Любовь Божья

Ви любите дітей? Звичайно що так. Діти приносять багато радощів у часом похмуре життя дорослих. А ви любите фантастику? Щось про паралельні світи, про "часові вікна” та подорожі з одного світ у інший? Скоріше за все, що так. Люди занадто допитліви щоб не цікавитися такими речами.

Зазвичай, чиясь дорога людина або дитина потрапляє у паралельний світ, і пішло, поїхало. Не хочешь, але мусишь опинитися у ролі рятівника та "пірнаєшь” у паралельний світ. Чи не нагадує голлівудський сценарій? Звичайно так. Це – фантастика. Супергерой рятує дорогу людину або дитину і непримусово стає рятівником людства. Хочешь дивись, хочешь вимкни телевізор. І більшості людей здаються такі сюжети чимось далеким та вигиданим, далеким від реальності та життя. Багато людей спокійно переглядають такі сюжетні стрічки всією родиною, підсвідомо вважаючи себе захищеними та недоторканими таких життевих пригод.

Життя відрізняється від життя. Інколи ми навіть не замислюємося, що коється у діші моленького хлопчика або дівчинки коли батьки розлучаються. Про що думає маленьке творіння, яке потребує захисту, коли батькі сваряться. Які думки блукають у недослідженних глибинах дитячої особистості, коли вона росте без батька або метері?. Дорослі вирїшуть долю своїх дітей, вимірюючи майбутнє із свого світу, дивлячить на життя очима свого світогляду.
Паралельні світи. Чи існують вони? Чи в нас тільки один світ, один на всіх? Інколи до нас долітають тальки відголоски. Багатьом важко почути тихий голос дитини через шум наших думок, гомін з вуличі, ввімкненний телевізор, вони заважають прислухатись до голосу сердця наляканої чимось маленької особистості. Як би ви змогли зупинитись, вимкнути телевізор, перестати перейматись економічними негараздами, і звернути увагу на оточуючих, то перше, щоб ви помітили, це дитячі очі, наповненні смутком обо жалобою, радісттю чи вірою. Але неодмінно ви б побачили очі закоханої в вас маленької істоти, яка всіляко намагається привернути вашу увагу, будь-якою ціною, навіть за рахунок неопслуху. І тоді б ви неодмінно почули голос серця вашої дитини: "Папа, мама, побудьте зі мною!”
Цього літа рижському письменнику та драматургу спала на думку ідея запропонувати учням віком від 6 до 10 років рижських російськомовних шкіл написати Всевишньому, задати йому самі злободневні питання, запитати про саме головне. З цих листів він відібрав самі головні цитати і зібрав їх у невеличку збір під загальної назвою "Діти пишуть Богу”.
Ці листи пронизливі, страшні та світлі. Уява трагічності буття, яка притупляється по мірі дорослення і пробивається можливо, лише інколи у кращих поетів в моменти осяяння, в дітей ще дуже гостра.
"Люди так страждають на Землі, невже в Твоєму пеклі ще гірше?”
(Радік, 4 клас)
"Я Тебе, звичайно, люблю, але маму і папу більше. Це нічого?”
(Зоя, 3 клас)
"Як це: на все воля божа?! І на літо, і на мамину хворобу, і на війну?"
(Марат, 2 клас)
"Тобі подобається, що коється на Землі?” (Андрій, 4 клас)
"Що Тобі зробив мій тато, що йому так не щастить? (Віта, 3 клас)
"Ну, а тепер Ти б створив людину у друге?” (Олег, 3 клас)
"Чому у нас в дома таке собаче життя, що жодна кішка не приживається?” (Андрій, 4 клас)
"Христос Твій син. А тебе він любить як тата?” (Ріта, 3 клас)
"Чому люди спочатку закохуються, а потім тихенько плачуть?”
(Андрій, 4 клас)
"Ти не знаешь, мої батьки примиряться чи ні?” (Катя, 2 клас)
"Як Ти думаєшь, буде в нас нормальний світ чи ні?” (Стітлана, 3 клас)
"Чому Ти створив світ таким, що коли мама порве панчохи, вона плаче?”
(Віта, 2 клас)

"Дорогий Бог, прошу Тебе, зроби так, щоб, починаючи від бабусі і закінчуючи слонами, всі були щасливі, ситі та взуті”(Тоня, 2 клас)
"Дай здоров’я, щасття мамі, бабуні, дяді Фєді, дяді Саші, дяді Борі і іншим моїм папам”. (Нікіта, 2 клас)
"Господи, я Тобі вдячна за все, що Ти для мене зробив раніше. Але допоможи мені зараз. Мого тата посадили ні за що до в’язниці, і тепер вже сидить 8 місяців. Я його чекаю весь час. Я Тебе дуже прошу, допоможи мені. Це саме велике прохання. Потім я турбувати Тебе ніколи не буду. Навіть коли випаде помирати”. (Іра, 4 клас)
"Я б попросила розуму моїм батькам, а то вони мене зовсім не розуміють”
(Надя, 3 клас)
"Правда, що до Тебе люди були мавпами?” (Сергій, 4 клас)
"Я довго дамала, що попросити в Тебе. Може собаку? Потім вирішила, навіщо Тебе турбувати з дрібниць. Треба просити щось важливе. Так ось, хочу, щоб мама поверталась з роботи завжди весела та лагідна”. (Катя, 4 клас)
"Хочу на Землю, яку Ти створив, а не люди”. (Андрій, 4 клас)
"Зроби так, щоб мама з татом помирились. Боженька, допоможи, я кину палити”. (Юра, 3 клас)
"Нехай мої тато та дідусь стануть янголами – вони будуть мене охороняти”. (Женя, 1 клас)
"Поверни моїх батьків в дитинство, я б з мамою дружив, а відчима відлупцував”. (Гоша, 4 клас)
"Я б хотіла, щоб мій день народження був не один раз в рік, а п’ять. Не через подарунки. Просто більше разів я б бачела тата” (Ніна, 2 клас)
"Відправ на Землю свого сина. Ми його не розіпнемо” (Павлік, 3 клас)
"Я дуже хочу, щоб діти із притулків знайшли собі нових, затишних батьків”
(Даша, 4 клас)
"Я дуже хочу, щоб до нас тато повернувся. І щоб він не голосив і не лаявся. А якщо буде голосити, то оніми його. З німим навіть краще”. (Рустам, 4 клас)
"Я написав вірші. Вони сором’язливі. Я їх нікому не показував, але Тобі, Боженька, я покажу. Ось вони.
"Дорослі плачуть сльозами./ Дорослі плачуть очима./ Маленьку плачуть серцем,/ Маленькі плачуть життям./ Але якщо дорослий плаче, як маленький,/ Значить, він і справді плаче”. (Марік, 4 клас)
"Знаєшь, був на цвинтарі, і мене схвилював один монумент. Чорний великий камінь, на ньому висічене одне лише слово: "Мама”. І все”. (Ваня, 4 клас)
"Я ніколи не зможу забути татові очі, як він дивився, коли мама, схопив мене за руку, йшла від нього назавжди”. (Андрій, 4 клас)
"Я у батьків, піздня дитина, та і вони в мене не діти” (Юра, 3 клас)
"Мій тато працює моряком, нехай хвилі будуть лагідними до нього”
(Катя, 3 клас)
"Рятуй людей не від гріхів, а від самотності” (Сергій, 3 клас)
"Вчора взнав про Тебе класну прикмету: якщо ви багаті – це від Бога, якщо бідні – це до Бога”. (Зорік, 4 клас)
"Ти як поліція, Господи. Закликаєшь всіх до порядку, коли важко, звертаються до Тебе, а можешь також, як вони, ні за що забрати”
(Нормунд, 4 клас)
"Почитаєшь, Господи, на цвинтарі надписи на монументах, і замислишся – а де ж тут поховані погані люди?” (Олег, 4 клас)
"Розлучення – це похорони сім’ї” (Оля, 4 клас)
"Скажу Тобі по секрету: коли я бачу поодиноку жінку, мену буває соромно за Тебе”. (Армен, 4 клас)
"На тих батьківських збор вчителька говорила про мене так багато гарного, начеб-то я помер” (Олаф, 3 клас)
"Господи, ось Ти придумав гроші, а в нас дома їх нема” (Шурік, 3 клас)
"Ти знаєшь, від нас пішла мама і нам тепер с татом так хочеться жіночих пестощів” (Вєня, 2 клас)
"Навіщо Ти так часто п’єшь із моїм татом? Він завжди, коли підіймаї рюмку зголошує: "Ну, з богом!” (Саша, 3 клас)
"Знаєшь, хоча мені здається, що душі в мене не має, але інколи вона все ж таки поболює” (Роман, 2 клас)
"Навіщо Ти дозволяєшь розлучення – це не по-божому?” (Галя, 3 клас)
"Пишу Тобі з інтернату. Це таке місце, куди зсилають дітей, за погану поведінку батьків”. (Арія, 4 клас)
"Ти послав мене в життя, яким сам не забоволений”. (Ярік, 4 клас)
"Квіти в Тебе вийшли краще, ніж людина”. (Галя, 4 клас)
Коли читаєшь ці рядки розсипається в попіл наївна і самонадіяна доросла уява про дитячу легкоіважність. По моїм спостереженням, нормальна доросла людина плаче, читаючи ці листи. Якщо хочете, ці сльози – критерій моральної зрілості й емоційної неомертвілості.
Ми звикли розглядати родину як вогнище світу і любові, де людину оточують найближчі та дорогі люди. Однак, при більш детальному розгляді проблеми родини виявляється, що це не так. Родина все частіше нагадує театр військових дій, арену запеклих суперечок, взаємних обвинувачень і погроз, нерідко доходить і до застосування фізичної сили. Довгий час вважалося: усе це справи делікатні, внутрішні - сімейні... Але занадто тяжкі і великі наслідки такого насильства. Занадто широко і глибоко вони відзиваються на долях дорослих і дітей, щоб це могло залишатися "приватною справою”... Чисельність дітей, що проживають у родинах різного рівня неблагополуччя невідоме, однак є підстави думати, що вона велика.
Внаслідок збільшення числа розлучень велика кількість дітей щорічно залишаються без одного із батьків. Постійно росте число позовів про позбавлення батьківських прав. Результати вибіркових досліджень показують, що останнім часом велике поширення одержало внутрісімейне насильство, в тому числі і сексуальне. Багато дітей йдуть з дому і стають безпритульними. Одна справа, коли безпритульному 16 - 18 років, тобто він у стані сам приймати рішення та оцінювати свої вчинки. І зовсім інше, коли батьки п'ють безпробудно, самі бродяжать і дитина надана сама собі.
Чи хоче він жити на вулиці, ночувати де прийдеться, чи красти та жебракувати, щоб не вмерти з голоду? Звичайно ні.
Ми говоримо про дітей з неблагополучних родин, тобто про те, що трапляється з дитиною коли вона проживає в неблагополучній родині. А що таке неблагополучна родина? Односкладово відповісти неможливо. Адже все в світі відносно - і благополуччя і неблагополуччя стосовно дитини. Але діти всі різні: одні більш терплячі, інші ранимі, а іншим все байдуже, нічим їх не проймеш. Але всі реагують на проблему по своєму.
Отже, говорячи про дитину з неблагополучної родини постають питання:
- Що таке неблагополучна родина?
- За якими критеріями визначається рівень неблагополуччя в родині (моральний, економічних тощо)?
- Які бувають діти зі своїми психологічними і психопатологічними проблемами, реагуючи на сімейне неблагополуччя?
- Як відбивається сімейне неблагополуччя на дитині, яка схильна до загостреного реагування на різноманітні несприятливі фактори.
- Як "хвора” дитина може порушувати спокій родини, викликати у батьків роздратування, злість, нетерплячість і т.д. тобто перетворювати родину в неблагополучну, а остання у свою чергу може ще більше збільшувати розлад психічного стану дитини?
- Що повинен робити соціальний педагог, щоб допомогти дитині, - адже вона не винна, що проживає в неблагополучній родині?
Неблагополучна родина для дитини - це не синонім антисоціальної чи асоціальної родини. Існує безліч родин, про які нічого поганого не скажеш з формальної точки зору, але проте для даної дитини ця родина є неблагополучною. Однак, у більшості випадків поняття неблагополучної родини може виникнути лише в співвідношенні з конкретною дитиною, на кого це неблагополуччя діє. Різні бувають родини, різні трапляються діти, так що тільки система відносин "родина - дитина” має право розглядатися як благополучна чи неблагополучна.
Родина може бути неповною. Може бути повною, але із суперечливим вихованням чи з вихованням, що придушує дитини і т. п. Часом неповна родина більш корисна для дитини, чим неповноцінна, хоча і повна (скажемо батько п'є, тероризує родину, потім нарешті він йде з родини, родина зітхає з полегшенням). Зустрічаються зовні гарні відносини в родині, але батьки, надмірно зайняті своїми виробничими справами, мало уваги приділяють дитині, - це теж може приводити до наслідків для ранимої душі маленької людини.
Розлучення також впливають на дитину. Батьки розлучаються і не задумуються над долею дітей, над їхнім зіпсованим дитинством і життям. Виростуть діти і, пам'ятаючи, як поводилися батьки, продовжать їхній шлях. Чи стануть циніками, чи самотніми, чи ще якими-небудь, але в будь-якому випадку - нещасливими.
Дефекти виховання - це є найперший і найголовніший показник неблагополучної родини. Ні матеріальні, ні побутові, ні престижні показники не характеризують ступінь благополуччя чи неблагополуччя родини - тільки відношення до дитини.
Неблагополуччя в родині того чи іншого ступеня практично завжди веде до неблагополуччя психічного розвитку дитини. Не в змісті психічного розладу чи якихось інших порушень, допустимо, інтелекту, а в змісті дисгармонії дозрівання емоційно-вольової сфери, тобто переважно характеру людини. А який характер, такі і взаємини людини з іншими людьми, таке і його щастя.
Одним із самих могутніх несприятливих факторів, які руйнують не тільки родину, але й рівновагу дитини є пияцтво батьків. Воно може виявитися раковим для дитини не тільки в момент зачаття плоду, під час вагітності, але і протягом усього життя дитини. Через це лиховісне явище дитина засвоює кепські приклади, виникає вагалі відсутність усякого виховання, через це діти позбавляються батьків і попадають у дитячі будинки, притулки, інтернатні заклади тощо.
Батьки, які пиячать уподібнюють собі дітей і підлітків, що у силу своєї незрілості не можуть протистояти пагубним традиціям. Пияцтво - причина багатьох неврозів і порушень у поведінці усіх членів родини того хто пиячить. У числі випадків різні психічні розлади в дітей викликаються пияцтвом батьків, їхньою соціальною деградацією, хуліганством, поганим самоконтролем. Якщо через п'яниць - батьків діти стають невротиками, то від п'яниць - матерів часто народжуються розумово-неповноцінні діти.

Психологічні особливості дітей

Діти знають, що люди засуджують пияцтво, звинувачують батьків у тім, що вони погані батьки. Тому діти прагнуть усіма силами приховати ганьбу родини. Діти не можуть відверто говорити про свою родину ні з друзями, ні з учителями. Звичка до приховання обумовлена необхідністю ігнорувати реальність. Таємність, виверти, обман стає звичайними компонентами життя. У результаті кожен стає підозрілим і злим. Уроки вивчені в дитинстві, підкріплюються тим, що члени родини ніколи не обговорюють чесно, що відбувається.
Сварки як на вербальному рівні, так і ті, що супроводжуються фізичною агресією роблять не тільки психо-травмуючий вплив на дитину. Постійні спостереження над тим, як батьки провокують один одного, сперечаються, приводять до того, що діти засвоюють подібний стиль взаємин між людьми взагалі.
В родинах алкоголіків як хворий, так і не хворий батько часто не виконує своїх обов’язків. Усе це гнітить дитину. І вірні сімейним традиціям, все тримати в секреті, діти ніколи не розповідають батькам про свої важкі почуття. І будучи дорослими, вони продовжують передчувати розчарування, не довіряють як у випадкових, так і в інтимних взаєминах. Жагуче бажання мати постійну турботу про себе з боку батьків залишається надовго з дітьми із таких родин. Вони можуть залишатися незрілими у відносинах з однолітками.
У той же час діти в таких родинах змушені швидко ставати дорослими. Вони почувають себе відповідальними за молодших братів і сестер. Діти змушені вислухувати, схвалювати батьків, робити їхнє життя більш-менш зручним, комфортним. Воістину діти стають батьками своїм батькам. Діти прикривають дезорганізацію сімейного життя. Відсутність турботи й уваги до дитини також може бути стилем виховання в родині, де батьки вживають алкоголь. Таке відношення до дитини лише частина правил, що панують у родині. П'яний батько, що валяється на підлозі, діти переступають через нього, як би не зважаючи. Чи мати може сама страждати алкоголізмом, або бути поглиненою алкогольними проблемами свого чоловіка, витрачає всю енергію на них, а в цей час діти живуть без її уваги. Діти не миються, не чистять зуби. Недолік турботи лише початок загальної занедбаності дитини.
Якщо діти постійно чують у родині, що батько повинний заробляти гроші, а не пропивати, вони можуть почати плутати гроші з любов'ю й увагою.
Емоційним потребам дітей в алкогольних родинах теж не приділяється належної уваги. Діти не вчаться як можна співчувати іншій людині. Вони не засвоюють і елементарних обов'язків батьків, що затрудняє їхню адаптацію в майбутній своїй власній родині.
"Сексуальна образа”
Якщо дівчинка змушена заміняти свою хвору алкоголізмом матір у виконанні господарських справ, у турботі про молодших дітей, то один раз може так статися, що вона замінить матір своєму батьку в його сексуальних домаганнях. Часто чоловіки, хворих алкоголізмом жінок також алкоголіки. У тому випадку, якщо батько не хворий алкоголізмом, його думки і почуття звертаються до "жіночої половини будинку”, до дочок, якщо мати хвора і відсутня фізично та емоційно. Тоді батько шукає дружби і визнання в дочок. Тісні відносини з дочками можуть непомітно перейти в сексуальні відносини.
Під сексуальною образою розуміють не тільки явне зґвалтування, але і потайливе зазіхання на вільний сексуальний розвиток.
Явна і схована сексуальна агресія до дітей - досить часте явище в родинах з наявністю хворого алкоголізмом. Навіть при відсутності фізичного контакту дії дорослого, які порушують розвиток сексуальності дитини, заважають придбанню власного досвіду в цьому напрямку, може розцінюватися як тонка, схована сексуальна агресія. Вважається, що наслідки як схованої так і явної сексуальної агресії завжди важкі і довгострокові. Характер наслідків порівнюється з тим, що залишає сам алкоголізм: почуття своєї нікчемності, утрати контролю над своїм життям і вся гнітюча залежність від цього абсолютного і найбільшого секрету родини. Провина, сором, ненависть до себе, розпач, депресія, роль жертви у всіх життєвих ситуаціях, пасивність - от далеко не повний перелік того, що зв'язане з актом кровозмішення, або зі схованою сексуальною образою, що мала місце в дитинстві.
У дітей і підлітків, що пережили сексуальне насильство, - особливе поводження, і якщо знати психологічні особливості таких дітей, дорослі, які працюють з дітьми, могли б припустити, що дитина, можливо, переживає насильство. Варто обмовитися, що ці ознаки не є специфічними для сексуального насильства, однак, за даними і закордонних і наших дослідників, діти, які перенесли сексуальне насильство, демонструють наступні особливості:

Дітей дошкільного віку
• мучать нічні кошмари;
• страхи;
• вони раптом починають поводитися так, як діти молодшого віку;
• грають у сексуальні ігри із собою, однолітками чи іграшками;
• займаються відкритою мастурбацією;
• піддані нервово-психічним розладам (включаючи енурез);

Діти молодшого шкільного віку

• переживають труднощі в школі;
• замикаються в собі, відгороджуються від дорослих, включаючи батьків;
• у них погіршуються відносини з однолітками;
• змінюється рольове поводження;
• вони надмірно фантазують;
• іноді поводяться сексуально;
• без видимих причин їх турбують болі в животі;

Діти старшого шкільного віку, підлітки
• впадають у дитинство;
• тікають з дому;
• у них низька самооцінка;
• займаються проституцією;
• роблять спроби самогубства;
• вживають алкоголь і наркотики;
• демонструють зухвале, сексуальне поводження;
• без видимих причин у них з'являються різні захворювання: алергія, болі в животі, головні болі.

Як не дивно, але більшість маленьких бродяжок мають батьків - і матір, і батька. Звичайно це п'яниці й алкоголіки, проти яких порушуються справи про позбавлення батьківських прав. А як інакше? Мама з татком не тільки не займаються вихованням дитини, вони його просто не помічають. Буває так, що перебування вдома є пряма загроза життю і здоров'ю дітей. На квартирах постійно влаштовуються пияцтва (а то й притони). Мало того, що діти бачать усю цю розпусту, але нерідко і самі стають його учасниками. У дитинстві, як відомо, формується представлення про спосіб життя. Воно складається поступово, але зате з роками стає настільки стійким, що переробити, змінити його практично неможливо. Припустимо, дитину вдома жорстоко б'ють. Він тікає з будинку і таким способом рятується від чергових побоїв. Підсвідомість відразу ж це відрізняє: це добре. Чи, батьки все пропивають і вдома немає навіть кірки хліба, а на вулиці можна стягнути чи випросити їжу. Дитяча підсвідомість знову фіксує позитивну емоцію. Те ж відбувається в школі. Дитина відстала, не засвоює матеріал, над ним сміються - це боляче ранить. Зате у своєму середовищі, у підвалі, на горищі, вона король, має авторитет.
Словом, долі маленьких утікачів - це історії про те як діти не змогли справитися з життєвими проблемами, що стоять перед ними, і знайшли обхідні шляхи. У будь-якому випадку споконвічно провина лежить на батьках, адже це вони не бажали допомогти чи сину або дочці перебороти виниклі труднощі, або своєю поведінкою самі створили нестерпні для дитини умови. Велика частина дітей, які потрапили у притулки з вулиці, хворі. Затримка психічного розвитку, олігофренія різного ступеня - звичайні діагнози. Практично усі без винятку педагогічно занедбані, у них обмежений словниковий запас, тому що з ними ніхто не займався. Серед дванадцяти - тринадцяти неповнолітніх зустрічаються токсикомани, а то й наркомани.
Ці діти знають про життя більше, ніж інші дорослі. Занадто багато чого їм довелося пережити й спробувати.
Кожній дитині, що спробувала самостійності потрібно допомога. Одній потрібен лікар, іншим психолог, а третім просто добре відношення.
Головне завдання - створити у хлопчиків і дівчинок вірне представлення про життя. Але до цієї проблеми треба підходити диференційовано, за віком. До дванадцяти - тринадцяти років на дитячу свідомість ще можна впливати, а от старших, як показує практика змінити вже практично неможливо. Хоча... виявившись у нормальному середовищі і змушені поводитися порядно, навіть самі відчайдушні шахраї поступово забувають свої минулі "заслуги”.
Зрозуміло, що майбутнє таких хлопців багато в чому залежить від того, куди і до кого вони потрапляють. У більшості випадків їх треба допомагати з вибором професії, житлом, облаштованістю в житті. Якщо їх надати самим собі, то багатьох, безумовно чекає досить складне майбутнє. Занадто вони хитливі.
Родини, які демонструють асоціальну й антигромадську поведінку виступають, таким чином, як інститут десоціалізації.
До них можна віднести кримінально-аморальні родини, у яких переважають кримінальні фактори ризику, і аморальні-асоціальні родини, що характеризуються антигромадськими установками й орієнтаціями.
Родина з непрямим десоціальним впливом викликають утруднення соціально-психологічного і психолого-педагогічного характеру, що виражаються в порушеннях подружніх і дитячо-батьківських відносин, це так названі конфліктні і педагогічно - неспроможні родини, що частіше в силу психологічних причин втрачають свій вплив на дітей.
Найбільшу небезпеку, по своєму негативному впливі, на дітей представляють кримінально-аморальні родини. Життя дітей у таких родинах через жорстоке поводження, п'яних дебошів, сексуальної розбещеності батьків, відсутності елементарної турботи про утримання дітей найчастіше перебуває під загрозою. Це так названі соціальні сироти (сироти при живих батьках), виховання яких повинно бути покладене на державу. У противному випадку дитину чекає раннє бродяжництво, втеча з дому, повна соціальна незахищеність як від жорстокого поводження в родині, так і від криміногенного впливу злочинних угрупувань.
Своєчасні і рішучі заходи, прийняті стосовно таких родин, змогли б істотно знизити їх небезпечний криміногенний вплив на своїх і чужих дітей. Однак цього не відбувається, оскільки відповідні органи не мають чіткої уяви, хто з них у першу чергу повинен займатися подібними родинами. Як правило, у нас прибігають лише до крайньої мері - позбавленню батьківських прав, у той час як менш хворобливі для дітей і більш ефективні по впливі на занепалих батьків були би міри тимчасового вилучення дітей з аморальних родин з тимчасовою передачею їх на виховання в інші родини, або в дитячі будинки. Інші превентивні міри повинні бути застосовані до родин, у яких функціональна неспроможність має інші причини.
На практиці до асоціально-аморальних родин найчастіше відносять родини, зовнішня обстановка в яких може виглядати цілком сприятливою, рівень життя досить високий, але духовні цінності підмінені винятково споживчими орієнтаціями з дуже нерозбірливими засобами їх досягнення. Такі родини незважаючи на свою зовнішню респектабельність, завдяки своїм винятково моральним представленням, також роблять на дітей прямий десоціалізуючий вплив, безпосередньо прищеплюючи їм антигромадські погляди і ціннісні орієнтації.
Навряд чи правомірна точка зору тих, хто вважає за необхідне вилучати дітей із соціально-аморальних родин. Незважаючи на негативний вплив, що виявляється на дітей такими батьками немає формального приводу для ухвалення рішення про вилучення дитини з цих родин. Стосовно таких батьків і дітей найбільше застосовні корекційні методи, засновані на принципах "зворотної соціалізації”, коли через дітей, які дорослішають, що досить наочно відбивають внутрішній вигляд батьків, відбувається переоцінка батька своїх власних позицій. Однак істотним недоліком методів зворотної соціалізації є їхня запізненість, прозріння часте настає занадто пізно, щоб щось істотно змінити в особистості підлітка. Іншого підходу вимагають родини з непрямим десоціалізуючим впливом - конфліктні і педагогічно-неспроможні. Конфліктна родина, у якій по різних психологічних причинах особисті взаємини чоловіків будуються не за принципом взаємоповаги і взаєморозуміння, а за принципом конфлікту відчуження.
Конфліктні родини можуть бути як гучними, скандальними, де підвищені тони, дратівливість стає нормою взаємин чоловіків, так і "тихими”, де відносини подружжя характеризують повне відчуження. В усіх випадках конфліктна родина негативно впливає на формування особистості дитини і може послужити причиною різних асоціальних проявів.
Як бачимо, у конфліктних родинах десоціалізуючий вплив виявляється не прямо через зразки аморального чи поводження антигромадські відносини батьків тут має місце непрямий десоціалізуючий вплив, що робиться за рахунок хронічно ускладнених, нездорових відносин батьків.
У роботі з родинами, де відносини подружжя хронічно ускладнені та знаходяться фактично на грані розпаду, соціальний працівник, практичний психолог, по суті справи, повинні виконувати психотерапевтичні функції. Тобто в бесіді з батьками необхідно, уважно вислухати обидві сторони, спробувати по можливості, погасити невдоволення подружжя один одним, показати причини, що приводять до загострення відносин, консолідувати їх взаємини насамперед на основі інтересів дитини.
Серед родин підлітків, що перебувають на обліку в службі у справах неповнолітніх, найбільш розповсюдженими є педагогічно-неспроможні родини, у яких при відносно сприятливих умовах (здорова сімейна атмосфера, що ведуть правильний спосіб життя і батьки виявляють турботу про дітей) неправильно формулюються взаємини з дітьми, відбуваються серйозні педагогічні прорахунки, що приводять до різних асоціальних проявів у свідомості та поводженні дітей.
Педагогічно-неспроможна як і конфліктна родина не має на дітей прямого десоціалізуючого впливу. Формування антигромадських орієнтацій у дітей цих родин відбувається тому, що за рахунок педагогічних помилок, важкої морально-психологічної атмосфери тут утрачається виховна роль родини, і вона по суті свого впливу починає уступати іншим інститутам соціалізації, що грає несприятливу роль.
Педагогічно-неспроможна родина насамперед має потребу в психолого-педагогічній корекції стилю сімейного виховання і характеру взаємин батьків з дітьми як основних факторів. Ці родини насамперед потребують допомоги психолога, здатного допомогти батькам проаналізувати ситуацію, скорегувати свій стиль і характер відносин з дитиною.
На практиці педагогічно-неспроможні родини виявляються найбільш важкодоступними для виявлення причин і несприятливих умов, що роблять негативний вплив на дітей. Щоб виявити несприятливі фактори сімейного виховання в такій родині, необхідно, як правило, тривале і близьке знайомство, налагодження соціальним працівником довірчих відносин як з дітьми так і з батьками. Узагальнення тривалих спостережень, що велися в процесі індивідуальної соціально-педагогічної роботи з такими родинами дозволили виділити наступні найбільш типові, неправильно сформовані педагогічні стилі у функціонально неспроможних родинах, що не справляються з вихованням дітей.
Вседозволяючий стиль, коли батьки не додають значення провинам дітей, не бачать у них нічого страшного, вважають, що "усі діти такі”, або міркують так: "ми самі такі були”. Педагогу , психологу в подібних випадках буває важко змінити добросердий самозаспокоєний настрій таких батьків, змусити їх усерйоз реагувати на проблемні моменти в поводженні дитини.
Позиція кругової оборони, що також може займати визначена частина батьків, строя свої відносини з навколишніми за принципом "наша дитина завжди права”. Такі батьки дуже агресивно набудовані до усім. Хто вказує на неправильне поводження їхніх дітей. Навіть здійснення підлітком важкого злочину в даному випадку не протвережує мамів і пап. Вони продовжують шукати винних на стороні. Діти з таких родин страждають особливо важкими дефектами моральної свідомості, вони брехливі і жорстокі, дуже важко піддаються перевихованню.
Демонстративний стиль, коли батьки, частіше мати, не соромлячись, всім і кожному скаржиться на свою дитину, розповідає на кожнім куті про його провини, явно перебільшуючи ступінь їхньої небезпеки, уголос заявляє, що син росте "бандитом” та інше. Це приводить до втрати в дитини соромливості, почуття каяття за свої вчинки, знімає внутрішній контроль за своїм поводженням, відбувається озлоблення стосовно дорослих, батькам.
Педагогично-підозрювальний стиль, при якому батьки не довіряють своїм дітям, піддають їх до образливого тотального контролю, намагаються цілком ізолювати від однолітків, друзів, прагнуть абсолютно контролювати вільний час дитини, коло його інтересів, занять спілкування. Так, у цьому відношенні показовий приклад поводження мами Дмитрика С., що коштує на обліку за викрадення велосипеда. Дмитрик учиться в 5 класі, дуже замкнуть, неговіркий. Мама стурбована фактом постановки на облік, прагне ні на хвилину не випускати його з виду. Після навчання хлопчик повинний йти до неї на роботу, де під її доглядом готує уроки. Потім вони повертаються додому, мама не залишає сина в кімнаті навіть нао

Источник: http://www.alexkorman.com