Любовь Божья

Михайло ПАНОЧКО

Єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко відповів на запитання веб-конференції. 

– Церква і політика: наскільки їм можна бути близькими? Ваша думка (П. Павлов, Білорусь). 
– Церква завжди за своєю природою вище політики. Поки Церква перебуває у світі, це передбачає її контактування з суспільством, інакше нам треба було б вийти зі світу цього (1 Кор. 5:10). Церква, яка обручилася з політикою, ризикує невдовзі стати вдовою. 

– Чи треба бути членом місцевої церкви, чи можна бути членом Вселенської Церкви? (Едик, Сіетл, США). 
– Неможливо бути членом Вселенської Церкви без членства в місцевій. Чи знайомі ви, Едуарде, з Главою Вселенської Церкви? Якщо так, то ось Його настанова – Євангелія від Матвія, 18:15-17. Ісус Христос спрямовує нас в місцеву церкву, де можна отримати відповіді на свої запитання, служити Христу і Його Тілу-Церкві. 

– Хочу знати Вашу думку щодо жінок, які проповідують в церкві. Чи може жінка бути пастором? (Сестра, Україна). 
– Там, де немає братів, сестри служать як відповідальні керівники. Але ми не знаходимо євангельського зразка жінки-пастора. Ми всі поважаємо й цінуємо наших сестер, але беремо до уваги функціональні особливості чоловіків та жінок всередині Царства Божого. Це аніскільки не спроба применшити важливість сестер – вони ж виконують безліч різноманітних служінь в Церкві та суспільстві. Ми вдячні Господу за служіння нашого жіночого відділу, який нещодавно провів Всеукраїнську жіночу конференцію для сотень жінок в місті Миколаєві. 

– Оцініть нинішній стан українського християнства? Всі плюси та мінуси, краще критично! (Павло Толюк). 
– Дякую за питання. Християнство України набуло нових рис за час незалежності. Є багато позитивних сторін і тенденцій, зокрема благовістя через ЗМІ, активна соціальна діяльність церков і т.і. До мінусів відношу розділення, втрату спільності, внутрішні розбори замість виконання місії Христа. Є всі підстави говорити, що праці дуже багато. Дай нам, Боже, всім мудрості, щоб усвідомлювати свої плюси та мінуси. А Господь Сам дасть оцінку. 

– Що може чи повинна робити церква в цей час, коли гомосексуалізм масово захоплює суспільство? Чи вважаєте ви масові публічні акції Христоподібними, чи годиться нам, християнам, робити паради або протести на майданах наших міст? (Роман, Cleveland, OH). 
– Так, я ставлюся до цього (публічних акцій) позитивно. Бо ж Церква – стовп та підвалина істини. Ми маємо використовувати внутрішні ресурси (заступницьку молитву) і зовнішні можливості і засоби. Ми маємо проголошувати істину потужно, вголос, щоб застерегти наше суспільство від долі Содому та Гоморри. Інакше наше мовчання може бути сприйняте як згода. 

– Ваш попередник Микола Адамович Мельник був дуже відкритим до співпраці з новими церквами. Ви ж проводите консервативну й іноді, я б сказав, ворожу політику щодо церков харизматичного напрямку. Чи, може, я помиляюсь? Хто від цього виграє? Може, варто впливати на їхні «перекоси» через спілкування, ніж постійно сварити й відгороджуватися? (Сергій, м.Дніпропетровськ). 
– Сергію, Вам дійсно мало відома ця тема. Ми ніколи не вели ворожої політики щодо будь-яких нових церков. У нас немає такого права, а мене ніхто не ставив суддею. Наша позиція – ми відкриті до спілкування з усіма тими, хто любить Господа. Сьогодні, наприклад, наш офіс відвідав пастор Анатолій Гаврилюк. Ми багато часу виділили для спілкування. 
Вважаю важливим застерегти всіх молодих служителів від помилок, вже здійснених кимось. Дуже радий, що багато хто з вдячністю приймає ці поради. 

– Михайле Степановичу, наскільки мені відомо, очолюваний вами Союз складається з багатьох церков, які мають різні погляди, зокрема й на практику проведення служінь. Частина церков, наприклад, у Західній Україні, більш консервативна, частина – особливо на сході та півдні – не настільки. Як вам вдається згладжувати «гострі кути» між ними? І чи вдається? Ваш прогноз: чи вдасться й надалі утримувати їх в одному Союзі? Чи, може, краще з миром розійтися, як Павло й Варнава? (Микола, Київ). 
– Ще в часи апостолів були відмінності (згадайте Аполосових, Кифиних і Павлових). Кожна церква має свій характер, але не форма важлива, а, згідно Євангелії, внутрішня духовна основа. Ні консерватизм, ні авангардизм не служать запорукою спасіння, а віра, яка діє любов’ю. Ми всі вчимося жити, приймаючи один одного, як Бог у Христі прийняв нас. 
Хочу зауважити, що проблеми завжди створюють лідери, «вожді», а не члени церкви. Ми нікого силою не тримаємо, знаючи, що те, що від Бога, завжди встоїть і збережеться. Біблія вчить нас братство любити. А приклад Павла та Варнави у цьому контексті недоречний.