Я хочу привітати вас, шановне зібрання, словами, як це прийнято в нас на заході України — слава Ісусу! Я бажаю поділитися деяким думками зі Слова Божого відносно того свята, яке ми сьогодні відзначаємо. Розгорнімо святу книгу Біблію, 144-ий псалом, де написано так: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку! Я кожного дня Тебе благословлятиму, і хвалитиму Ймення Твоє повік-віку! Великий Господь і прославлений вельми, і недослідиме величчя Його! Рід родові буде хвалити діла Твої, і будуть могутність Твою виявляти! Про пишну славу величчя Твого, про справи чудовні Твої розповім! Будуть казати про силу грізних Твоїх чинів, а про велич Твою — розповім я про неї. Пам’ять про добрість Твою сповіщатимуть, і будуть співати про правду Твою! Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий, Господь добрий до всіх, а Його милосердя — на всі Його творива! Тебе, Господи, славити будуть усі Твої творива, а святі Твої Тебе благословлятимуть, про славу Царства Твого звіщатимуть, про могутність Твою говоритимуть, щоб людським синам об’явити про могутність Його та про славу величчя Царства Його! Царство Твоє — царство всіх віків, а влада Твоя — по всі роди! Господь підпирає всіх падаючих, усіх зігнутих Він випростовує! Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно, Ти руку Свою відкриваєш, — і все, що живе, Ти зичливо годуєш!» (1-16), також прочитаємо 23-ій вірш 49-го псалма: «Хто жертву подяки приносить — той шанує Мене; а хто на дорогу свою уважає — Боже спасіння йому покажу!» Цей псалом спонукує нас до глибоких роздумів. У всіх народів є святкові дні, якісь дати, які відзначають. Чи це релігійного змісту, чи державного, професійного, особистого. У всіх народів, племен є свої традиції й свята. У церквах євангельських християн України існує добрий звичай раз на рік відзначати Свято жнив. Це свято має біблійну підставу. Колись Господь заповідав народу Своєму, щоб він приходив перед лице Його й дякував за плоди землі, за врожай. Давид у цьому псалмі висловив велику вдячність Богові своєму. А в нас хіба немає причин, щоб святкувати й дякувати? Скажу вам, що в нас є тисячі причин, щоб дякувати, й ні однієї — щоб нарікати. Тому дуже важливо прислухатись і взяти з прочитаних слів цінний урок. Чому він так дякував? Що він таке бачив? Що його спонукало так гарно, так поетично й сердечно висловлювати подяку своєму Господові? Можливо, Бог зробив щось надто велике для нього? Дорогі мої, ми чули, що Бог усіх зичливо годує. Він всіх підтримує. В цьому псалмі автор дає характеристику Богові. На жаль, не всі християни знають цю характеристику Бога. Він не лише великий, не лише сильний, не лише могутній, а Він ще й милостивий, щедрий, добрий, Він благий. Це Його внутрішні якості. Чому Давид підняв цю тему в псалмі? І не лише в одному псалмі, а в десятках. І деякі з них навіть починаються словами: «Дякуйте Господу, добрий бо Він! І навіки Його милосердя». Якщо Давид мав підставу дякувати, якщо Давид мав підставу хвалити Бога, то в нас є їх набагато більше, ніж в Давида. Але для того, щоб бачити милості, для того, щоб бачити славу й велич Божу, потрібно мати відкриті духовні очі. Коли немає очей, то можна сидіти на лоні прекрасної природи й не бачити її. Що ж допомогло Давидові, що відкрило йому очі, що він так щиро дякував Богові? Перша причина, чому Давид славив Бога, та, що він вірив в Нього. А якщо людина вірить, то вона визнає, що Творець Всесвіту, Творець людини — Бог, а не еволюція чи вибухи космічні. Він створив нас з вами й все людство на землі, за що слава Йому! Якщо ми віримо в Бога, то визнаємо, що Він заклав основи землі, що Він є законодавцем. До сьогодні дивуються люди законам Божим, які були написані декілька тисяч років тому. Сьогодні над законами працюють сотні людей в парламентах багатьох країн. Вони пишуть, поправляють, змінюють. Але коли сказав Господь, то нічого не можна ні відкинути, ні додати. Його закони досконалі, й нам варто вчитися від Нього. Якщо ми віримо, що є Бог, то знаємо, що Він є справедливий. Бог — справедливий Суддя й буде судити, не дивлячись ні на наше обличчя, ні на наші достоїнства. Якщо ми віруємо, то знаємо, що будемо звітуватися перед Ним. Віра покладає велику відповідальність на людину перед Богом. Коли немає віри — немає відповідальності перед Богом. Звідси хаос, безладдя, звідси злочини й безпорядки, корупція і таке інше. Коли немає в серці Бога — немає віри, немає основи. Куди вітер повіє — туди людина й хитається. Віра — це основа духовності й людської моралі. Віра — це значить бачити невидиме. Давид мав ці очі, тому славив Бога. Сьогодні противник Божий сатана працює в одному напрямку — щоб зневірити людей. І коли йому це вдається, він досягає великих успіхів. Зневірені люди втрачають духовний зір, вони сліпі. Нехай збереже нас Господь, щоб ми ніколи не втратили віри, щоб лукавий не вкрав наші очі, як колись це сталося із Самсоном через гріх. Бережім наші духовні очі, християни. Друга причина, чому Давид був переповнений вдячності, — це велика любов до Бога. Якщо людина вірує, що Бог є, і бачить Його милості, то її серце тягнеться до Нього. Це закономірно. Діти тягнуться до батьків, а творіння, ми з вами, тягнемося до свого Творця. Давид дуже любив Бога. Маючи владу, маючи великі гроші, маючи велику славу й авторитет, він це все поставив на друге місце, бо на першому була віра в Бога й любов до Бога. І це його зробило таким видатним і могутнім лідером своєї держави. Справжня віра веде нас в присутність Божу. Веде в присутність Божу й святість. Людина, яка в присутності Божій спробувала Божої любові, буде любити ближніх, бо зрозуміла суть самого Бога. Апостол Іван говорить, що Бог є любов. Хто любить Бога, той не скоро вчинить зло. Давид прагнув бачити Бога, прагнув Його слова і в своїх псалмах він написав: «Як любі оселі Твої, Господи сил. До Тебе прагне душа моя». Запитаймо самих себе: «Чи ми любимо Бога?» Ми всі маємо право і вірити в Бога й любити Його так, як це робив Давид. І тоді з нашого серця будуть литися псалми, подібні до Давидових. Третя причина вдячності Давида — він дуже шанував Бога та Його святі закони. Багато проблем в країнах, а особливо в нашій країні через те, що законів є багато, а виконувати їх не дуже хтось хоче. І думають, що закон — як те дишло: куди повернеш, туди і буде добре. В Бога так не буває. Написано: що людина посіє — те й буде жати. Якщо посіяли гарбузи, то гарбузи й зійдуть, якщо посадили капусту, то капуста й зійде. І не може бути навпаки, бо така їхня природа, так їх створив Господь. Давид у своїх псалмах особливу пошану висловлював Богові. А як ми з вами? Сьогодні не лише устами треба шанувати Бога. Колись ізраїльський народ думав, що лише устами потрібно шанувати Бога. Коли немає серця в нашій хвалі, то вона мертва і лише до стелі, і не далі. Але там, де в хвалі беруть участь наші душі, то для неї відкрите небо й Бог її приймає. Так вчить нас Біблія. Четверте, чому Давид так славив Бога, — він не міг жити без Нього, тому що Бог — це зміст його життя, як і кожної праведної людини. Це альфа й омега нашого спасіння й нашого вічного життя. Бог — основа всіх основ. А як щодо нас з вами? Чи є в нас такі почуття? Чи в нас зміст життя інший? Ми вільні люди, ми вільні козаки, ми можемо вибирати все, що хочемо. Але дай серцю волю — заведе в неволю. Хто віддав серце Ісусу — ніколи нещасним не був. Багато людей сьогодні, можливо, і серед нас є такі, а можливо й немає, вважають змістом життя владу, гроші. Вся енергія вкладена туди. Можливо, хтось має за зміст життя таланти, можливо, їжа, можливо, щось інше... Не варто жити для таких цілей, тому що вони тимчасові. Сьогодні ти живеш, а завтра вже тебе нема. Але коли ти обрав змістом життя Бога, то осміяним ніколи не будеш. За такою людиною стоїть Сам Бог. П’ята причина, чому Давид був переповнений хвалою, — він вірив у другий прихід Ісуса Христа. За тисячу років до народження Ісуса Він в своїх псалмах (15, 16, 17, 23, 24)висловив пророчі слова про Месію Ісуса. Давид ніби був на Голгофі, ніби чув стогін Ісуса Христа, наче бачив Його рани й святу кров. Він вірив, а віра давала йому сили й наснаги дякувати Богові. Це лише основні причини, щоби дякувати Богові, їх є ще дуже багато. Що спонукує нас сьогодні дякувати Богові, що ми з’їхалися зі всіх куточків України? Хотілося б, дуже хотілося б, щоб це були ті самі причини. Не інші, а саме ці, бо вони є основними. Отже, перша, — це віра в Ісуса Христа як особистого Спасителя. Це Його подвиг хресний, Його жертва свята, яку бачив Давид ще за тисячі років наперед, а ми з вами вже знаємо, що звершилося на Голгофі. Ми вдячні Йому, що сьогодні обмиті кров’ю, спасенні Його іменем, Він дав нам живу надію через Святого Духа. Друге, ми маємо право любити Ісуса всім нашим серцем і душею. Хто заважає нам? Правда, є один спекулянт — сатана, який ходить за всіма нами й пропонує інші цінності. На превеликий жаль, багато людей піддалися йому — й цінне продали, вхопилися за це тлінне, марнотне. Любов людину тримає в правильному становищі. Десять прокажених кричали до Ісуса: «Сину Давидів, помилуй нас!» Ісус змилувався над ними — і всі, десять, стали чистими як сльоза, пішли до своїх домівок, але з тієї групи людей лише один повернувся і впав на лице своє біля ніг Ісуса, став славити Його й дякувати Йому. Чимало є християн, які хотіли б бути очищеними, хотіли б мати милість від Бога, а потім залишають все й свої діла далі чинять. Це низько, це неправильно й дуже негарно взяти від Бога милість, користуватися Його благами, а далі Сам Бог нам наче й не потрібний. Це егоїстичний підхід, який може закінчитися дуже печально. Один чоловік прийшов і вклонився Богові. Бажаю разом з вами, велелюдне зібрання, вклонитися Ісусу, бо Він з нас зняв проказу гріха. Він обмив нас, освятив, щоб ми були не лише чисті душею, а були приліплені до Нього, щоб в нас був інший зміст життя, інша ціль, бо нас чекає інша країна. Третє, що має спонукувати нас до хвали, — це бачення Його доброти, Його милосердя у всьому. Коли відкриті духовні очі, бачиш в комашці, листочку, подиху вітру, в будь-якій маленькій квіточці Великого Творця. Було, один корабель плив Середземним морем, на палубі сиділо панство, сиділи генерали, високі чини. Наступила ніч — і весь купол неба був вкритий мільярдами зір. Ці люди сиділи на палубі й сперечалися, чи є Бог, чи нема. І до цих генералів підійшов чоловік невисокого росту — Наполеон і сказав: «Шановні, подивіться на небо». Дискусія була закінчена. Небо свідчить про славу Божу. Небо свідчить про славу Творця, цього не бачити — значить, бути духовно сліпим. Ми дякуємо не лише за Божі дари, не лише за спасіння, ми дякуємо не лише за Голгофу, ми маємо дякувати за все. За стакан води, за подих вітру, за кожен крок, за те, що ми живемо, за те, що ми бачимо, за те, що ми маємо хліб і до хліба. В нас є тисячі причин, щоб подякувати Богові. Господь каже: «Хто подяку приносить Мені, той шанує Мене». Бачити й дякувати — це приємне для Бога. Четверте, що спонукає нас дякувати Йому — це обітниці, записані на сторінках Святого Письма. Для нас, християн, немає інших світил, немає інших кодексів, для нас немає іншої науки, крім біблійної здорової науки, яка вказує на Бога, знайомить з Богом і з’єднує з Богом через своє Святе Слово. Ісус на землі дякував дуже часто. Біля могили Лазаря Він підняв очі догори й сказав: «Я дякую Тобі, Отче, за те, що Ти почув Мене». Він дякував, коли бачив простих людей: «Я дякую Тобі, Отче, що Ти втаїв від мудрих і відкрив немовлятам». Він дякував, коли ламав хліб. Він дякував і дякував Отцеві Своєму. Чи ми з вами вдячні? Як ознаку останніх часів підкреслено в листі апостола Павла до Тимофія, що в останні часи люди будуть невдячні. Це признак останніх часів. Бог дає — люди їдять, п’ють, живуть, землею керують, хоч вона не їхня, користуються всіма її благами. І як мало людей підносять очі до гір, щоб схилитися перед Богом і сказати: «Боже, це все Твоє, а ми лише орендуємо». Ми лише користуємось, орендуємо, і за цю оренду Бог з нас спитає. Тому нехай Бог благословить всіх нас. Відкриймо серця наші для Господа. Я вірю, що з нами сьогодні Господь Ісус. Слава не нам, не дітям, не хористам, слава належить лише Ісусу. Подяка належить лише Йому, бо Він є, Він був і буде навіки-віків. Що б в нашому житті не трапилося, дорога Церкво, ніколи не допустімо, що дух гніву, дух невдоволення наповнив наші серця. Наші серця належать Йому, Ісусу. Наші серця мають бути переповнені хвалою й подякою. Якщо ми тут навчимося дякувати, Його славити, то у вічності будемо лише продовжувати це робити, але вже в новому тілі на новому небі, на новій землі. Ми цього бажаємо досягнути і про це закликаємо, і будемо молитися.
