Коли я вперше приїхала до інтернату, щоб проводити Біблійний урок, на мене дивилося багато недовірливих очей, наповнених болем. Всього декілька дітей приймали участь на уроці, а останні - непорушно дивилися. Як важко вчителю в таких обставинах, не знаєш як себе повести.
Час минав, і були такі дні, що більше не хотілося приїжджати до інтернату, не вистачало сил, здавалося - все марно. Але Бог давав сили "підніматися" і знову йти. Зараз набагато легше, хоча труднощі бувають. Проявляється більша повага і взаємопорозуміння. Діти почали відкриватися, ділитися своїми проблемами.
Одного разу, коли всіх дітей покликали до актового залу - одна дівчинка залишилась. В мене з нею зав´язалася розмова. Коли я її запитала чи вірить вона що є Бог, я подумала, що вона відповість - так, як всі діти відповідають, але це було не так, як я собі уявляла, і це мене здивувало. Вікина відповідь була - наполовину. В такій ситуації не відразу збагнеш що й сказати. І дівчинка розповіла свої розчарування: "Коли в дитинстві тато бив маму, я просила Бога, щоб Він заступився, а відповіді не було".
Ще деякі приклади привела. На Вікиному обличчі був біль. Диявол з дитинства намагається зневірити дитяче серце, наносячи рани таким чином. Що можна сказати в такій ситуації? Якби вона сказала: "так я вірю, що є Бог" - проблем не було, або "ні немає Бога"- тоді легко розмовляти, та в такої ситуації може допомогти тільки Бог. І Він допоміг. Я почала розповідати про своє дитинство. У мене була схожа ситуація і вона продовжувалася довгі роки. Тато бив маму і нас дітей. З дитинства мене переслідували думки про самогубство, а коли підросла - почала втілювати думки в реальність. Я була на межі смерті, але Бог мене врятував. І після цього я не можу сумніватись чи є Бог, чи Його нема. Віка слухала - її очі світились. Чому? Не знаю. Але я вірю що Бог робив свою роботу в її серці.
Такі прості бесіди, свідкування дають натхнення, щоб працювати надалі, нести цим дітям Слово Боже. І є надія, що зерно, яке впало в їхні серця, обов´язково проросте і дасть свій урожай. А мені потрібно залишатись вірною в будь-яких обставинах.
Раїса Павлишина, с. Антонівка,
