НАШЕ ЖИТТЯ БОЖИМИ ОЧИМА
Наше життя визначається тим, як ми на нього дивимося, як його сприймаємо.
Кожна людина має свій погляд на своє земне існування. Від того, як ми уявляємо собі наше життя, залежить те, на що ми його витрачаємо, як ми використовуємо свій час і як розпоряджаємося грошима, де застосовуємо наші таланти і здібності, наскільки цінуємо наші стосунки з іншими людьми.
Як я уявляю собі своє життя? Що з'являється при цьому у мене перед очима? Власне той образ, який ми уявляємо собі, коли роздумуємо про своє життя, можна назвати нашою життєвою метафорою. Саме таке уявлення про життя ми, свідомо або несвідомо, зберігаємо у своєму розумі. В ньому полягає опис того, як влаштоване життя і чого від нього можна очікувати.
Ця невисловлена життєва метафора впливає на нас значно більше, ніж можна передбачити. Вона визначає наші очікування і вимоги, наші цінності, взаємини, цілі і пріоритети.
Яким я бачу своє життя? Можливо, я ґрунтуюся на вельми помилковій життєвій метафорі. Щоб виконати те, для чого призначив нас Бог, нам доведеться поставити під сумнів загальноприйняту точку зору і замінити її на біблійні життєві метафори. У Біблії написано: „І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале" (Рим. 12:2).
Біблія пропонує три метафори, за допомогою яких ми дізнаємося, яким бачить наше життя Сам Бог:
1) життя - це випробування;
2) життя - це майно, довірене нам на певний час;
3) життя - це тимчасове доручення.
1. Земне життя - це випробування.
Цю життєву метафору можна прослідкувати в найрізноманітніших біблійних історіях. Бог постійно випробовує людський характер, віру, слухняність, любов, чесність і відданість. Такі слова як випробування, спокуса, очищення і деякі інші, подібні до них, повторюються в Біблії більше 200 разів. Бог випробовував Авраама, коли повелів йому принести в жертву свого сина Ісаака. Він перевіряв Якова, коли тому довелося працювати зайвих сім років, щоб заслужити собі дружину.
Адам із Євою не витримали випробування, піддавшись спокусі. Те ж саме сталося і з Давидом. Проте Біблія показує нам і безліч прикладів того, як люди з честю витримували свої випробування - погляньте, наприклад, на Йосифа, Руту, Естеру і Даниїла. Характер людини розвивається і перевіряється саме за допомогою випробувань, та і все життя - це безперервна перевірка. Нас увесь час випробовують. Бог постійно спостерігає за тим, як ми реагуємо на людей, на проблеми, на успіх, на конфлікти, на хворобу, на розчарування і навіть на погоду!
Ми не знаємо всіх призначених нам випробувань, але, грунтуючись на Біблії, можемо передбачити деякі з них. Бог випробовуватиме вас через великі зміни, проблеми, які, здається, неможливо вирішити, незаслужену критику, безглузді трагедії; інколи вам доведеться довго чекати виконання обіцяного, а деякі ваші молитви так і залишаться без відповіді. Міцність нашої віри Бог випробовує за допомогою проблем і труднощів, нашу надію - за допомогою матеріального надлишку або нестатків, а істинність нашої любові - за допомогою інших людей.
Дуже важливою перевіркою є те, як ми поводимось у ті хвлини, коли не відчуваємо в своєму житті Божої присутності. Інколи Бог навмисно відступає убік, і ми не відчуваємо Його близькості. Цареві Єзекії теж довелося пережити щось подібне. У Біблії говориться: „Бог його покинув, щоб випробувати його й довідатись про все, що в його серці" (2 Хр. 32:31). До того часу у Єзекії були близькі стосунки з Богом, але в найкритичніший момент царювання Бог залишив його заради того, щоб випробувати його характер, виявити в ньому слабку сторону і підготувати Єзекію до нової, ще більшої відповідальності.
Варто нам лише зрозуміти, що життя - це випробування, як відразу стає зрозуміло, що нічого незначного в ньому просто немає. Навіть найтривіальніші події роблять свій вплив на наш характер. Важливим стає кожен день, і кожна секунда дає нам можливість вирости, укріпити характер, проявити любов або покластися на Бога. Деякі випробування видаються непереборними, а інші ми просто не помічаємо, проте всі вони мають серйозні наслідки.
Чудовим є те, що Бог із самого початку хоче, щоб ми успішно витримали всі ці перевірки, і тому ніколи не посилає нам таких випробувань, які перевищували б вкладену в нас силу і здатність з ними впоратися. Святе Письмо запевняє: „Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести" (1 Кор. 10:13).
Кожного разу, коли ви з честю долаєте випробування, Бог помічає це, щоб потім обов'язково винагородити вас на Небесах. Апостол Яків говорить: „Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять" (Як. 1:12).
2. Земне життя - це майно, довірене нам на певний час.
Це друга життєва метафора, взята з Біблії. Бог наділяє нас тими чи іншими дарами і засобами, ввіряючи їх нашій турботі і піклуванню. Все це не належить нам; ми лише користуємося довіреними нам благами протягом певного часу. Це поняття управління, розпорядження довіреним нам майном починається з визнання того, що усі та все на землі належить Богові. У Біблії написано: „Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці" (Пс. 23:1).
Живучи на землі, ми так ніколи і не володіємо нічим по-справжньому. Бог просто дає нам у позику деяке майно на той час, поки ми тут. До нашого народження воно належало Богові, а після нашої смерті Він віддасть його комусь іншому. Нам, натомість, надається можливість покористуватися ним під час земного життя.
Коли Бог створив Адама і Єву, Він ввірив їм владу над усіма тваринами і призначив їх опікунами і керівниками всього Свого майна. „І благословив їх Бог і сказав їм: „Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі" (Бут. 1:28).
Перша справа, доручена Богом людям, полягала в тому, щоб розпоряджатися і управляти всім тим, що Він створив на землі. Це завдання ніколи не відмінялося і залишається частиною нашого нинішнього призначення. Ми повинні сприймати все довкола як дар від Бога або як щось, дане нам у позику. Всі ті блага, які нас оточують, слід розглядати як Боже майно, тимчасово довірене в наше користування. У Біблії написано: „Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? (1 Кор. 4:7б)".
Сучасне суспільство стверджує, що людина ніколи не почне піклуватися про те, що їй не належить. Проте християни живуть за вищим принципом: „Оскільки це майно належить Богові, я повинен піклуватися про нього щонайкраще". Біблія говорить: „Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний" (1 Кор. 4:2). Ісус часто говорив, що життя дане нам на якийсь час, і розповідав безліч притч, щоб показати відповідальність людини перед Богом. У притчі про таланти (Мт. 25:14-29) якийсь купець, від'їжджаючи у справах, довірив своє багатство слугам. Повернувшись, він подивився, наскільки відповідально вони поводилися, і винагородив кожного з них по заслугах.
„Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого! (Мт. 25:21)".
В кінці життя нас також оцінять і винагородять відповідно до того, наскільки відповідально ми розпоряджалися тим, що довірив нам Господь. Як бачимо, все, що ми робимо, навіть елементарні повсякденні обов'язки, мають наслідки, що тягнуться у вічність. Якщо ми до всього на землі відноситимемося як до довіреного нам майна, Бог обіцяє нам три непроминаючі винагороди.
• По-перше, нас чекає Його похвала. „Молодець! - скаже Він. - Добре попрацював!"
• По-друге, у вічності ми отримаємо нове, відповідальніше призначення: „Над великим тебе поставлю".
• І, нарешті, нас нагородять великим святкуванням, влаштованим у нашу честь: „Увійди в радість пана твого!"
Більшість людей так і не розуміють, що гроші одночасно є і випробуванням, і тимчасово довіреним нам майном. З їх допомогою Бог вчить нас довіряти Йому, і для дуже багатьох саме гроші є найсерйознішим і найважчим випробуванням. Бог стежить за тим, як ми витрачаємо свої кошти, щоб побачити, наскільки ми надійні й вірні. Святе Письмо свідчить: „Коли ви, отже, з неправними грішми не були вірні, то хто довірить вам добро правдиве?" (Лк. 16:11).
Це особливо важлива істина. Бог говорить, що існує прямий взаємозв'язок між тим, як я витрачаю свої гроші, і якістю мого духовного життя. Від того, як я розпоряджаюся своїми коштами („земним багатством"), залежить, чи може Бог довірити мені Духовні благословення („багатство істинне"). Подумаймо: а раптом наше відношення до грошей заважає Богові зробити у нашому житті значно більше? Чи можна спокійно довірити нам духовні багатства?
Ісус говорив: „Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають" (Лк. 12:48). Життя - це і перевірка, і тимчасово довірене нам майно, і чим більше нам дано, тим більшої відповідальності чекає від нас Бог.
3. Земне життя - це тимчасове доручення.
У Біблії міститься безліч образів, що передають короткотривалість, тлінність і нестійкість земного існування. Життя порівнюється з туманом, з швидконогим гінцем, з диханням, з подихом вітру. „бо ми, вчорашні, не знаємо нічого, - говориться в Біблії, - тінь на землі - дні наші" (Іов 8:9).
Щоб зробити своє життя якомога пліднішим, потрібно постійно пам'ятати дві важливі істини.
• По-перше, в порівнянні з вічністю життя коротке.
• По-друге, земля - це лише тимчасовий притулок. Ми будемо тут недовго, так що не слід дуже сильно прив'язуватися до нинішнього житла.
Просімо Бога допомогти нам побачити земне життя таким, яким бачить його Він. Давид молився: „Дай мені спізнати, Господи, кінець мій і міру днів моїх, яка вона, щоб я знав, який я тлінний" (Пс. 39:5).
Біблія знову і знову порівнює земне існування з тимчасовою мандрівкою чужою країною. Земля не є для нас постійним домом або кінцевим пунктом призначення. Ми тут лише проїздом, в гостях. Описуючи наше коротке перебування на землі, Біблія називає нас „мандрівниками", „чужими", „гостями". „Я - на землі чужинець", - вигукує Давид (Пс. 119:19), а Петро перестерігає; „І коли Отцем звете того, хто без уваги на особу буде судити кожного за його вчинками, то поводьтеся з острахом за час вашого вигнання" (1 Пет. 1:17).
Християни повинні пам'ятати про те, що їхнє справжнє громадянство - на Небесах.
Бог закликає Своїх дітей відноситися до життя зовсім не так, як відносяться до нього невіруючі. „Вони думають тільки про земні речі. Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа" (Фил. 3:19-20). Справжні віруючі розуміють, що життя не обмежується тими короткими роками, що ми проводимо на землі.
Наше „я" прив'язане до вічності, і наша батьківщина - Небеса. Коли ми собі усвідомимо цю істину, то вже не будемо так сильно прагнути до володіння всіма земними благами. Бог вельми недвозначно говорить про те, як небезпечно жити виключно заради нинішнього і миттєвого благополуччя, засвоївши цінності, пріоритети і спосіб життя оточуючого нас світу. Заграючи з цінностями і спокусами світу, ми зраджуємо, обманюємо Бога, здійснюємо духовний перелюб. У Біблії говориться: „Перелюбники! Хіба не знаєте, що дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога? Хто, отже, хоче бути приятелем світу, той стає ворогом Божим" (Як. 4:4). Уявіть собі, що уряд доручив вам стати послом у ворожій країні. Напевно, для цього вам доведеться вивчити чужу мову і пристосуватися до деяких звичаїв, культурних особливостей того народу, щоб дотримувати чемності і виконувати свою місію. Будучи послом, ви не зможете ізолювати себе від ворожої нації. Для того, щоб виконати дане вам доручення, вам доведеться вступити в контакт з тамтешніми людьми і підтримувати з ними стосунки.
Але що буде, якщо в цій найчужішій країні ви відчуєте себе настільки затишно, що полюбите її і віддасте перевагу їй перед своєю батьківщиною? Ваша відданість і посвята належатимуть їй, а не рід¬ній державі, і ви вже не зможете залишатися послом. Замість того, щоб бути представником своєї країни, ви почнете поводитися як ворог. Ви станете зрадником.
Біблія у 2 Кор. 5:20 називає нас посланцями від імені Христа. На жаль, багато християн зрадили свого Царя і Його Царство, через немудрість вони вирішили, що оскільки живуть поки-що на землі, то це і є їхній дім. Насправді це не так. У Святому Письмі чітко сказано: „Молю вас, любі, як чужоземців і перехожих, щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла, які проти душі воюють" (1 Пет. 2:11). Бог попереджає нас, щоб ми не дуже прив'язувалися до світу, що є навколо нас, бо він тлінний, скороминущий: „і ті, що користуються цим світом, немов би й не користувались, бо проминає образ світу цього" (1 Кор. 7:31).
У порівнянні з попередніми століттями, значна частина світу живе у відносному благополуччі і достатку. Нас постійно розважають і догоджають нашим забаганкам. Зараз нас оточує неймовірна безліч цікавих захоплень, ваблячої реклами, фільмів, книжок і найрізноманітніших способів приємно провести час, і нам легко забути, що прагнення до особистого щастя - далеко не найголовніше у житті. Лише в тому випадку, якщо ми пам'ятатимемо, що життя - це, по-перше, випробування, по-друге, - щось довірене нам на певний час, і, по-третє, - тимчасове доручення, тяжіння до земного благополуччя втратить для нас свою силу. Ми готуємося до чогось незмірно кращого. „Ми дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне" (2 Кор. 4:18).
Вже той факт, що земля не є нашим справжнім і вічним домом, пояснює, чому послідовники Ісуса відчувають у світі труднощі, скорботу і відкинення з боку інших (Ін. 16:33, Ін. 16:20, Ін. 15:18-19). Крім того, стає зрозумілим, чому, на перший погляд, деякі Божі обіцянки здаються невиконаними, деякі молитви так і залишаються без відповіді, а обставини часто бувають несправедливими. Земне життя - це ще не все, це ще не кінець.
Щоб ми не дуже прив'язувалися до землі, Бог дозволяє нам відчувати помітне відчуття незадоволення, даючи нам бажання, які ніколи не утамувати по цей бік вічності. Тут ми ніколи не досягнемо повного щастя, бо і не повинні його досягти! Земля не буде нашим домом навіки, ми створені для чогось безмірно кращого.
Рибі ніколи не буде по-справжньому добре на суші, бо створена вона для води. Орлу буде погано, якщо йому не дозволять літати. Нам ніколи не буде по-справжньому добре на землі, бо ми створені для чогось більшого. Звичайно, щасливі миті будуть і тут, але це ніщо у порівнянні з тим, що приготував і задумав для нас Господь.
Усвідомлення того, що життя на землі - лише тимчасове доручення, повинно радикально змінити наші цінності. Не миттєві, а вічні цінності повинні стати головним чинником, що визначає наші рішення. Як зазначив Кл. Люїс, „все, що не є вічним, залишається нескінченно даремним".
Було б величезною помилкою вважати, що Божі цілі для нашого земного життя передбачають насамперед матеріальне благополуччя або популярність та успіх, як визначає їх світ. Життя через край не має нічого спільного з матеріальним достатком, а відданість Богові не є гарантією вдалого просування по службі або навіть успіху в церковному служінні. Нам ніколи не слід прагнути до скороминущих, тлінних вінців (1 Пет. 2:11).
Павло залишався вірним і потрапив до в'язниці. Іван Хреститель залишався вірним і позбувся голови. Мільйони вірних християн закінчили життя мученицькою смертю, втратили все, що мали, або підійшли до фінішної межі без яких-небудь особливих досягнень або звершень.
Проте кінець життя - це ще не кінець!
У Божих очах найбільші герої віри - це зовсім не ті, хто досягнув процвітання, успіху і влади тут і зараз, а ті, які відносяться до теперішнього існування як до тимчасового доручення і віддано служать Богові, сподіваючись на обіцяну Ним небесну винагороду. „У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони „чужинці на землі й захожі... Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної (батьківщини); тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто"(Євр. 11:13 і 16). Час нашого перебування на землі не є повною історією нашого життя. Щоб прочитати всі останні її глави, доведеться почекати до Небес. Для того, щоб жити на землі прибульцем і мандрівником, необхідна віра.
Варто нам буде провести на Небесах всього декілька миттєвостей, і ми напевно вигукнемо: „Ну навіщо я надавав такого значення настільки тимчасовим і скороминущим речам? Про що я лише думав? Чому витратив стільки часу, сил і турбот на те, що було таким неміцним і недовговічним?"
Коли життя важко тисне нам на плечі, коли нас опановують сумніви, коли ми бачимо, що зло процвітає, і ставимо собі запитання, чи вартує слідування за Христом усіх тих зусиль, що ми в нього вкладаємо, пам'ятаймо, що ми ще не вдома. І у момент смерті ми не покинемо свій дім, а вперше здобудемо його по-справжньому.
|
