш загубитися. Тому тримай завжди напоготові проти себе зброю, й коли твоє бажання прихилиться до будь-чого, хай і святого, то поклади це бажання, оголене від усього стороннього, перед твоїм Богом, з глибоким смиренням молячись до Нього, що нехай буде в цьому Його, а не твоя воля. Й учини це зі щиросердечним відданням себе на Божу волю, без усякої домішки самолюбства, знаючи, що сам в собі ти нічого не маєш і сам у ділі твого спасіння нічого зробити не зможеш.
Оберігай себе від помислів, які видаються святими й розпалюють для них нерозумну ревність, про які говорить Господь: "Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині - вовки хижі; Ви пізнаєте їх за плодами їхніми" (Мт. 7,15). Плодом є нудьга та поразка духа. Знай, що все, що відсуває тебе від смирення й від внутрішнього миру та спокою, під яким би гарним виглядом воно не приходило, - лжепророки, які, закриваючись овечою одежею, тобто лицемірною ревністю зробити добро ближньому без розбору, є істинно хижі вовки, які крадуть у тебе смирення, мир і спокій, так необхідні для кожного, хто міцно бажає досягти успіху в духовному житті. І чим більше якесь діло здається на перший погляд прикрашене святістю, то тим строгішому випробуванню воно повинно бути віддано, але без упередження й тривоги. Якщо при цьому допустищ деколи помилки, то не падай духом, але смирись перед Богом й, усвідомивши свою неміч, візьми собі як урок на майбутнє. Бо може бути, що Бог допустив це, аби смирити в тобі яку-небудь рису гордині, яка є незнана тобі й глибоко схована.
Коли відчуєш, що твоя душа вражена яким-небудь вістрям отруйного терня, тобто пристрастю або пристрасним помислом, не бентежся від, цього, але зосередь увагу й додай зусиль, щоб не допустити їх до серця. Повернись до нього обличчям і переходь у наступ, тримаючи серце недосяжним для пристрасти і чистим перед Богом, якого ти таким чином завжди будеш мати присутнім у собі, в глибині свого серця, задля чистоти його настрою. Водночас освітлюй своє внутрішнє переконанням, що все, що трапляється з тобою і в тобі, приходить задля творо випробовування й навчання, аби ти нарешті навчився правильно розрізняти, що веде тебе до спасіння, й наслідуючи це, сподобився отримати вінець правди, який приготований тобі Божою благістю.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:10 | Сообщение # 3 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Проповідь пастора Віталія Миронова «Сила смирення» (20.06.2010)
«І впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім'я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім'я Мого, і повернуть зі злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!» (2 Хр. 7:14). Ці слова Бог сьогодні адресує кожному, хто призиває Його Ім'я. Не достатньо того, що ми покорилися Богу, визнали свої гріхи перед Ним, і навернулися до Нього. Нам конче необхідно навчитися бути смиренними не тільки перед Богом, а й перед людьми.
Смиренна людина першою робить крок до примирення, першою просить пробачення навіть тоді, коли не завинила. Така людина не соромиться визнавати свої помилки перед іншими. Адже сповідування гріха перед людьми - часто чи не єдиний спосіб звільнитися від гріха, залежності і навіть хвороби.
Ісус – взірець смирення. Він покорився заради того, щоб підняти нас. «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і смерті хресної…» (Фил. 2:8).
Коли ми смренні, Бог прощає та очищає нас від всілякої неправди (1Ів. 1:9).
Бог дозволяє певним обставинам відбуватися у нашому житті, щоб очистити нас і допомогти нам стати смиренними, бо тільки за цієї умови Він дає нам Свою благодать ( 1Петр. 5:5).
Наш час перебування на землі швидкоплинний. Про це необхідно пам'ятати, бо одного дня ми вимушені будемо відповісти за кожен свій вчинок, за кожне слово, за все своє життя. Ми покликані думати про вічне і в усьому керуватися вічними цінностями.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:17 | Сообщение # 4 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| проповідь пастора Убогова Сергія "Смирення (11.04.2010)
… Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (Як.4:6).
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони (Мт.5:5).
Більшість християн часто читали і чули ці та інші місця Святого Письма, в яких згадуються такі якості людини як смирення та лагідність. Ці якості є нероздільними супутниками одна одної і також вони повинні бути невід’ємними рисами кожної віруючої людини. Крім цього, Біблія каже, що в них заховані великі Божі благословення для нас. Тому нам слід добре знати, що таке смирення і лагідність, і з Божою допомогою набувати та зрощувати ці якості в собі.
Смирення та лагідність є одними з найголовніших моральних якостей та чеснот в християнському житті. Розглянемо ж кожну з них більш детально.
Тлумачення смирення як ознаки слабкості, що не гідна справжньої людини – помилкове. Смирення (упокорювання) – це стан духу, протилежний до гордості, який полягає в тому, що людина не високо думає про себе, не підноситься над іншими людьми і тримає в своєму серці глибоке переконання, що нічого свого не має, а має лише те, що дарує їй Бог, і що вона нічого доброго не може зробити без Божої сили і благодаті – і в усьому покладається на милість Божу. Смирення – це щире визнання тієї правди, що ми, люди, насправді слабкі і гріховні.
бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох: чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він, та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його... А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його… (Пс.102:14-17).
бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі (Рим.3:23,24).
Гордий думає про себе вище, ніж він є насправді, але смирення полягає не в надмірному самоприниженні, а в поступовому усвідомленні власної нікчемності і свого положення по відношенню до Бога. Для того, хто не усвідомлює і не визнає своєї нікчемності, Бог не може стати всім. Гріх Церкви в Лаодикії (Об. 3:17) – зарозумілість: Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!
Смирення ж передбачає: відсутність гордості; розкаяння; покірливість Богові; пошук Божого обличчя в молитві; піст; дотримання законів Божих; дитячу доброту і чистоту; дії справедливі та милосердні.
Смирення як чеснота особливо заповідається всім послідовникам Христа. Святе Письмо рясніє обітницями благодаті і милості Божої покірливим та погрозами різних покарань для людей гордих.
Результатами смирення є те, що Бог: спасає, дає благодать, дивиться на покірливих та піднімає їх, оживляє дух, прославляє, винагороджує, благословляє, направляє та вчить, дає мудрість. Святі отці говорили, що коли в людині не буде повного смирення, тобто смирення всім серцем, всім розумом, всім духом, всією душею і тілом, то Царства Божого вона не успадкує. Шлях смирення низький, але до високої батьківщини – Неба веде. Якщо хочеш досягти цієї батьківщини, цим шляхом іди. Святитель Тихон Задонський.
Смирення виявляється в чотирьох аспектах:
1) Смирення перед Богом – чесна самооцінка і глибоке усвідомлення своєї гріховності, повної залежності від милості Божої, а також розуміння того, що всі дари – духовні і тілесні – від Господа і Йому належить за це хвала і подяка: Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре… (Рим.7:18), … Що ти маєш, чого б ти не взяв? (1Кор.4:7), Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив (1Пет.5:6).
2) Смирення перед братами і сестрами по вірі. Тут мається на увазі не зарозуміле самоприниження, а скромність, коли людина поводиться як нижча: … Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім! (Мр.9:35), Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе (Фил.2:3), Також молоді, коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать! (1Пет.5:5).
3) Смирення перед ближніми і перед світом. Християни повинні бути щирими із зовнішнім світом, не повинні щадити себе, прикриваючись перед ближніми зовнішнім благочестям, і виправдовувати те, що заслуговує на осуд: Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла (Еф.5:8).
4) Смирення, чесність і щирість по відношенню до самих себе. По-справжньому смиренні люди усвідомлюють свою повну нікчемність без Бога і відмовляються від самозвеличення та самовихваляння: … я буду погорджений ще більш від того, і буду низький у своїх очах… – каже великий цар Давид (2Сам.6:22), А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа… – каже апостол Павло (Гал.6:14). Такі люди вміють дякувати Богові навіть за перенесені ними страждання: Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов! ... Знаю я, Господи, що справедливі були Твої присуди, і справедливо мене понижав Ти (Пс.118:71,75). Смиренна людина перебуває і в славі, і в труднощах однаково вірною і вдячною Богу, бо славу Господь дає для смирення радості, а труднощі для очищення в смиренні терпеливості.
Подивимося відношення отців Церкви до такої якості як смирення.
«В смиренні Христовому містяться всі чесноти. Чим більше людина упокорює себе, тим більший дар отримує від Бога. За одну покірливу думку повертається благодать. Покірлива людина легко набуває всіх інших чеснот, а без смирення всі подвиги здійснюються через гордість.
Злу силу смирення обпалює як вогнем. Воно так само ненависне лукавому, як і Хрест Господній, тому покірлива людина абсолютно вільна від влади злої сили і в серці її завжди панує світло, радість та спокій. Молиться вона чистою духовною молитвою без мрійливості та розваги.
Душа отримує свою досконалість у Христі, а не в самій собі, тому покірлива людина радіє своїй немочі і не хоче перед людьми здаватися великою.
Смирення вбиває гнів і дратівливість, звільняє душу від усякої пристрасті і усякої спокуси. Смирення дає можливість спокійно переносити скорботу і нещастя, полегшує найважчу працю, возгріває молитовний дар. Смирення оберігає від морального падіння і веде до покаяння. Смирення – це корінь для духовного успіху: воно надихає до доброчесності і умножає її. Смирення руйнує гордість і пихатість та привертає до себе людей. Смирення – це єдиний стан духу, через який входять в людину усі духовні дари: духовна чутливість, мудрість, стриманість, терпіння, любов, розсудливість, ввічливість, щирість, милосердя. Смирення наповнює душу радістю і спокоєм в Господі.
Покірлива людина не помічає свого смирення. Чим більше чеснот набуває душа, тим вона чистіше стає і тим більше світла в ній, тому духовними очима душа бачить в собі при Божественному світлі найменші гріхи, як тілесними очима в яскравих променях сонця помічають щонайменші смітинки і пил. І чим чистішою і світлішою стає душа, тим ближче вона до Бога, і тим страшніше їй стає за себе, за свою негідність. Вона жадає ще більшої близькості і спілкування з Богом і тому тужить, що гріхи (цей пил і смітинки) віддаляють її від Бога, і тому вона кається доти, поки, нарешті, не придбає достатньо світла і заспокоєння в Бозі.
Смиренна людина не судить інших, але засуджує себе. Вона постійно докоряє себе за всі свої навіть найменші гріхи, за лінощі і марнотратство, за легкодухість, маловір’я і за всі неблагочестиві і навіть просто неблагоговійні почуття, слова і помисли, за щонайменший прояв дратівливості.
Аби придбати смирення, треба всіляко уникати похвал, треба боятися й уникати тих людей, які хвалять нас та лестять нам. Ознаки смирення – рясні сльози і терпеливе, покірливе несення свого хреста. Смиренна людина радіє, коли її ображають, і засмучується, коли її хвалять. Вона не терпить жодної відмінності себе від інших, у своїй владі над іншими бачить лише обов'язок служити їх спасінню.
Смирення говорить: все, що маєш, це від Бога. Чим менше покладатимешся на свої сили (просячи у Бога допомоги), тим краще. Християнський ідеал – повна відмова від самого себе. Вручити себе, своє життя, всяку свою справу, кожну свою хвилину Богові. Не ми робимо, а Бог через нас робить – ось християнська свідомість, вище за яку немає».
Існує і показне, лицемірне смирення, носії якого принижують себе зовні перед людьми або перед Богом, проте цим хочуть лише показати, наскільки вони покірливі. В основі своїй це прихована гордість. Так, в євангельській притчі (Лк. 18:9–14) показано людину, цілком задоволену собою, яка гадає, що вона виконує "увесь закон", всі вимоги релігії: Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! (Лк.18:11,12). Цей чоловік самовпевнений і пишається собою. Хоча насправді він викривлює і не розуміє суті вимог релігії. Він бачить в них лише виконання зовнішніх обрядів і оцінює своє благочестя залежно від суми грошей, які він жертвує на храм. Митар, навпаки, принижує себе, і його смиренність виправдовує його перед Богом: А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться (Лк.18:13,14).
Дехто вважає, що для смирення слід називати себе грішним чи навіть великим грішником. Але це неправильно. Усі незасліплені духовно люди мають визнати і побачити, що вони грішать і грішать немало. Цього вимагає духовна правдивість і чесність перед Богом, людьми і собою. Отже, не слід називати себе, іноді без розуміння, великим грішником, але слід справді побачити свої гріхи і справедливо сповідати свою гріховність, як це зробив розбійник на хресті. Тоді і смирення буде не лише зовнішнім, але також і внутрішнім. Найвищий і досконалий приклад смирення явив нам Сам Христос, Який не мав гріха та не був грішником. Тому смирення має вести до Бога і до правди, а не бути самоціллю.
Як християнину надбати смирення?
Відповідь проста: споглядати Христа, Втілене Божественне Смирення, в Якому Бог показав раз і назавжди всю славу Свою у покорі та всю покору Свою у славі: Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я (Фил.2:8,9).
Прийдіть до Мене… і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий… (Мт.11:28,29) – ось основна дорога до придбання смирення – наслідування Ісусу Христу. Старець Силуан, що за життя бачив Господа, пише: «Коли душа побачить Господа, як Він покірливий і смирний, тоді вона сама упокорюється до кінця...»
Земне життя Господа є для всіх нас досконалим прикладом і зразком істинного смирення. Тому, треба регулярно і уважно читати Євангелію, аби добре вивчити кожен крок земного життя Ісуса Христа, аби легко було слідувати за Ним. Ось який шлях до смирення вказує нам Ісус:
Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє... Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю, сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться (Лк. 14:8-11).
Господь повеліває нам бути слугою для всіх і для наслідування дає нам такий приклад: устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний… Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати (Iв.13:4-14).
Важливими шляхами надбання смирення є покаяння і славослів’я Бога. І те, й інше, має головну мету – правильне пізнання Бога як Милосердного і Щедрого, правильне славлення Господа та очищення від гріхів. Тому на всіх богослужіннях є і молитви покаяння, і хвали. Поєднання з Богом неможливе без смирення, бо смирення і є ствердженням того, що Господь хоче поєднатися і поєднується з нами як Милосердний і Той, Хто очищає.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:20 | Сообщение # 5 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Проповідь про гординю й смирення
Запрошуємо прочитати чергову проповідь св. Йоана Марія Віаннея про гординю та смирення.
В контексті Свята Божого Різдва ці слова святого настоятеля з Арс повчають нас про те, що Ісус своїм приниженням та послухом прагне зцілювати нас від гордині та пробуджувати в нас прагнення жити в смиренні. Ці недоліки (моральні дефекти) Ісус Христос лікує вже своїм незрівняним приниженням під час народження.
Святий Йоан Марія Віанней (1786-1859 рр.)
Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.(Лк 18, 11)
Так зазвичай кажуть люди гордовиті, закохані в себе, такі, що постійно критикують поведінку інших, що побожні лише ззовні. Подібно кажуть і люди багаті, які легковажно ставляться до бідних, ніби бідарі мали іншу природу. Ми можемо навіть сказати, що такі гордовиті слова ми чуємо всюди й щодня. Адже й у інших верствах суспільства ми зустрічаємо цей проклятий гріх гордині й бачимо, як кожен хоче вивищити себе перед людьми, як переоцінює себе і як є найліпшої думки про себе.
Гординя – це джерело всіх беззаконь та причина різних нещасть у цьому світі. Часто буває й так, що люди в своєму засліпленні пишаються тим, з чого повинні б соромитись. Одні пишаються, бо їм здається, що вони мають кращі здібності, інші пишаються тим, що мають великий маєток або ж багато грошей, й не хочуть пам’ятати про те, що чим більше вони отримали, тим більш детальний звіт складатимуть вони перед Богом.
Дійсно, всі ми повинні казати разом зі Святим Августином: «Боже мій, вчини, щоб я пізнав, ким я є, і я сповнюся соромом і нехтуванням себе самого.»
Сьогодні в проповіді я буду казати вам, як гординя засліплює людину й чинить її противною в очах Бога й людей; яким чином ми можемо скоїти цей гріх; що робити, щоб виправитись з нього.
Для того, щоб ми мали належну уяву про гординю, нам потрібно було б – з дозволу Бога – випровадити з безодні пекла Люцифера й поставити його на моєму місці, щоб він сам представив нам страшну небезпеку цього гріха й показав, які небесні блага з його приводу він втратив, і які нещастя стягнув на себе.
Цей гріх часто триває лише мить, а кара, що настає за нього – вічна. Для гордині особливо характерно те, що людина, що підпала під цей гріх, не помічає за собою жодної провини. Гордовита людина не хоче повірити, що вона гордовита, вона не хоче визнати, що не має рації. Їй здається, що все, що вона каже, добре.
З чого ми можемо пізнати, що цей особливо великий гріх?
Споглядаючи страждання й приниження, що зазнав Господь наш Ісус Христос задля його викорінення. Він народився в родині вбогих батьків і жив, забутий усіма.
Погляньте, які великі нещастя звів на землю цей гріх. Якби не гординя, не було б пекла. Якби не цей гріх, Адам до цього часу перебував би в земному раю, й усі ми були б щасливі: не зазнавали б хвороб і всякої недолі, не було б ані смерті, ані Страшного Суду; ми б не боялися нещасливої вічності, нам було б гарантоване Небо. Добре було б нам на цьому світі, а ще краще – на тому світі; життя сповнене було б прославлення доброго Бога й колись з душею й тілом ми б те саме робили й у Небі. Якби не цей проклятий гріх, Ісус Христос не мусив би умирати на хресті.
Скількох жахливих страждань уникнув би Божественний Спаситель!
Запитайте мене, чому цей гріх спровадив стільки нещасть?
Тому що, якби Люцифер і його ангели не проявили б гордині, не було б злих духів, ніхто б не спокушував прабатьків, а тому вони б залишилися безгрішними.
Я добре знаю, що кожний тяжкий гріх – як жадібність, пияцтво, мстивість, нечистота – заслуговує на вічне покарання, й що кожен з цих гріхів тяжко засмучує Бога. Однак гординя ранить Серце Христове найсильніше, адже гордовита людина подібна до бунтівника, що не лише нехтує законами свого владики, але й ще робить спробу встромити ніж йому в серце, скинути з трону, розтоптати його й посісти його місце.
Чи можна уявити собі більшу лють?
Святий Дух також прямо висловлюється про цей ганебний вчинок. Він бо каже, що людина гордовита огидна перед Богам та людьми. А Ісус Христос дякує своєму Отцеві, що Він приховав таємниці небесного царства від зарозумілих, і відкрив їх смиренним людям.
Якщо ми уважно читаємо Святе Письмо, ми переконуємося, як Бог суворо карає й принижує зарозумілих.
Добрим прикладом цього слугує цар Навуходоносор, який у своїй гордині вважав себе за Бога. Коли він став дуже зарозумілим через свою силу, він пізнав, що є Бог на Небі, Який править царствами. Адже Бог допустив, що той гордовитий цар зазнав такого помутніння розуму, що тому здавалося, ніби він є звіром, тож він утік у ліси і, як тварина, їв там траву. І цей стан тривав так довго, доки Навуходоносор не повернувся до тями й не визнав, що він – мерзенне й жалюгідне створіння.
Подивіться також, що сталося з гордовитими Датаном і Авіроном та двомастами найвизначнішими євреями, які, не будучи священиками, хотіли принести Богові кадильну жертву, й збунтувалися проти Мойсея й Аарона. Тож Бог наказав відлучити їх від синів Ізраїлю. А коли так було зроблене, тієї самої миті під їхніми ногами розкрилася земля й поглинула їх живцем.
Подивіться на Ірода, яких видав смертний вирок Святому Апостолу Якову й ув’язнив Святого Петра. Гординя цього царя не мала меж. Одного разу він сів на троні в царських шатах і хвалився промовою перед народом, який улесливо казав: «Це не людина промовляє, а Сам Бог!» Тієї самої миті Ангел торкнувся його страшною хворобою, й черв’яки почали живцем їсти його тіло. І так гордовитий і жорстокий Ірод помер ганебною смертю.
Гордовитий Аман хотів, щоб перед ним всі падали на коліна. Він розгнівався на Мардохея за те, що той легковажить ним, і наказав підготувати для нього шибеницю. Але відомо, як Бог противиться гордим – Він допустив, щоб на шибениці був повішений сам Аман.
Так воно є – завжди й всюди на гордовитих чекає приниження, бо цей моральний дефект огидний Богові й противний людям. Адже гордий не погоджується ні з ким, він вивищується над рівними, хоче зрівнятися з вищим від себе – часто він конфліктує з іншими, а тому люди тримаються від нього якнайдалі й часто ненавидять його. Гординя дивним чином змінює людину – це подібно до того, як перемінила ангела, одного з найпрекрасніших створінь, у мерзенного чорта. Також і людину, яка є Божим дитям, гординя віддає в неволю сатани.
* * *
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:20 | Сообщение # 6 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Визнайте, що гординя є гріхом, противним християнину, який тяжко ображає Бога й зводить на людей страшні нещастя.
Але яким чином її можна розпізнати? Адже вона супроводжує людину всюди, домішується до її вчинків і слів; вона є свого роду приправою, без якої практично не обійдеться жодна страва.
Сам Господь наш Ісус Христос описує в Євангелії гордовиту людину в особі фарисея, який прийшов до храму й голосно молився перед людьми таким чином: «Боже, дякую Тобі,що я не такий, як інші люди:грабіжники, неправедні, перелюбці,або як оцей митар. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк 18 11b-12).
Так гордовита людина усе приписує самій собі – не Богові. Нещасна гординя огортає старих і молодих, багатих і вбогих. Кожен хвалиться тим, ким він є, що він зробив, шукає оплесків, просить, як милостиню, марної слави в людей.
Найчастіше гординя входить за поріг людей заможних. Ось нажила людина маєток – і вже змінює стиль життя й, подібно до тих фарисеїв, хоче, щоб люди називали її паном, вітали її, надавали їй перші місця. Також ця людина розкішно вдягається. На знак привітання ледве зволить кивнути головою, не здіймаючи при цьому капелюха; в розмові вживає вишуканих фраз, вихваляється ними, хоча часом не розуміє їхнього значення. Вона буде розповідати вам, який великий спадок їй дістався, бо хоче показати, що вона ще багатша. Коли цій людині вдається якась справа, вона всюди розповідає про неї так, що її вже не можна слухати. Ця людина буде розповідати про свої подорожі, й при цьому також перебільшує. Їй здається, що всі дивляться на неї з подивом, в той час, як люди в глибині своєї душі сміються з її дурості.
Гордий не хоче визнати за іншими жодної правоти, він суворо критикує й принижує ближніх, щоб вивищити себе. Він також розповідає про свої справи, хвалиться, що інші висловлювалися про них з задоволенням. Коли він побачить кількох людей разом, йому одразу здається, що вони розмовляють про нього, що його хвалять або обмовляють.
Дурноголовій дівчині здається, що в неї чудова фігура, а тому вона ходить, вимірюючи кроки, так гордовито й з таким апломбом, що здається, ніби вона сягає хмар. Якщо в неї багато вбрання й суконь, вона навмисно не замкне шафи, щоб люди все це побачили.
Люди хваляться своїм майном, тим, що вони вміють добре сповідатися, добре молитися, пишаються навіт скромною поведінкою в церкві.
Мати пишається своїми дітьми, орач – урожайними полями, кращою обробкою, молодий чоловік – ланцюжком або годинником (тому він часто перевіряє, котра година). Часто під час гри хтось із гравців виймає з кишені всі гроші, щоб його вважали багатим і дивувалися з цього, хоча часто це – позичені гроші.
Коли гордовита людина знаходиться в якомусь новому товаристві, вона буде розповідати про свою родину, своє майно, свої таланти, аби лише поліпшити свій імідж. Якщо якийсь батько має дорослих синів або дочок на виданні, ви одразу почуєте, як він буде розповідати, як багато грошей він має у своїх довжників. Але якщо попросити його цієї хвилини про п’ять гривень для вбогого, то ці багатства одразу кудись зникнуть.
Кравець або інший ремісник вихваляються своїм талантом, і часто навіть готові показати на вулиці, що ось вони зробили ось таку красиву сукню або якусь іншу річ.
Проклятий гріх гордині приникає всюди, навіть між пастирів та бідних мешканців гір. Коли лісоруб корчує лісові дерева біля дороги, він також старається робити це зграбно й моторно, щоб ті, хто буде проходити повз нього, захоплювались їм.
Гірше того, навіть злі люди пишаються своїми беззаконнями. П’яниці розповідають, скільки вони зможуть випити і їм після цього в голові навіть не паморочиться, а інші, коли вип’ють таку саму кількість чарок, зовсім п’яні.
Зверніть увагу, як часто хтось каже про себе зі смиренням, опустивши голову додолу. Але, якщо він почує про себе щось, що може його вколоти, він одразу напружується й гнівається, що виразно свідчить про його гординю.
Цей гріх прокрадається навіть і до добрих учинків. Подивіться на людей, які показують свою доброчинність лише тому, щоб їх уважали милосердними. Коли вони підтримують бідаря в присутності інших, вони навмисно дають більшу милостиню, якої ніколи б не дали, якби були самі.
Гордовита людина не зносить догани – щоб вона не сказала або не зробила, має бути добре.
В інших вона бачить самі лише помилки, й часто найшляхетніші задуми й наміри трактує погано.
Багато є й таких, хто порожньо фантазує! В розмові вони перебільшують або ж просто брешуть через страх приниження. Старі люди хваляться тим, чого не робили. Коли ми слухаємо їхні оповідання, ми могли б прийняти їх за героїв, які обійшли всю землю. Молоді люди знову з перебільшенням кажуть про те, що вони спроможні зробити у майбутньому. І так усі навколо брешуть, намагаючись наздогнати дим марної слави.
Такий сьогоднішній світ. І ви також досліджуйте свої серця й, поклавши руку на серце, скажіть, чи не правий я?
Цей гріх гордині дуже сильно затьмарює наш розум. В інших ми бачимо гординю, але не спостерігаємо її в самих себе.
Людина, яка шукає похвал у людей, нерозумна. Чому? Бо вона втрачає будь-які заслуги за свої вчинки й наражається на вічну загибель. Вона шукає слави, але не знайде її – люди її висміють. Чим тихіше хто живе й чим менше шукає розголосу, тим більше прославить його Бог, тим сильніше прославиться його ім’я в усіх кінцях світу.
Як фарисей є образом людини гордовитої, так митар являє собою людину смиренну, пройняту почуттям особистої нікчемності, але й довіри до Бога. Вона забуває про все, що могла б зробити доброго в цьому житті, й щиро визнає своє духовне убозтво й негідність. Вона не сміє ані стати перед Богом, ані підвести очі до неба, вона не висувається наперед, не прагне, щоб її бачили, вона стоїть у кутку як обвинувачений перед суддею, дивиться на землю, її серце охоплює жаль, очі переповнюються слізьми. З її душі виривається скарга: «Боже мій, помилуй мене, бо я – великий грішник». Саме таке смирення зворушило Серце Бога, адже митар отримує прошення своїх провин. Отримує також похвалу з вуст Ісуса Христа, Який каже, що той повернувся додому оправданий, в той час як фарисей у храмі обтяжив сумління новим гріхом. І Господь наш Ісус Христос закінчує Своє оповідання зауваженням, що той, хто себе вивищує, буде понижений, а той, хто себе понижує, буде вивищений.
Отже, якщо ми вже ознайомилися з гординею, придивімося зараз до чесноти, протилежній цьому пороку.
* * *
Подібно до того, як гординя є джерелом усіляких гріхів, так і навпаки – смирення є основою усіх чеснот. Це – брама, через яку до нас надходять Божі благодаті. Смирення є спасенною приправою усіх добрих вчинків; воно робить їх угодними Богові й провадить до вічного життя. Смирення – це владика Божого Серця, бо Творець ні в чому не відмовляє смиренним. За словами Святого Бернарда, смирення – це пізнання себе самого й погорда власною нікчемністю. Смирення – це смолоскип, при світлі якого ми ясно бачимо свої недосконалості. Воно не полягає в словах або вчинках, але – в пізнанні себе самого й незліченних власних помилок, що закриває перед нами гординя.
Ця чеснота для спасіння абсолютно необхідна. Бо Господь наш Ісус Христос виразно каже, що якщо ми не станемо подібними до малих дітей, не увійдемо в Царство Небесне. Смирення гарантує нам усе. Воно отримує прощення гріхів, забезпечує перемогу в спокусах; воно робить нас угодними Богові. І тому Христос як Людина прийняв вигляд Слуги саме для того, щоб дати нам приклад поведінки. З огляду на Своє смирення знайшла благодать у Бога й Пресвята Діва Марія.
Святий Антоній бачив у світі багато сатанинських тенет й страшенно цього злякався. Тож він питав Бога, хто буде в стані уникнути всіх цих пасток. Тоді він почув голос, який казав, що лише смиренна людина не потрапить у ці тенета. Святому Августину поставили питання: яка чеснота наймиліша Богові і яка найпевніше веде людину до Неба. Після глибокого замислення цей Учитель Церкви відповів, що такою чеснотою є смирення.
Щасливий той, хто має таку чесноту, бо він може багато. Без смирення всі інші чесноти – ніщо. Якби ви всього зреклися, дали майно вбогим, якби все життя плакали й покутували за гріхи, якби ви померли в пустині, не ввійдете до Неба, якщо вам забракне смирення.
Тож не дивуймося, що Святі з такою горливістю намагалися надбати й оберігати цю чесноту. Чим більше Бог дарував їм благодатей, тим більше вони себе принижували. Святий Павло був узятий аж на третє небо, але, незважаючи на це, називає себе великим грішником, переслідувачем Церкви й плодом викидня. Святі Мартин і Августин не насмілюються ввійти до Церкви – так їх жахає власна духовна вбогість.
І ми також повинні пройнятися почуттям особистої вбогості, якщо хочемо бути милими Богові. Чим більше дерево обтяжене плодами, тим сильніше його крона схиляється до землі. І ми також – чим більше робимо добрих справ, тим більше принижуймось і пам’ятаймо, що особливою ознакою доброго християнина є смирення.
Як ми можемо пізнати, що хтось має маку чесноту?
Смиренний не каже про себе ані добре, ані погано. Він пильно придивляється до себе, оплакує свої гріхи й намагається бути угодним Богові. Він не судить ближніх суворо, ніким не погорджує, з розумінням ставиться до помилок ближніх. Про ближнього він висловлюється лише добре. Якщо не може про когось сказати добре, мовчить. Похвалам на свою адресу не радіє й уникає їх. Своїми друзями вважає перш за все тих, хто викриває його помилки й робить добро тим, хто його очорнює. Подібно до того, як гордовитий перебуває в товаристві лестивців, так смиренний тримається від них осторонь. Він охоче спілкується з Богом, відкриває перед Ним свою вбогість і благає Його про милосердя. У вчинках він шукає лише Божої слави, не звертає уваги не думки людей, не женеться за розголосом.
Господь наш Ісус Христос, здається, не робить різниці між Хрещенням, Покаянням і чеснотою смирення. Адже Він каже, що без Святого Хрещення ми не ввійдемо в Царство Небесне – так само як після тяжкого гріха без покаяння ми не отримаємо прощення гріхів. Але також, додає Спаситель, без смирення не будемо бачити Бога, якщо ми не станемо як дітлахи. Якщо ми будемо смиренні, отримаємо прощення найтяжчих провин, а без цієї чесноти, навіть якби ми зробили скільки завгодно добрих учинків, не будемо спасенні.
Я наведу приклад зі Святого Письма. Відомо, що цар Ахав належав до числа найбільш нечестивих царів ізраїльських. Він віддавався нечистоті, грабував майно своїх підданих, відводив їх від поклоніння Істинному Богові й перебільшив злочинами всіх своїх попередників. Тому Бог послав до нього Свого пророка Іллю й наказав йому сказати, що на тому місці, на якому пси лизали кров невинно вбитого Навота, будуть також лизати й кров Ахава. Вирок Бога був ясний і остаточний. Коли Ахав почув цю мову, він роздер свої шати, вкрився веретищем, постився й принижувався. Бог також змінив Свій вирок і мовив до Пророка: «Чи ти бачив, як Ахав упокоривсь передо мною? За те, що він упокоривсь передо мною, не наведу лиха за його життя; за життя його сина наведу лихо на його дім.» (3 Цар 21, 29).
Тож бачите, що смирення може пробити небеса, роззброїти правицю розгніваного Бога й само по собі воно випрошує прощення.
Чи ж не мав я рації, коли казав, що смирення – це найпрекрасніша й найцінніша з усіх чеснот?
Коли ми її посідаємо, маємо й усі інші чесноти. Натомість без неї всі наші чесноти були б нічим. Доброго християнина ми пізнаємо по тому, що він погорджує собою, а всі слова й учинки ближнього він тлумачить на благо собі. Я впевнений, що якщо ви будете мати чесноту смирення, ваші серця вже відчують щастя на землі й небесні радості в майбутньому житті. Амінь.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:21 | Сообщение # 7 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Богословські роздуми про смирення
Що таке смирення? Це не просто усвідомлення своїх гріхів і милості Божої, це не просто розуміння і відчуття того, що всі дари – духовні і тілесні – від Господа і Йому належить за це хвала і подяка. Святі Отці навчають нас, що є два види смирення: те, яке виникає при покаянні у гріхах, і те, яке виникає від радості. Буває, коли маєш велику радість, особливо духовну, то тоді готовий усіх любити і смирятися. Це веде до смирення в радості. Останнє вони вважають вищим за перше, останнім смирялася Пресвята Богородиця, коли величала Господа: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій Богові-Спасу моєму...» (Лук. 1. 46-55). Останнім смирялися усі великі святі...
Дехто вважає, що смирення святих полягає у тому, щоб їм не бачити дарів Божих, дарованих їм, не бачити своєї святості. Але це не зовсім і не завжди так. Краще бачити, але не гордитися цим, а радіти цьому. Усі святі, які навчали інших духовному життю, бачили, що Господь дарував їм такий дар, раділи цьому, але не гордилися цим. Це смирення в радості. Яскравим прикладом такого смирення є Преп. Серафим Саровський. Він усіх, хто приходив до нього, «убогого старця», за духовною допомогою, зустрічав радісним смиренним вітанням: «Христос воскрес, радість моя!». Його бесіди свідчать про те, що він бачив святість свого життя, але справедливо віддавав славу Богу. Від духовного зору прославлених святих не сховалися їх духовні дари і святість життя, вони безумовно раділи цьому, але не гордилися, віддаючи усю славу Милостивому Богу. Одна слава святих не бачити слави від Бога даної їм і смирятися, а інша слава – бачити і смирятися. Останнє вище за перше, але перше повчальніше для немічних.
Погляньмо на смирення святих Апостолів. Їм, якщо вони збережуть і виконають своє служіння, Господь як друзям заповідає Царство. І виконуючи своє служіння, вони мали тверду надію на Царство, на славу Божу. Але це аж ніяк не гордість, але це велике смирення, як навчає Церква, бо маючи тверде уповання, вони усю надію слави і славу віддали Господу, а самі палали ревністю про спасіння ближніх. Апостол Павло, говорячи, що «уже не я живу, але живе у мені Христос», цим не гордиться, а радіє і смиряється, бо усю славу віддає Всещедрому Богу, сповідує свою неміч у служінні, сповідує, що без Господа «не може зробити нічого», але сповідує водночас і те, що «сила Божа здійснюється в немочі».
Дехто вважає, що бажання святості, бажання бути святим несумісне зі смиренням. Але це не так. Навпаки, за вченням Церкви, Господь навчає жадати правди (тобто і праведності Царства), докоряє фарисеям, що вони шукають слави від людей, «а слави, яка від Єдиного Бога, не жадають». І Апостол додає, що робітник має працювати з надією отримати нагороду. І ще говорить, що «хто бажає єпископства, добра бажає». Але добре це для кращого служіння Богові і ближнім, а не для владолюбства і марнослав’я чи гордості.
Погляньмо і на смирення святих мучеників. Йдучи на подвиг сповідницький і мученицький, вони раділи у смиренні з вірою у милість Всещедрого Владики, Який смиренним тим, які вигнані за правду, обіцяє велику нагороду на небесах і заповідає не просто радіти, але і веселитися.
Погляньмо і на смирення святих пророків. Нехай ніхто не вважає подібно брату св. Давида Еліяву, що казав: «Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну!» (1 Сам. 17. 28). На що Давид відповів, що послухався свого батька. Нехай ніхто не думає, що коли пророк говорить від Імені Господа, коли він каже: «Так говорить Господь», що він не є смиренною людиною. Насправді, як навчає Церква, через своє смирення і правдивість говорить пророк так, бо не гордиться тим, що збувається слово пророче як Слово Господнє, але навпаки цим говорить, що вся слава за це належить Господу Вседержителю, він утікає від шанування свого, але шукає слави Господа (див.: Ів. 3. 30; Дії 14. 15, 18; Юди 9).
І Пресвята Богородиця у смиренні не гордилася, але раділа милості Божій. Спочатку, як навчає Церква, через смирення спочатку святі мали сумніви, чи зможуть виконати подвиг, але потім у смиренні слухалися Господа, Який кликав їх. Мойсей, «найлагідніший серед усіх людей», як називає його Писання, спочатку відмовлявся від подвигу (2 М 3. 11, 4. 10), але послухався Господа, що зараховано йому в праведність. Діва Марія теж спочатку смирялася перед Господом, але пізнавши волю Його, смирилася і стала Богоматір’ю. Отже, сила смирення не стільки у тому, що воно є пізнанням немочі, скільки у послухові Господу.
Що ж таке смирення? Як навчає Церква, смирення – це утвердження правдивості того, що Бог Милостивий і Щедрий, незалежно від наших гріхів, а також утвердження того, що цю милість і щедрість ми приймаємо у справжній радості тоді, коли ми живемо у чистоті чи очищаємося від гріхів. Це не просто усвідомлення своїх гріхів і милості Божої, але це здійснення самого факту віри, це явлення самої дійсності милосердя і щедрості Бога і очищення від гріхів. Тому коли хто воістину своїм життям і всім серцем смиряється, а не просто сповідує свою гріховність у своєму розумі, той воістину неодмінно отримує милість Божу і щедроти Його, бо смирення і є утвердженням і істинністю того, що Господь милостивий. Тому Церква називає смирення «воротами Господніми, воротами Царства, якими ходить Господь», і перша заповідь блаженства стосується вбогих духом, тобто смиренних. Смирення Діви Марії відчинила Її для Бога-Слова, Вона смирялася перед Ним і Він був з Нею. Поєднання з Богом неможливе без смирення, бо смирення і є ствердженням того, що Господь хоче поєднатися і поєднується з нами як Милосердний і Той, Хто очищає.
Щоб краще зрозуміти це, погляньмо на Самого Христа. Бог смирився і став людиною. Що це означає? Це не означає, що Він усвідомив свою гріховність і милість Божу для спасіння, але Він Сам змилосердився і явив цю милість і Себе незважаючи на нашу неміч. Отже, як навчає Церква, смирення не є просто усвідомленням гріховності, останнє є засобом для людини грішної досягнення смирення і є духовним зором, як свідчить, наприклад, золоте правило аскетики, що краще бачити свої гріхи, ніж воскрешати мертвих. Таким чином, як навчає Церква, смиряється людина, але стверджує цим милість Божу, і та являється, і очищається людина. Смиряється Бог – і це веде до явлення Його і до спасіння людини. Смирення відкриває Таємницю Боголюдини. Смиренням таким чином «небо сходить на землю, а земля возноситься на небеса», як навчає Церква. Смиренням людина стає людиною, на якій являється милість Божа, і хоча смиряється людина, але цим сповідує і закликає милість Божу до себе – і Він відповідає. Тому навчає Церква, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Гордість же навпаки, забуває про те, що все добре є даром Божим, і підносить себе власними силами. А тому гордість залишає Господа і гине без Нього.
Таким чином смирення є початком явлення милості Божої, як навчає Церква. Смиренна людина віддає славу Богові, але цим являється милість Божа і щедроти, і являється не просто десь, а в житті саме цієї смиренної людини. Тому Господь прославляє смирення.
Дехто вважає, що для смирення краще називати себе грішним чи навіть великим грішником. Але це неточність. Усі незасліплені духовно люди мають визнати і побачити, що вони грішать і грішать немало. Цього вимагає духовна правдивість і чесність перед Богом, людьми і собою. Отже, слід не називати себе, іноді без розуміння чому, за що і для чого, великим грішником, але слід справді побачити свої гріхи (нехай спочатку не всі, але побачити і відчути насправді) і справедливо сповідати свою гріховність, як це зробив розбійник на хресті. Тоді і смирення буде не лише зовнішнім, але також і внутрішнім, чому навчає Господь і Церква. Більше того, не слід плутати смирення і визнання себе великим грішником. Найвищий і досконалий приклад смирення явив нам Сам Христос. Він говорив правду з любов’ю, що Він не має гріха, а не називав себе грішником. Смирення має бути правдивим, як навчає Церква, вести до Бога і до правди, а не бути самоціллю.
Щоб прийняти славу від Господа теж потрібне смирення, як навчає Церква, бо тільки смиренням засвідчує людина походження слави від Господа, Якого смиренно славить як Подателя благ видимих і невидимих, а гордість забуває про дари Божі, що вони Його милість, а не заслуга чи привілей людини. Тому прославлення і ублажання святих не порушує їх смирення, бо вони радіють у смиренні Господу. І нам це утіха – їх смирення, бо і ми славимо і хвалимо Господа у надії очищення і милості. Тому хоч ми недостойні Жертви Христової, але тому, що Він хоче, сміливо (і смиренно) приступаємо до Святих Таїн Тіла і Крові Спасителя, як молиться перед Причастям св. Іоанн Золотоустий. Тому для всього в духовному житті потрібне смирення, без нього немає ніякого духовного життя, як немає святості без Бога.
Смиренна людина перебуває і в славі, і в труднощах однаково вірною і вдячною Богу, бо славу Господь дає для смирення радості, а труднощі для очищення в смиренні терпеливості.
Дивний Ти, Господи! Є смирення покаянне і є смирення радості, нам, грішним, належить смирення в покаянні і плачу духовному, Тобі ж належить слава за Милість і дар смирення в радості, але і те, і інше містить і поєднує в собі смирення, бо разом з очищенням від гріхів у покаянні водночас засвідчує і милість Твою, і славу Твою, як нерозривну єдність блаженства. Тому неодмінно «блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне, – і – блаженні ті, що плачуть, бо вони утішаться», за словом Твоїм. Так смирення являє нам таємницю Боголюдини, бо і смирення покаяння як земне і смирення радості як божественне і небесне єдині в смиренні. Тому не слід думати, що на землі люди смиряються, а у Царстві Божому святі уже не потребуватимуть смирення і не будуть смирятися. Ні, це не так. Церква навчає, що на землі люди переважно смиряються в покаянні, а у Царстві Божому святі будуть смирятися в радості, але оскільки і те, і інше є смиренням у відданості Господу, то і заповідає Господь блаженство уже на землі у переході від смирення покаяння до смирення радості у єдності смирення, як і через Його смирення ми, будучи на землі, перейшли на небо. І переходячи так, людина спілкується з Духом Божим, бо смиряючись у покаянні, шукає Його, а смиряючись у радості, радіє від Його зішестя і присутності, а отже, переходячи від першого до другого, сподобляється дара і спілкування Святого Духа-Бога. Коли ж грішимо, то через смирення покаяння маємо повертатися до Господа. Тому багато святих вважали, що всі подвиги, особливо монашеські, спрямовані на стяжання смирення і Духа Святого через це. Тому як початок, так і кінець спасіння у смиренні.
А чи мають смирення ті, хто не вірує в Єдиного Бога? Я думаю і вірю, що моя думка узгоджується з вченням Господа і Церкви, що вони, якщо мають скромність, ведуть себе зовні подібно до смиренних, але внутрішньої сили благодаті смирення не мають. Добре, Промислом Божим передбачене, коли вони мають скромність: Господь допускає це, бо скромність стримує гордість, веде до пізнання тієї правди, що ми недосконало живемо, і допомагає жити серед людей у мирі. Скромність людей невіруючих у Єдиного Бога є подібною до Закона, який, за свідченням Ап. Павла, є провідником до Христа: так і скромність є провідницею до смирення, бо вона відкидає злу гордість, як Законом пізнається гріх, але не підносить скромність на висоти духовні, як робить це смирення, подібно і Закон не має сили благодаті, яка прийшла через Ісуса Христа (Ів. 1. 17). Невіруючі люди можуть за совістю робити діла Закону, як навчає Ап. Павло, бути скромними, і Господь приймає це, але внутрішню силу благодаті і спасіння приносить лише смирення.
Як же нам стяжати смирення? Святі навчають нас в першу чергу роздумувати і плакати за гріхи, вказуючи на смирення покаяння. Це фундамент духовної зрячості, втрачаючи який, втрачаєш і очищення від гріхів, а отже, втрачаєш і смирення. Але з огляду на все попереднє, Церква сповідує два головні шляхи стяжання смирення: покаяння і славослів’я Бога. Перший веде до стяжання смирення покаяння, а другий, тобто подяка за все Господу, віддавання слави Йому, хвала Йому з благоговінням і терпеливістю, веде до стяжання смирення радості. Але і те, і інше, має головну мету – правильне пізнання Бога як Милосердного і Щедрого, правильне славлення Господа і очищення від гріхів. Тому на всіх богослужіннях є і покаянні молитви, і славлення, і хвала, бо все це веде до смирення, якщо людина пам’ятає про головне – про Господа і людей. Тому, хто сумує за гріхи, і хто радіє і славить Господа, нехай разом радіють Господеві і пам’ятають про гріхи і бережуть покаяння. Амінь.
Написав Жабенко Олександр
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 18:24 | Сообщение # 8 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Погляд Біблії
Чи смирення — це вияв слабкості?
У ТЕПЕРІШНЬОМУ світі людей гордих та настирливих нерідко ставлять у приклад. А скромних та смиренних вважають несміливими, слабкими й безхарактерними. Та чи справжнє смирення — вияв слабкості? І чи дійсно гордість свідчить про внутрішню силу людини? Подивімось, що каже про це Біблія.
Слід зазначити, що іноді Біблія говорить про гордість у позитивному світлі. Наприклад, християни мають гордитися тим, що Єгова є їхнім Богом і що він цікавиться ними (Псалом 47:5; Єремії 9:23; 2 Фессалонікійців 1:3, 4). Батьки пишаються своїми дітьми, коли ті дотримуються біблійних принципів і сміливо обстоюють правдиве поклоніння (Приповістей 27:11). Однак найчастіше гордість призводить до негативних наслідків.
Що таке смирення та гордість
За певним словниковим визначенням, гордість — це надмірно висока думка про себе. Такий вид гордості породжує в людині почуття зарозумілості та вищості, можливо, через красу, національність, становище, здібності або багатство (Якова 4:13—16). Біблія говорить про «чванливих, пихатих... гордих» людей (2 Тимофія 3:2, 4). Іншими словами, горді особи мають завищену самооцінку.
Натомість смиренні люди стараються дивитись на себе чесно і об’єктивно. Вони визнають свою недосконалість і те, що Бог є набагато вищий за них (1 Петра 5:6). Більш того, смиренні люди погоджуються, що інші можуть мати якісь виняткові риси, і навіть радіють цьому (Филип’ян 2:3). Тому їх не з’їдає заздрість (Галатів 5:26). Отже цілком логічно, що справжнє смирення сприяє добрим взаєминам з ближніми, а це береже спокій і допомагає не втрачати внутрішньої рівноваги.
Розгляньмо приклад Ісуса. Перш ніж прийти на землю, він жив у небі як могутній ангел. А на землі він був досконалою, безгрішною людиною (Івана 17:5; 1 Петра 2:21, 22). Ісус мав виняткові розумові й фізичні здібності та володів неперевершеним знанням. Але він ніколи не хизувався цим і завжди виявляв смирення (Филип’ян 2:6). Якось він навіть помив ноги своїм апостолам. Про смирення Ісуса також свідчило те, що він щиро цікавився дітьми (Луки 18:15, 16; Івана 13:4, 5). Одного разу, покликавши до себе дитину, Ісус вказав на неї і промовив до учнів: «Якщо ви не навернетесь і не станете, як малі діти, то ніколи не увійдете в небесне царство» (Матвія 18:2—4). В очах Ісуса та його Батька людина стає справді величною завдяки смиренню, а не гордості (Якова 4:10).
У смиренні — сила
Ісус Христос подав видатний приклад смирення. Проте Ісуса не можна назвати безхарактерним чи несміливим. Він не боявся говорити правду і не мав страху перед людьми (Матвія 23:1—33; Івана 8:13, 44—47; 19:10, 11). За це Ісуса поважали навіть деякі його вороги (Марка 12:13, 17; 15:5). Він ніколи не поводився зухвало. Навпаки, своїм смиренням, добротою та любов’ю Ісус завойовував серця людей, і вони тягнулися до нього. Цього неможливо досягти, виявляючи гордість (Матвія 11:28—30; Івана 13:1; 2 Коринфян 5:14, 15). Також сьогодні мільйони людей охоче підкоряються Христу, оскільки люблять і глибоко поважають його (Об’явлення 7:9, 10).
Боже Слово заохочує виявляти смирення. Адже смиренна людина радо приймає поради, і тому її легко навчати (Луки 10:21; Колосян 3:10, 12). Крім того, набуваючи більш точного знання, вона готова змінювати свої погляди, як це, скажімо, зробив красномовний християнський проповідник Аполлос (Дії 18:24—26). Смиренна людина не боїться ставити запитань. Горда ж особа ніколи не робитиме цього, оскільки не хоче виявляти перед іншими свою необізнаність.
Ще один приклад смирення подав ефіопський вельможа, що жив у I столітті. Коли цей чоловік читав певний уривок з Писання, до нього підійшов християнський учень Пилип і запитав: «Скажи, ти все розумієш, що читаєш?» Вельможа відповів: «Як же мені розуміти, якщо хтось не навчить мене?» Яке ж надзвичайне смирення виявив той чоловік! Особливо, якщо взяти до уваги його високе становище. Завдяки смиренню він глибше зрозумів Писання (Дії 8:26—38).
Ефіопський вельможа дуже відрізнявся від юдейських книжників і фарисеїв, які вважали себе релігійними провідниками свого часу (Матвія 23:5—7). Замість того щоб смиренно слухати Ісуса та його послідовників, вони насміхалися з них та вишукували недоліки. І тому через свою гордість вони залишались у духовній темряві (Івана 7:32, 47—49; Дії 5:29—33).
Якою глиною є ви?
Біблія прирівнює Єгову до гончаря, а людей — до глини (Ісаї 64:8). Саме смирення робить людину м’якою глиною в Божих руках, і з такої глини можна виліпити гарну посудину. А от пихата людина подібна до сухої, затверділої глини, яку можна тільки потрощити. Таким був гордий фараон стародавнього Єгипту, котрий зневажив Єгову і поплатився за це своїм життям (Вихід 5:2; 9:17; Псалом 136:15). Одна біблійна приповість вказує на причину його кінця: «Перед загибеллю гордість буває, а перед упадком — бундючність» (Приповістей 16:18).
Однак чи це означає, що служителі Бога ніколи не виявляють гордості? Ні. Приміром, учні Ісуса часто сперечалися, хто з них найбільший (Луки 22:24—27). А втім, вони не дозволили гордості керувати ними. Учні прислу́хались до Ісуса і згодом змінили своє мислення.
«Заплата покори і страху Господнього,— це багатство, і слава, й життя»,— написав Соломон (Приповістей 22:4). Яка ж вагома підстава, щоб розвивати смирення! Без сумніву, смирення — це вияв сили. Будучи смиренними, ми здобудемо Боже схвалення та надію на вічне життя (2 Самуїла 22:28; Якова 4:10).
ЧИ ВАС КОЛИСЬ ЦІКАВИЛО?
▪ Чи завжди погано гордитися? (2 Фессалонікійців 1:3, 4).
▪ Чому смиренній людині легко вчитися? (Дії 8:26—38).
▪ Чи потрібно розвивати смирення Божим служителям? (Луки 22:24—27).
▪ Яке майбутнє чекає на смиренних людей? (Приповістей 22:4).
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 22:29 | Сообщение # 9 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Урок смирення
Ісус подав приклад смирення
«Я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив» (ІВ. 13:15).
ЯК БИ ТИ ВІДПОВІВ?
Як Божий Син виявляв смирення ще до приходу на землю?
Як Ісус виявляв смирення, будучи людиною?
Які благословення пов’язані з Ісусовою смиренністю?
ОСТАННЮ ніч свого земного життя Ісус провів разом з учнями в горішній кімнаті одного будинку в Єрусалимі. Під час вечері Ісус підвівся, відклав убік своє вбрання і оперезався рушником. Він налив у таз води й почав мити учням ноги та витирати рушником, а після цього одягнув своє вбрання. Чому Ісус так смиренно повівся? (Ів. 13:3—5).
2 Він сам пояснив: «Розумієте, що я вам зробив?.. Якщо я, Господь і Вчитель, помив вам ноги, то ви також повинні мити ноги одні одним. Бо я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив» (Ів. 13:12—15). Охоче виконавши таку непрестижну роботу, Ісус подав апостолам цінний урок, який мав добре їм запам’ятатися і заохотити їх бути смиренними.
3 Помивши апостолам ноги, Ісус не вперше підкреслив цінність смирення. Раніше, коли апостоли виявили дух суперництва, він поставив біля себе малу дитину і сказав: «Якщо хтось приймає цю малу дитину в моє ім’я, той приймає мене. Хто ж приймає мене, приймає і того, хто мене послав. Бо хто поводиться серед усіх вас як менший, той і є великий» (Луки 9:46—48). Згодом у розмові з фарисеями, які шукали собі слави, Ісус промовив: «Кожен, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений» (Луки 14:11). Отже, Ісус хотів, щоб його учні були смиренні, тобто не мали гордості чи зухвальства. Ми прагнемо наслідувати Ісуса, тож проаналізуймо його приклад смирення. Ми побачимо, яку користь ця риса приносить нам і тим, хто нас оточує.
«НАЗАД НЕ ВІДСТУПИВ»
4 Єдинородний Син Бога був смиренним ще до приходу на землю. Він провів зі своїм небесним Батьком незліченну кількість років. Біблійна книга Ісаї описує близькі стосунки Ісуса з Батьком: «Господь Бог Мені дав мову вправну, щоб уміти зміцнити словом змученого, Він щоранку пробуджує, збуджує вухо Мені, щоб слухати, мов учні. Господь Бог відкрив вухо Мені, і Я не став неслухняним, назад не відступив» (Ісаї 50:4, 5). Божий Син смиренно зважав на волю свого Батька. Він охоче й старанно вчився в правдивого Бога. Ісус, мабуть, уважно спостерігав за тим, як Єгова виявляв смирення, милосердно поводячись з грішним людством.
5 Але не всі небесні створіння мали такі ж риси, як єдинородний Син Бога. Замість того щоб вчитися в Єгови, ангел, який став Сатаною Дияволом, розвинув у собі зарозумілість і гордість — риси, протилежні смиренню. Тому він збунтувався проти Бога. Ісус же ніколи не був невдоволений своїм становищем у небі і не зловживав своєю владою. Як архангел Михаїл, він не перевищив своїх повноважень, коли, «не погоджуючись з Дияволом, сперечався про Мойсеєве тіло». Натомість він виявив скромність і смирення. Ісус хотів, щоб Єгова, Найвищий Суддя всесвіту, вирішив цю справу у відповідний час і відповідним чином. (Прочитайте Юди 9).
6 Перебуваючи в небесах, Ісус, очевидно, знав пророцтва, в яких передрікались певні подробиці його земного життя. Ісусові, скоріш за все, було відомо, які труднощі йому доведеться знести. Все ж він погодився прийти на землю і померти як обіцяний Месія. Чому? Апостол Павло наголосив на смиренні Божого єдинородного Сина, написавши: «Він, хоча й був у Божій подобі, навіть не допускав думки про зазіхання, тобто про те, щоб бути рівним Богові. Навпаки, він відмовився від усього, прийняв вигляд раба і став таким, як інші люди» (Фил. 2:6, 7).
СТАВШИ ЛЮДИНОЮ, «ВІН УПОКОРИВСЯ»
7 «Коли він був у подобі людини,— писав Павло,— він упокорився і залишався слухняним аж до смерті — смерті на стовпі мук» (Фил. 2:8). З самого дитинства Ісус виявляв зразкове смирення. Його виховували недосконалі батьки, Йосип і Марія, але він завжди «слухався їх» (Луки 2:51). Який же це чудовий приклад для дітей! Єгова неодмінно поблагословить їх, якщо вони з готовністю слухатимуться своїх батьків.
8 У дорослому віці Ісус виявляв смирення, ставлячи на перше місце волю Єгови, а не власну (Ів. 4:34). Під час служіння на землі Ісус Христос вживав особисте Боже ім’я і допомагав щирим людям набувати точних знань про риси Єгови і його намір щодо людства. Ісус сам дотримувався того, чого навчав. Наприклад, у зразковій молитві він перш за все згадав про Боже ім’я: «Батьку наш, що на небесах, нехай освячується твоє ім’я» (Матв. 6:9). Так Ісус показав учням, що найголовнішим є освячення імені Бога, і завжди доводив це вчинками. Наприкінці свого земного служіння Ісус міг сказати Єгові в молитві: «Я виявив їм [апостолам] твоє ім’я і далі виявлятиму» (Ів. 17:26). Більш того, впродовж свого життя на землі Ісус визнавав, що нічого не міг би зробити без допомоги Єгови (Ів. 5:19).
9 Про Месію пророк Захарій написав: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (Зах. 9:9). Це пророцтво сповнилось, коли Ісус в’їхав у Єрусалим напередодні Пасхи 33 року н. е. Люди з натовпу стелили на дорозі свій одяг і гілки дерев. Ціле місто охопило хвилювання. Незважаючи на те що Ісуса гучно вітали як Царя, він залишався смиренним (Матв. 21:4—11).
10 Померши на стовпі мук, Ісус Христос особливим чином виявив смирення і слухняність. Він чітко довів, що люди можуть зберігати відданість Єгові навіть попри суворі випробування. До того ж Ісус спростував закиди Сатани, який стверджував, ніби люди служать Богові з корисливих спонук (Йова 1:9—11; 2:4). Своєю непорочністю Ісус підтвердив, що Бог має право на верховну владу в усесвіті і що його володарювання є праведним. Безумовно, Єгова тішився, коли бачив непохитну вірність свого смиренного Сина. (Прочитайте Приповістей 27:11).
11 Своєю смертю на стовпі мук Ісус також заплатив викуп за людство (Матв. 20:28). Його жертва, що відповідала вимогам праведності, відкрила грішним людям шлях до вічного життя. «Через один вчинок, який привів до виправдання, усілякі люди були визнані праведними, щоб мати можливість отримати життя»,— написав Павло (Рим. 5:18). Завдяки Ісусовій смерті помазані християни зможуть втішатися безсмертним життям у небі, а «інші вівці» житимуть вічно на землі (Ів. 10:16; Рим. 8:16, 17).
«Я... СМИРЕННИЙ»
12 Ісус запрошував усіх «струджених та обтяжених» прийти до нього. Він сказав: «Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, тому що я лагідний та смиренний — і знайдете відсвіження для своїх душ» (Матв. 11:28, 29). Смирення і лагідність спонукували Ісуса ставитися до недосконалих людей по-доброму та неупереджено. Він був розсудливий у своїх сподіваннях щодо учнів. Ісус хвалив їх і підбадьорював. Учні не почувалися поряд з ним необізнаними і нічого не вартими. Ісус ніколи не поводився жорстоко чи деспотично. Навпаки, він запевняв своїх послідовників, що, наближаючись до нього і дотримуючись його вчень, вони відчують відсвіження, адже його ярмо було зручне, а ноша легка. І чоловікам, і жінкам будь-якого віку подобалось перебувати в його товаристві (Матв. 11:30).
13 Ісус поводився співчутливо з простими ізраїльтянами, які опинились у нужді, і з любов’ю задовольняв їхні потреби. Одного дня поблизу Єрихона він зустрів сліпого жебрака, на ім’я Вартимей, та його незрячого товариша, ім’я якого не згадується. Вони наполегливо просили в Ісуса допомоги, але люди з натовпу суворо наказували їм мовчати. Дуже легко було зігнорувати благання сліпих чоловіків, та Ісус попросив привести їх до нього і, пройнявшись жалем, зцілив їх. Він наслідував свого Батька, Єгову, смиренно виявляючи милосердя до грішних людей (Матв. 20:29—34; Марка 10:46—52).
«ХТО ВПОКОРЮЄТЬСЯ, БУДЕ ЗВЕЛИЧЕНИЙ»
14 Те, що Ісус Христос виявляв смирення, приносило багатьом радість і благословення. Єгова радів, коли бачив, як його улюблений Син смиренно виконував його волю. Лагідність і скромність Ісуса відсвіжали апостолів та учнів. Його приклад, вчення і щирі слова похвали спонукували їх робити духовний поступ. Прості люди черпали пожиток зі смирення Ісуса, бо отримували від нього допомогу, навчання і підбадьорення. Зрештою все людство, на яке поширюється Ісусова викупна жертва, пожне вічні благословення.
15 А що сказати про Ісуса? Чи смирення принесло користь йому? Так, оскільки Ісус промовив до своїх учнів: «Хто впокорюється, буде звеличений» (Матв. 23:12). Ці слова справдилися в його випадку. Павло пояснює: «Бог підніс його на вище становище і великодушно дав йому ім’я, вище від будь-якого іншого імені. Він зробив це для того, щоб перед Ісусовим ім’ям схилилось кожне коліно тих, хто на небі, хто на землі і хто під землею, та щоб кожен язик відкрито визнав: Ісус Христос — то Господь на славу Бога, Батька». Будучи людиною, Ісус виявляв смирення і вірність Богові. Тому Єгова «підніс», тобто звеличив, свого Сина і дав йому владу над усіма створіннями в небі й на землі (Фил. 2:9—11).
ІСУС «ВЕРХИ ПОМЧИТЬСЯ ЗА СПРАВИ ПРАВДИ, І ЛАГІДНОСТИ»
16 Божий Син і далі виявлятиме смирення. Псалмоспівець передрік, як Ісус зі свого піднесеного становища в небі діятиме проти ворогів. Він написав: «В величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости» (Пс. 45:5). Керуючись правдою і праведністю, під час Армагеддону Ісус «верхи помчиться за справи... лагідности». А що станеться наприкінці Тисячолітнього правління Месіанського Царя, коли він «покінчить з усіма урядами та всією владою і силою»? Чи Ісус поведеться смиренно? Так, адже він «передасть царство своєму Богові й Батькові». (Прочитайте 1 Коринфян 15:24—28).
17 Чи ми будемо наслідувати нашого Взірця і виявляти смирення? Що буде з нами, коли Цар Ісус Христос прийде виконати суд в Армагеддоні? Мета, заради якої Ісус «верхи помчиться», вказує на те, що він врятує лише смиренних і праведних людей. Тому, щоб отримати спасіння, нам дуже важливо розвивати смиренність. Ісусове смирення приносило пожиток йому самому та іншим. Так само наша смиренність принесе чималу користь.
18 Що допоможе нам брати приклад з Ісусового смирення? Як залишатися смиренним попри труднощі? Ці питання ми обговоримо в наступній статті.
[Запитання для вивчення]
1, 2. Який цінний урок Ісус подав апостолам в останню ніч свого життя на землі?
3. а) У яких двох випадках Ісус наголосив на важливості смирення? б) Про що піде мова в цій статті?
4. Як єдинородний Син Бога виявляв смирення ще до приходу на землю?
5. Як Ісус виявив смирення і скромність у суперечці з Дияволом?
6. Чому можна сказати, що Ісус проявив смирення, погодившись стати Месією?
7, 8. Яким чином Ісус виявляв смирення в дитинстві і під час свого земного служіння?
9. Що Захарій пророкував про Месію і як це справдилось на Ісусі?
10. Що довів Ісус, будучи слухняним аж до смерті?
11. Які можливості Ісусова жертва відкрила перед людьми, котрі вірять у цю жертву?
12. Як Ісус виявляв смирення і лагідність у стосунках з недосконалими людьми?
13. З чого видно Ісусове співчуття до нужденних людей?
14. Які благословення пов’язані з Ісусовим смиренням?
15. Яку користь отримав Ісус, виявляючи смирення?
16. Звідки ми знаємо, що Божий Син і далі виявлятиме смирення?
17, 18. а) Чому служителям Єгови важливо наслідувати Ісусову смиренність? б) Про що піде мова в наступній статті?
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 22:32 | Сообщение # 10 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
|
“Лік” для нашої гордині
Протягом свого короткого земного життя Ісус Христос наш Спаситель багато навчав. Навчав словом, а найбільше ділом, вмерши цією смертю на хресті заради всіх нас грішних людей.
Одного разу Господь сказав: “навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем”. Ісус Христос багато чого міг би сказати – навчіться від мене посту, молитви, терпеливості, але чомусь Ісус Христос наголошує на лагідність і на покору. Значить це є дуже важливі речі на дорозі до спасіння. Людина духовна – це є власне людина лагідна, людина покірного серця.
Старець Силуан, що в нашому столітті жив на горі Афон говорить: ”якщо б люди усвідомили собі силу цих слів Ісуса Христа, вони б залишили всі науки, які тільки є на світі і вчились би тієї одної науки – науки покори, смирення”.
Покора, смирення - ті самі речі. Покора – визначення цієї чесноти у Західній духовності, смирення – визначення цієї ж чесноти у Східній духовності. Смирення означає змирився (рос. смирился), змирився з усім, що приходить і приймає все як від руки Божої. Чому все ж таки покора чи смирення займають таке важливе місце в нашому духовному житті? Людина, яко вінець створіння, як дитина Божа є великою цінністю в очах Божих. Варто було б кожній людині усвідомити свою гідність і згідно цієї гідності поводитися. А як буває насправді? Насправді ми, або не свідомі своєї гідності в очах Божих, або ставимо своє “я” настільки високо, що через свою гординю відпадаємо від Бога. Так як гордість сягає глибини нашого серця, так відносно і покора повинна сягати глибини нашого серця. Бо все, що правдиве і духовне, походить від самого серця, мається на увазі наше духовне серце, а не матеріальне. Чи це правильна молитва, чи глибока віра – все це походить від серця. Те, що зовнішнє, що ми можемо собі створити, воно часто є “фарисейське”, поверхове і нещире.
Святий Йоан Ліствичник: ”багато спаслося без пророцтв і просвічень , без знаків і чудес, але без покори ніхто не ввійде до весільної кімнати, тому що покора це сторож цих дарів і без неї вони кладуть легковажних людей до руїни, жаль підносить тих, що впали, плач за гріхи стукає до дверей неба, а свята покора їх відчиняє”
В чому ж полягяє ця покора чи смирення? Найбільше – щоб ми бачили правдиву картину про себе: бачили свої гріхи, свої немочі, промахи, всі свої слабкості. Якщо ми бачимо якими ми є насправді, то ми вже є на якійсь степені смирення. І все ж правдиве смирення себе ніколи самого не бачить. Якщо хтось бачить себе, що він вже покірний, то це далеко ще не є смирення. Святий Макарій Великий говорить:”покірний ніколи не падає, та й куди впасти тому, хто нижче всіх”. Переважно всі наші упадки, всі гріхопадіння походять від того, що ми починаємо гордитися і, тому дуже легко падаємо. Людина горда не уповає на Бога, на Божу силу, на Божу благодать – вона надіється на свої сили, і через те дуже легко падає в гріхи. І, навпаки, покірний завжди надіється на Бога, на Божу милість, молиться, просить Бога помочі і тоді він уникає гріхопадіння.
Святе Писання говорить нам, що Благодать дається покірним.
Святий Йоан Золотоустий:” покора – це ознака великої сили, щоб бути покірним треба мати благородну, мужню і високу душу”
Коли читаємо життя Святих, особливо тих, які жили в перших століттях християнства, то бачимо, що дуже багато з них мали дари – дари Святого Духа. Вони могли виганяти злих духів, лікувати інших, робити інші чуда, а навіть деякі воскрешали мертвих, подібно як Ісус Христос воскресив мертвого Лазаря. Чому ж на сьогоднішній день не так багато людей отримують дари Святого Духа , що сталося? Невже Бог змінився? Бог ніколи не може змінитися у своїй сутності та у відношенні до людини. Змінилася людина, людина стала більш гордою, тому не отримує духовних дарів. Один Святий порівнює Божі дари до важкого і гострого меча, то якщо дати цей меч малій дитині, то вона нічого не може ним зробити, окрім того, що себе поранити. Так само якщо людині гордій Господь дав би якісь надзвичайні дари Святого Духа, то ця людина ще більше впала б в гордість і цілковито відпала б від Бога. Тому неочищеній людині, людині несмиренній не може дати Господь дарів, тому ще це буде тільки їй на шкоду.
Святитель Ігнатій Брянчанінов говорить: ”де немає покори, там немає християнських чеснот”. Покора є цим фундаментом, цією основою для всіх інших християнських чеснот. Будь-що ми здобудемо в християнському житті: чи це глибоку молитву, чи це терпеливість, чи силу легко прощати, але якщо в нас немає покори, то дуже легко ми це можемо втратити.
Старець Силуан каже: ”Господь любить людей, но посилає скорботи, щоб люди пізнали свою неміч і впокорилися і за покору свою прийняли Святого Духа” . Отже, нічого немає зайвого чи другорядного в нашому житті. Всі випробування, всі скорботи, всі терпіння, всі хвороби мають глибокий сенс для нашого спасіння, ці речі, ніби-то неприємні, дивлячись чисто по-людськи, вони служать для нашого смирення, для вироблення нашої терпеливості і в кінцевому результаті для досконалості життя.
Ігумен Нікон, який також жив і подвизався монашим подвигом у цьому столітті говорить такі гарні слова: ”покора – це щось велике і божественне, а дорога до неї вважати себе нижчим від усіх. Що це значить вважати себе нижчим від усіх? Не помічати чужих гріхів, дивитися на свої гріхи, постійно молитись”. Ця цитата нам дає характеристики правдивої покори, правдивого смирення.
Святий Василій Великий: “я не є якоюсь безгрішною людиною, ані моє життя не є повне всяких вад, бо я знаю себе, і ніяк не перестаю проливати сльози за мої гріхи в надії, що я зможу якось ублагати Бога і уникнути кари, що мені грозить”
Часто людина собі ставить питання: а як дійти до справжнього смирення? Які є способи, правила, які принципи духовного життя? Є кілька способів: найперше це глибока, уважна молитва. Коли ми молимося глибокою, уважною молитвою, а це більше стосується Ісусової молитви, тоді ми можемо більше бачити, що робиться в нашому серці. Світло, яким є саме імёя Ісуса Христа, приходить до нашого серця і починає витягувати цю гріховну темряву, яка є в нашому серці. Тоді під видом тих гріховних думок, бажань, відчуттів, які з`являються і під час молитви і в інший час, це є якраз бачення своїх гріхів. Коли ми маємо бачення своїх гріхів, це мимоволі приводить нас хоч до якогось смирення.
Святий Василій Великий: “не гордися, коли тебе хвалять, ані не падай духом, коли тебе несправедливо ображають. Пам`ятай ці дві речі: не вважай себе за щось велике, ані нікого іншого не став нижче від себе”
Деякі Святі отці говорять, щоби дійти до правдивого смирення, ми повинні виконувати Заповіді Господні, а також принципи Євангельського та християнського життя. Коли ми стараємося їх виконувати, тоді бачимо, що не так легко їх виконати і щораз більше ми повинні дійти до тої свідомості, що без Божої помочі та Божої благодаті нічого доброго ми не можемо зробити. Пригадаймо собі знову слова з Євангелії від Івана (15:5): “без мене ж ви нічого не можете чинити”. Якщо ми в якийсь спосіб дійдемо до свідомості цих слів, то можна сказати, що ми в якийсь спосіб наблизилися до правдивого смирення. Якщо людина усвідомила собі, що нічого не зробить без Божої сили, без Божої помочі, це вже велике уповання на Бога, а не уповання на свої сили і це вже є якийсь зріст в смиренні.
Святий Василій Великий: ”хто бажає в царстві небеснім мати більшу славу – повинен тут полюбити все, що останнє і найгірше”
Маємо багато прикладів покори. Найперше бачимо Господа Спасителя. Прийшов на землю Правдивий Бог, Всемогутній Бог, Створитель Вселенної -приходить на землю у вигляді маленької немічної дитинки. Це вже є велике смирення. Пізніше бачимо цю ганебну, цю жахливу смерть на хресті, Бог вмирає на хресті такою ганебною, найгіршою смертю – це приклад великого смирення. Звичайно маємо приклад покори Пречистої Богородиці. В одній з пісень співаємо: “це покора учинила, що Ти Бога породила”. Дійсно, це велике смирення Богородиці, яка віддалася повністю на волю Божу вчинило те, що вона породила самого Бога. Коли ми дивимося на ікону типу “дороговказ”. На цій іконі зображена Богородиця, на одній руці вона тримає маленького Ісусика, а другою рукою показує на Нього. Коли дивимося на ікону, то відразу впадає нам в око Пресвята Діва, бо вона займає більшу частину ікони, але жест її руки, яким вона вказує на Ісуса, є виявом глибокого смирення, цим вона показує ”ви на мене не дивіться, а дивіться на мого сина, він є дорога, правда і життя”. Також маємо приклад багатьох Святих, що через глибоку покору отримали дуже багато дарів Святого Духа.
Святий Йоан Золотоустий: “покора – це мати філософії - любові до мудрості”
Часто нам закрадається думка: як я буду покірним, тоді всі будуть по мені ходити, мене топтати, мене зневажати. Це чисто людське думання, яке в багатьох випадках є неправильним. Правдива покора це є дійсно велика сила, а не слабкість і ми не повинні її боятися, а навпаки – більше плекати в собі як найцінніший скарб. Чому на сьогожднішній день стільки проблем у церкві та в світі? Тому що немає покори, немає смирення. Кожен думає, що він є найкращий, найрозумніший, має більше здібностей і талантів і не хоче іншого послухати – через те маємо стільки беззаконня кругом.
Святий Василій Великий: “поступ душі – це поступ покори, а гордість робить всякі помилки і веде до безчестя. Знання побожності – це знання покори і тихості”
о. Теофан
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 23:00 | Сообщение # 11 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| «Господи! Дай нам смирение мытаря». Проповедь духовника епархии
Проповедь духовника Уфимской епархии, митрофорного протоиерея Николая Дудинова, настоятеля Никольского храма с. Булгаково
Во имя Отца и Сына и Святаго Духа! Возлюбленные во Христе братья и сестры!
Начинаются подготовительные недели к Великому Посту. В богослужения вводится Постная Триодь. На всенощном бдении пели «покаяния отверзи ми двери...». Из Евангелия читается притча о мытаре и фарисее. Святая Церковь готовит нас правильно настроиться к проведению Великого Поста, и с Божией помощью плодотворно провести его. Она, чадолюбивая Мать наша, просит Господа не отвергнуть никого, каким бы человек не был грешником, дабы открылись двери покаяния всем искренне кающимся. Господь и Сам не хочет смерти грешника, но ждет его обращения и покаяния. Святая Церковь через евангельское чтение настоящего воскресения напоминает о необходимости для всех чистой покаянной молитвы, и предупреждает о страшной опасности греха гордости, самодовольства и самовосхваления.
Из Евангелия вы слышали, что «два человека вошли в храм помолиться: один фарисей, а другой мытарь. Фарисей, став, молился сам в себе так: «Боже благодарю Тебя, что я не таков, как прочие люди, грабители, обидчики, прелюбодеи, или как этот мытарь: пощусь два раза в неделю, даю десятую часть из всего, что приобретаю…» Мытарь же, стоя вдали, не смел даже глаз поднять на Небо; и ударяя себя в грудь, говорил: «Боже будь милостив ко мне грешному». Сказываю вам, что сей пошел оправданным в дом свой более, нежели тот: ибо всякий возвышающий сам себя, унижен будет, а унижающий себя возвысится» (Лк. 18; 10-14).
Что же мы слышим? Молитва одного принята Богом, а другого нет. Один ушел из храма оправданным, а другой не оправданным. Поэтому всем нам необходимо знать, как подобает молиться, и о чем следует молиться.
Молитвы по смыслу имеют несколько видов. Почти у всех нас в жизни встречаются трудности, несчастья, болезни и т.д. Часто своими силами преодолеть их мы не можем. Тогда-то и обращаемся к Богу с просьбой о помощи. Господь в Евангелии говорит всем: «Просите, и дано будет вам, ищите, и найдете; Стучите, и отворят вам» (Мф. 7:7). Искренняя, сердечная молитва доходит до Бога, и Господь посылает Свою помощь. Получив помощь, люди стараются благодарить Бога. Это молитва благодарения, но, к сожалению далеко не все совершают такую молитву. В Евангелии говорится о исцелении десяти прокаженных, которые просили помочь им излечиться. Господь повелел им пойти и показаться своим священникам в свидетельство об исцелении. Они пошли и, пройдя немного, вдруг увидели, что нет уже у них проказы, что они исцелились. Но только один вернулся и благодарил Господа за исцеление. Остальные в радости поспешили в свои дома. «Тогда Иисус сказал: не десять ли очистились? Где же девять? Как они не возвратились воздать славу Богу, кроме сего иноплеменника? И сказал ему: восстань, иди; вера твоя спасла тебя». (Лк.17:17-19). Так и у нас часто бывает, получив помощь от Бога, не все, к сожалению, благодарят Его.
Есть еще молитвы хвалы Богу. Мы призываемся Святой Церковью ежедневно, всегда, хвалить Бога. Все созданное Богом славит и хвалит Своего Творца. «Хвалите Его вси ангели Его, хвалите Его вся силы Его, хвалите Его солнце и луна, хвалите Его вся звезды и свет, хвалите Господа от земли горы, холми, деревья, цветы, звери, скоты, птицы и вси люди .... Всякое дыхание да хвалит Господа» (хвалитные псалмы на утрени). Человек, как венец творения на Земле, призывается славить и хвалить Бога осознанно, с любовью к Своему Творцу и Спасителю. Но, к великому сожалению далеко не все мы достойно славим и хвалим Бога. Иногда славим только языком, а сердце наше далеко отстоит от Него, дела же наши прогневляют Его. Удаляемся от Бога и движемся к погибели. Но не хочет Господь погибели грешника и ждет его обращения к покаянию и возвращения на путь, ведущий ко спасению.
По смыслу услышанной сегодня притчи, особенно Богу угодна покаянная молитва мытаря и любого грешника. Угодно осознание грешником своего греховного состояния, своего недостоинства, своей внутренней опустошенности. В такой молитве нет уныния и отчаяния, но есть надежда на милость Божию и Его всесильную помощь. Грешник решается оставить греховную жизнь, просит у Бога помилования и помощи начать жизнь благочестиво. Луч божественного света касается сердца грешника, и оно просвещается этим светом. Еще ничего не сделав доброго, грешник получает Божий дар, Божию помощь, благодать. Сердце чувствует это, и радость наполняет его. Потому то и радуются ангелы даже об одном грешнике кающемся, что он оправдан и вступил на путь, ведущий к Богу.
Молитва фарисея начинается благодарением Богу. «Боже! Благодарю тебя, что я не таков, как прочие люди ... » (Лк. 18;11). Но эта видимость благодарения Бога сразу переходит в самодовольство, в восхваление себя и осуждение людей с их недостатками и грехами. Надменно перечисляются наружно исполняемые фарисеем добродетели. Такое состояние Св. Андрей Критский в покаянном каноне называет «самоистукан бысть» ...
Человек самодоволен и в гордости своей покланяется сам себе. Он делает много добрых дел: постится, молится, дает десятину и т.д. Это хорошо. Но кроме внешних дел нужно иметь еще правильный духовный настрой, дабы добродетели делать во славу Божию из любви к людям. Необходимо внимательно следить за состоянием своего сердца, не овладела ли им гордость. А дымка гордости застит (закрывает) глаза, и человек не замечает своих ошибок и грехов. Ему кажется, что достиг он совершенства. Доволен собой, хочет чтобы его хвалили и ставили в пример. Даже в храме молится напоказ, чтобы и за это иметь похвалу от людей. Бедный человек, видимо забыл, что гордость пожигает все добродетели и прогневляет Бога. Оказывается он в глазах Божиих нагим и неоправданным. Бог гордым противиться, смиренным же дает благодать.
Если верующий человек доволен своим духовно- нравственным состоянием, восхваляет сам себя и ждет от людей похвалы - это тяжелая, опасная духовная болезнь, так называемая духовная прелесть - тупик. Выход из такого состояния очень трудный, но с Божией помощью возможный. Это чистосердечное покаяние. Господи! Помоги всем нам избавиться от всесожигающей фарисейской гордости и приобрести мытарево смирение.
Боже, милостив буди нам грешным, прости и спаси нас. Аминь.
Опубликовано: «Уфимские епархиальные ведомости», №2 (198), февраль 2008 г. С. 3.
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 13.04.2013, 23:01 | Сообщение # 12 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| «Бог гордым противится, а смиренным дает благодать» (1Пет.5:5).
Мир воспитывает в человеке гордость, это состояние души, которое строит всю жизнь для себя, это состояние души, которая, кроме своего я, не видит никого рядом с собой. Гордость – это болезнь души. Душа живет обманом, душа живет в том мире, который она выдумывает, строит для себя. И этот мир мертвый, в нем нет Бога, в нем нет ближнего, нет жизни. Человек гордый – вокруг него пустота, потому что внутри его пусто. Он пытается быть лучше всех, быть в центре всех событий и его мнение становится единственным. Но это одиночество, в котором живет гордый человек, убивает его. Человек ослеплен и оглушен собою, своими мнимыми талантами, достижениями, заслугами, и он не в состоянии увидеть и услышать человека, который рядом. И поэтому гордый человек всегда в одиночестве, поэтому он вечно чем-то недоволен и всех осуждает. И тогда, когда у него что-то не получается, он впадает в уныние, в отчаяние, потому что не может смириться, не может потерпеть, не может признать свой грех, свою ошибку. Гордость – это та стена, за которой человек не видит ни Бога, ни ближнего, это начало смерти души, потому что гордыня убивает в душе все живое и разрушает все связи.
И смирение, как полнота жизни. Смирение, как великий дар Божий, который дается тем, кто трудится, кто ищет рядом с собой Бога, кто не доверяет себе и не ставит себя в центре на первом месте. «Научитесь от меня, яко кроток и смирен сердцем», – Господь смирил себя до смерти, смерти крестной. И источник смирения – сам Христос, Который пришел в этот мир, пришел к человеку, чтобы спасти его от вечной смерти, от той гордыни, которая парализовала волю, которая закрыла глаза человека, которая сделала его неспособным радоваться и видеть красоту рядом с собой.
Гордость – это смертельная болезнь, которой больны все люди. И Господь врачует эту болезнь в покаянии. Не сразу человек видит свою гордыню, не сразу человек начинает страдать от того, что не умеет радоваться тем, что есть, благодарить, ценить. Смирение – это дар любви, любви к людям, ко всему, что окружает человека. Смирение делает человека способным встать после любых падений и не терять доверия к Богу.
Легко рядом с человеком, который смиренный, потому что он не требует к себе внимания, потому что он не настаивает на своих желаниях. Он внимателен к тем, кто рядом и его терпения хватает на то, чтобы не обидеть, не нарушить мир людей вокруг себя.
Как не осудить человека, который рядом?! Ведь в каждом есть грех, в каждом есть неправда. Нужно не противостоять друг другу, а принять другого человека и найти в нем настоящую красоту, принять человека и послужить ему, помочь ему. Для этого нужно смирение. Не отстаивать свои права, не спорить, не пытаться доказать, что есть только моя правда и больше ничего нет вокруг. Смиренный человек не спорит, не кричит, но внутри у него живет Бог, потому что душа его мирна. И Господь вокруг смиренного созидает мир в сердцах других людей, помогает людям, дает людям силы бороться с грехом.
Мир приносит Господь своим ученикам, с миром мы выходим из храма. И этот мир внутри человека, Божий мир, побеждает мир греха, построенный на гордыни и на самовозношении. Господь победил этот мир, зараженный грехом, и принес человеку мир Божий в его сердце.
Чтобы смириться, нужно поверить Богу больше, чем себе. Чтобы смириться, нужно услышать больше того, кто рядом, увидеть его, понять его, принять его. Нужно мнение другого человека не только услышать, но и уважать и ценить. Нужно не навязывать себя, свое я тем, кто рядом. Нужно хранить мир в своем сердце и тогда люди будут меняться, тогда люди будут чувствовать, что рядом Бог, потому что там, где мир, там, где смирение, там благодать Святого Духа. Господь обещает смиренным благодать, Господь учит нас смирению, потому что Он смиряется и прощает, и любит нас, не смотря на наши неблагодарность и непостоянство.
Мирный дух в сердцах тех, кто смиряется. И этот мирный дух открывает человеку новый мир, открывает человеку мир Божий и красоту Божию в ближнем. Этот мирный дух преображает нас, и мы становимся способными быть вместе, рядом с ближними нашими, мы становимся способными помогать друг другу. Этот Мир Христов воскрешает нас к новой жизни, он делает нас способными победить смерть.
Смиренный человек не воюет со своим ближним, он видит свой грех, он кается в своем грехе. И Бог может действовать через такого человека и дает большие дары, и силы появляются Божии, и человек не гордится, не присваивает это себе. И чем больше Господь дает сил и даров благодати, тем смиреннее становится человек, который видит свое недостоинство и страдает от греха, живущего внутри его.
Поэтому, если мы не смиримся, мы не войдем в Царство Небесное, мы не воскреснем, потому что гордому и в раю будет плохо, и он будет искать, кто первый, кто второй. Гордыня разрушает единство, гордыня разделяет людей друг с другом, и Господь в храме зовет всех к источнику смирения, к источнику любви. И все получают бесценную Любовь Божию, которая укрепляет нас в борьбе с гордыней за Жизнь Вечную, за то, чтобы принять ближнего своего, и любить его, и служить ему, как сонаследнику Жизни Вечной.
|
|
|
| |
