Сергій Вітюков: «Забута сила обіту»
«Не квапся своїми устами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова перед Божим лицем, – Бог-бо на небі, а ти на землі, тому-то нехай нечисленними будуть слова твої... Коли зробиш обітницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподобання до нерозумних, а що ти обітуєш, сповни!» (Екл. 5:1, 3).
«І снилось йому – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось анголи Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, – Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». І прокинувся Яків зі свого сну та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!». І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, як брама небесна».
І встав Яків рано-вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника та вилив оливу на його верх. І назвав він ім'я тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз. І склав Яків обітницю, говорячи: «Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою хожу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси ти мені, я – щодо десятини – дам десятину Тобі! » (Бут. 28:12-22).
Це унікальна історія. Згадаймо, що було до цього. У сім'ї стався конфлікт. Ісак хотів поблагословити свого старшого сина – Ісава. Про це почула дружина Ісака. Вона підійшла до молодшого сина – Якова, якого дуже любила, і розповіла, як можна обманути батька, щоб отримати це благословення. Він одягнув одіж брата, узяв улюблений наїдок батька і обманним шляхом отримав благословення.
Брат його Ісав був дуже агресивний. Якову не залишалося нічого іншого, як утікати. До цього спонукала його і мати, яка почула, як Ісав вихвалявся, що вб'є Якова. Тож Яків утікає до брата своєї матері – Лавана. Після довгих днів мандрівки він зупиняється в місті Луз і лягає спати.
І в сновидінні Яків бачить драбину, яка стоїть на землі, а другим кінцем сягає неба. Ангели Божі сходили і виходили по тій драбині. Але найголовніше – йому з'явився Сам Господь і повторив обітницю, яку Він дав Аврааму і Ісаку. І додав, що буде з Яковом, куди б той не пішов.
На той момент Яків вийшов з похмурого минулого, де залишалися ображений і обманутий батько, мати, яка взяла на себе прокляття за обман сина, і розлючений, готовий вбити свого брата Ісав. І тепер Яків прямує в майбутнє – незрозуміле майбутнє. Можливо, про минуле він не хотів і згадувати. Але й не міг знати, що чекає його попереду. Це була людина між минулим і майбутнім.
Усі ми перебуваємо між минулим і майбутнім. Минулого вже немає, майбутнього – ше немає. Іноді важко з вірою і надією дивитися в майбутнє. Але в кожного бувають моменти, коли минуле особливо похмуре, а майбутнє – особливо незрозуміле. І назад не повернешся, і те, що попереду, лякає.
Яків ще не раз опиниться в такій ситуації. Коли через 20 років він вирішив покинути Лавана, і той догнав його зі своїми слугами і родичами, тільки Бог захистив Якова.
І знову Яків пориває з минулим, про яке не дуже хоче згадувати, але й не знає, що чекає попереду. Він посилає розвідників і передає звістку Ісаву, що повертається. Вісник приносить новину – Ісав іде їм назустріч, і не сам, а з 400 воїнами. На той час це була величезна армія. І майбутнє видається Якову просто жахливим. Він знав, у якому стані залишив брата. І ось попереду зустріч.
Що робить Яків? Переправляє все своє майно, свою худобу, свою сім'ю через ріку, а сам повертається назад, зустрічається з Богом і бореться з Ним. Це була боротьба за майбутнє Якова і його народу. І Яків говорить до Бога, що не відпустить Його, поки Той не благословить йго.
У таких ситуаціях опинялися майже всі мужі віри. Давид, який перед тим переміг Голіята, юнак, якого вихваляли в народі і про якого співали хвалебні пісні, повертається в дім Саула. Саул підозріливий і неспокійний. То йому подобається гра Давида, то він кидає в Давида списом. Після чергового такого випадку Давид утікає. Син Саула Йонатан дружив з Давидом і попереджує його про підступні наміри батька.
Давид опиняється між минулим і мабутнім. У минулому – перемога, слава і лютий Саул, готовий його вбити. А майбутнє визначав політ стріли Йонатана.
Коли ми опиняємося між минулим і майбутнім, невідомість – одна з найжахливіших речей. Я майже впевнений, що Давид готовий був наблизити світанок, якби міг. Хай би Йонатан вже прийшов, якою б не була його відповідь.
І ось приходить Йонатан і стріляє. Як би Давиду хотілося, аби та стріла впала позаду і він міг повернутися. Але стріла летить далеко, і чути крик Йонатана: «Утікай, швидко утікай». Бути вигнанцем і ворогом царя – це вірна смерть.
Інколи ми самі створюємо собі проблеми, утікаючи з минулого, але біжимо не в те майбутнє. Найкращий приклад цього – випадок з Йоною. Бог наказав Йоні йти в Ніневію і проповідувати про близький Божий суд над всіма її мешканцями. Натомість Йона іде в Таршіш.
Це цікавий момент! Ми іноді теж втікаємо від Божої волі, як зробив це Йона, утікаємо від Господа. Але коли ми не хочемо слідувати за Божою волею і насолоджуємося плаванням на кораблі, Бог переселяє нас туди, куди Він нас посилав, у череві кита.
Мені подобається реакція Йони. Можна тільки уявляти, як він почувався в череві кита. І ось що він сам про себе розповідає: «Я кликав з нещастя свого до Господа – і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я – і почув Ти мій голос! І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря...» (Йона 2:3-4). Якби Бог давав нам успіх в час, коли ми біжимо не туди, ми б забігли надто далеко. Іноді єдиним способом зупинити нас, коли ми біжимо від Бога або біжимо в неправильному напрямку, є наш провал.
Це і сталося з Йоною. Він говорить: «Я вигнаний з-перед очей Твоїх...» І продовжує: «... проте ще побачу храм Твій святий. Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову! Я зійшов аж до споду гори, а земля – її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав – і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого!» (Йона 2:5-8).
Коли Йона в покаянні заволав до Господа, коли визнав свою проблему і був готовий покоритися Божій волі, коли він славив Бога з надією на вирішення такої надто складної проблеми і виголосив слова обітниці – «про що присягав я – те виконаю», щось сталося. «І Господь звелів рибі – і вона викинула Йону на суходіл».
Не написано, що саме пообіцяв Йона Господу. Можливо, він сказав, що піде в Ніневію, до тих розпутних людей, ворогів Ізраїлю, хоча йому зовсім не хотілося це робити. Але що б він не казав, він готовий був іти в Божому напрямку. А наш Бог багатий на милість, і Він любить спасати.
Іноді ми потрапляємо у глибоку яму між минулим і майбутнім, коли і в минулому щось натворили, і майбутнє виглядає досить похмурим. Не завжди ми потрапляємо туди тільки тому, що зробили щось неправильно. Буває, ми опиняємося там саме тому, що виконуємо Божу волю.
Дуже наочний у цьому плані приклад Петра. Він сидів з учнями в човні, коли знялася сильна буря. Якою б сильною не була буря, човен, все-таки, дає якийсь захист. Але коли Петро побачив Ісуса, Який ішов по воді, то попросив дозволу самому піти по воді. І Ісус сказав йому: «Йди!». Петрові довелося переступити хай і через не дуже надійну, але все-таки опору під ногами і зробити крок назустріч хвилям і бурі.
Мені не раз в житті доводилося покидати хай і не надійний прихисток і вирушати назустріч бурі, коли, здавалося, не було ніякої опори. Але Бог іноді наказує нам робити крок в майбутнє. Якщо попереду щось зовсім нове, Бог зазвичай не показує нам всього, що нас чекає, і доводиться робити цей крок вірою. Це ризиковано і інколи дуже тяжко. Але якщо Бог наказує, ми повинні це зробити.
Для таких випадків треба знати три правила. Насамперед чітко довідайся про Божу волю, щоб перекоантися, що це справді Бог, а не наші враження, наші амбіції і тиск натовпу, який кричить: «Зроби крок з човна».
Якщо ми зрозуміли, що це насправді Бог, то друге, що повинні зробити, – це перестати радитися з плоттю. Наш розум, як правило, кричить, що це неможливо, це провал, ганьба. Ми повинні перетати надіятися на розум, тому що він вірить тільки в те, що бачить. Починається конфлікт між тим, що говорить віра, і тим, що говорять очі. Від нашого вибору залежить наше майбутнє. Перемога, що світ перемогла, – віра наша!
І третє – зроби все можливе, щоб виконати Божий наказ.
Деякі люди тільки тому ніколи не отримують перемог, що бояться зробити крок назустріч хвилям. Вони з жахом втискуються у дно човна, панічно чіпляються за борт, і Бог не буде тягти їх звідти.
Але змінити минуле неможливо, неможливо пережити його заново. Один автор так висловив мрію всього людства: «Все буде не так, все буде інакше, лиш тільки б життя повторить. Хвилини я жодної більш не розтрачу на діло пусте, на бездумності мить...» Однак це неможливо – минуле стало історією. Усе, що ми можемо зробити, – покаятися за минуле, розрахуватися з ним, щоб визначити своє майбутнє.
Минуле – це посів, майбутнє – жнива. З минулого можна взяти для себе уроки. Писання навчає нас пізнавати Бога на всіх дорогах своїх, і Він виправить всі наші шляхи. Похмурий погляд в минуле – це похмурий погляд в майбутнє. І саме в такі моменти диявол пропонує свій вихід – вихід гріховний. Дехто потрапляє в тенета алкоголю, розпусти, наркотиків. Дехто занурюється з головою в роботу. Але якою б не була пастка, минуле не перестане досягати вас, поки ви не розрахуєтеся з минулим, не покаєтеся в тому, у чому треба каятися, поки не зміните свого ставлення до минулого і не довіритеся повністю Господу. Цілком можливо, що настане момент, коли ви ще подякуєте Господу за це минуле.
А ідеальний погляд на минуле – це дивитися і ні про що не жаліти. Це погляд переможця, погляд людини, яка гідно прожила своє життя. Така людина може повторити вслід за апостолом Павлом, що свій біг завершила і віру зберегла. І впевнено звертати свій погляд на майбутнє, де приготовлений вінець правди, вінець життя. Правильний погляд в минуле – це здоровий погляд в майбутнє.
Коли Яків зустрівся з Богом, він склав обітницю – до речі, це перша записана в Біблії обітниця. «І склав Яків обітницю, говорячи: «Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою хожу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси ти мені, я – щодо десятини – дам десятину Тобі!» (Бут. 28:12-22).
Що говорить Яків? Коли Бог буде з ним; коли Він буде пильнувати його на його дорогах; коли дасть йому хліба й одежі; коли дозволить в мирі повернутися до дому батька; і коли Господь не просто буде з ним, а буде його Богом, – тоді цей камінь, що Яків поставив за пам'ятника, буде домом Божим, і з усього, що Бог дасть Якову, він даватиме десятину.
Мене просто вражає ця молитва обітниці. У наших обітницях Богові іноді стільки егоїзму і самолюбства, а в Якова це молитва покори і поклоніння, молитва визнання Божої влади.
Молитва – це сердечна розмова людини з Богом, це діалог, висловлений чи не висловлений, адже ми можмо молитися у своєму серці. Форма молитви може бути різною, але суть її – це діалог, спілкування. (Буває, на жаль, і таке, коли ми говоримо в односторонньому порядку, і наша молитва – монолог замість діалогу). Розрізняють молитву славослів'я, молитву поклоніння, подяки, покаяння, прохання, молитву сповідання. Особливий вид молитви – це молитва обіту. У наш час диявол особливо атакує цю сферу, і я думаю, що один із найбільш поширених гріхів серед Божого народу – це безмолитовність; і це позбавляє християнство сили. А особливо забута така форма молитви, як молитва обіту.
Біблія пропонує нам бути активними в очікуванні. Бог на землі співпрацює з людиною. Через свою молитву ми можемо впливати на Божу реакцію, Божу відповідь.
Дуже показова в цьому плані заступницька молитва Мойсея. Бог у гніві сказав, що знищить ізраїльський народ, а від Мойсея виведе новий народ, який і ввійде в Обіцяну землю. Мойсей впав на своє лице і сказав: «Ні, Господи! Якщо знищиш ізраїльський народ, то знищи і мене. Якщо їх викреслиш зі Своєї книги, то викресли і мене. А якщо мене залишаєш, залиш і їх». Мойсей залишався між Божим гнівом і народом, який згрішив, зробиши собі золотого боввана, 40 днів і 40 ночей. І написано, що послухав його Бог і цього разу.
Я не закликаю до бунту перед Богом, до кидання Йому викликів. Я говорю про молитву смирення, молитву поклоніння і віри. Людина, яка в завіті з Богом, може говорити до Нього і чути Його відповідь. У Біблії знаходимо багато випадків, коли Бог у відповідь на молитву змінював Своє ставлення до ситуації і Свої плани. Особливо часто це було у відповідь на молитву покаяння. Тому опускати руки і бездіяти, опинившись між минулим і майбутнім, просто пливучи за течією, – це не найкраще, що ви можете зробити. Ще гірше – потрапити в пастку гріха, утікаючи від минулого, від невирішених проблем. Забуття – це не вихід, воно короткочасне і тільки ускладнює, а не вирішує проблему.
Де б ми не були, яким би не було наше минуле, як низько ми б не впали сьогодні, Бог ніколи не ставить хрест на людині, ніколи не скаже, що все закінчено. Поки ми живі, ми маємо шанс все змінити, тому що Бог хоче допомогти нам у майбутньому.
Молімося подібно до того, як молився Яків, і Бог відповість на нашу молитву обітниці. Бет-Ел, місце, яке Яків назвав домом Божим, даючи свою обітницю, вважали місцем зустрічі з Богом прийдешні покоління. Туди приходили пророки, приходив Самуїл; це місце було центром релігійного життя Ізраїлю до побудови храму.
Бог виконав те, що просив Яків, а Яків виконав свою обітницю. Я розмовляв з багатьма людьми, які молилися молитвою обіту, і не зустрів жодної людини, яка б не отримала відповіді від Бога. У молитві обітниці багато сили, багато влади і багато відповідальності.
.
|
