Хіба джерело Боже пересохло? Хіба зникла вода Божа?
Михайло ПАНОЧКО, єпископ Церкви ХВЄ України
«А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:14).
Ісус не сказав тут, що людина, яка напилася раз, більше не потребує цієї води. Він сказав: «А хто питиме воду…». Це процес, а не одноразова дія. Тому ми не повинні жити минулими переживаннями Божої присутності. Добре іноді згадати й про минуле, але жити минулим не треба. Ісус має особливу воду для тебе. Ця вода чиста, свіжа, животворна, вона просвітлює розум, дух і душу. І смак води цієї вабить нас до неба.
Але, окрім води, нам потрібен ще й хліб духовний, яким є Слово Боже. І лише коли ми споживаємо цей хліб і цю воду, ми будемо жити повноцінним духовним життям. Я знаю церкви, де акцент робили на важливості Слова Божого. І багато хто з цих церков став вчителем. І знаю ті церкви, які акцентували на важливості духовних проявів, і багато пророків було в тих церквах. Але нам потрібне і Слово Боже, і Святий Дух. Ці два крила збалансують наше життя. І не буде тоді в нас ні фанатизму, ні показної святості, ні непотрібних думок в голові. Часто нам хочеться компенсувати нестачу внутрішнього зовнішнім – якоюсь показною скромністю. Та саме Дух Святий і Слово Боже збережуть нас від усіх тих обочин, на які ми потрапляємо в житті.
Хто питиме цю воду, яку дасть Христос, не буде прагнути повік. Йому не треба буде їхати десь у Торонто, щоб привезти благословення. Не будуть дивитися на Колумбію, де виник «інкаунтер». Бо навіть єпископ Сальвадору на запитання, що приніс «інкаунтер» в ті країни, де він виник, відповів, що передусім він приніс розділення. Потім чимало людей захворіло і потрапило в лікарню. Тому нам не треба їхати в інші країни, бо Господь джерело відкрив в Україні. Там, де тече ця жива вода, все оживає. Моє серце тривожиться, коли я приїжджаю в церкви і бачу насуплені обличчя. Але я думаю, що там, де немає радості, немає й води. Хіба джерело Боже пересохло? Хіба зникла вода Божа? Ні. Джерело це не пересохло і ця свіжа вода тече поряд з нами. І ця вода втамовує духовну спрагу, яка мучить багатьох християн.
Але не тільки спрагу втамовує ця вода, вона перетворює нас з тобою на джерела води, що течуть у життя. І якщо в церкві посуха, то вина в цьому передусім служителя. Бо там, де сухо, не ростуть рослини. Там, де сухо, немає життя. І хоча ми ще співаємо, навіть руки можемо піднімати, але життя вже немає.
В Африці мені доводилося зустрічатися з людьми, для яких найбільшою цінністю є не золото, не срібло, навіть не хліб, а вода. Земля потріскана, рослин немає. І люди за сім кілометрів ходять, щоб начерпати хоч трохи води, тому що без неї немає життя.
Тому я дуже хотів би, щоб ми прагнули цієї благодатної води, яку дає Христос, щоб ми духовно жили. Хай ця вода ніколи не перестане текти з нашого серця. Є камінці, які кладе сатана, щоб загатити це джерело у твоїй та моїй душі. Але ця вода здатна очищати душу. Там, де Божий Дух, вирує життя, там дари Божі проявляються, там Божий страх, там всі люблять один одного. Там, де вода Господня, там зростання, там цвітіння. Тому так хочеться, щоб наші церкви не засихали і не вмирали духовно.
Дав би нам Бог таких пророків, як Ілля. Йому Бог сказав про посуху, сказав Він Йому і про дощ. І знав Ілля, чому так сталося. Та він не засуджував Ізраїлю, який далеко відійшов від Бога, а дуже втішився, коли народ почав вигукувати: «Господь є Бог! Господь є Бог!» І хоча Ілля мав відкриття, що буде дощ, та все-таки сім разів молився до Бога. Тож і ми благаймо у Господа дощу благодатного, щоб зростали церкви, щоб каялися люди, щоб Слово Боже ширилося. А, можливо, ми з вами перестали пити цю воду, і вона вже не тече з нашого нутра. Можливо, для того, щоб вона потекла, нам потрібно прибрати камінці, які накидав на нашу душу лукавий. Нині день освячення і очищення. Тож очищаймо наші серця та душі від усілякої скверни, і коли ми це зробимо, то, я вірю, фонтан води живої заб’є з новою силою і ріки Духа Святого увіллються в наш дух.
