Олександр Попчук: «Фінансове служіння»
Згідно зі статистичними даними, в Україні проживає 47 мільйонів людей. З них тих, хто покликаний бути пастором, на кого Бог вилив Святого Духа, щоб через них рухатися, через них вести українців Своїми дорогами, якихось дві-три тисячі. І я вірю, що ще буде в Україні гарний час – Бог дуже цупко береться за нас. Його воля на те, аби ми всі, і я перший із вас, поправили свої світильники. Це велике питання. Воно включає і наші особисті стосунки, і сердечні справи, і сімейні відносини.
А головне – нам треба берегти і себе, і один одного. Адже нас не так багато. Сьогодні я буду порушувати дуже делікатне питання. І згадалася мені одна історія, яку, можливо, ви всі чули. Було водне хрищення, заходить гурт братів до води. Один тримає в руці гаманець. Пастор радить йому залишити гаманець на березі, мовляв, ніхто його не вкраде. А той відказує: «Ні, моєму гаманцеві теж потрібне хрищення».
Ми знаємо, що небо створив Бог. То чиє воно? Боже. А земля чия? Божа. А Церква? Теж Божа, викуплена Його кров'ю. І всі ми – Божі, Він нас викупив – слава Йому! Сьогодні ми належимо до Церкви Ісуса Христа. Отже, все і всюди належить Богу. І постає питання: а прибутки наші – чиї? Божі чи ні?
Прочитаємо кілька текстів з Писання. «Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:7). Слово «честь» має широке тлумачення, яке включає в себе не лише повагу, шанобливе ставлення, але й матеріальний механізм – сплачуючи встановлені податки, ми тим самим віддаємо належну честь бюджетникам.
«А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть поділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці. Бо каже Писання: «Не в’яжи рота волові, що молотить» та: «Вартий працівник своєї нагороди» (1 Тим. 5:17-18).
«Отож я надумався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він приготований, як щедрий дар, а не річ примусова. А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, – не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Кор. 9:5-7).
Ми не будемо говорити сьогодні про десятину – лише трішечки зачеплю цю тему. Ми будемо говорити про те, до чого веде нас Бог. У 1 Цар. 18:13 написано так – це говорить Овдій, царедворець Ахава, до пророка Іллі: «Чи ж не було сказано панові моєму те, що зробив я, коли Єзавель побивала Господніх пророків, а я сховав був із Господніх пророків сотню чоловіка, по п’ятдесяти чоловіка в печері, і годував їх хлібом та водою».
Ми розуміємо, що то значить – погодувати раз сто людей. А якщо тричі на день? І не день – місяць, три місяці, рік, два, а то й більше? І це в ту пору, коли нема дощу, коли все висохло і вигоріло. Та ще під великим секретом, з великою загрозою для життя. Що це за десятина така? Що за віддача? Овдій же не знав, що Бог Святим Духом запише це в Біблії, щоб нам був урок – як жити по благодаті, аби наша віра була жива в ділах. Одна річ – говорити, і зовсім інша – це зробити.
Ще один текст – Вих. 35:22: «І приходили ті чоловіки з жінками, кожен щедросердий, і приносили гачка, і носову сережку, і персня, і сережку, всякі золоті речі, та все, що людина приносила, як золото приношення для Господа». Люди мали в серці бажання давати, несли все, щоб збудувати скинію, несли щедро. Це була не десятина, це було приношення.
В 1 Кор. 13:3 читаємо: «І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, – то пожитку не матиму жодного».
Сьогодні в церквах, особливо в нових, які засновані не так давно, діє механізм примусового стягнення грошей. Я сам свідок того, як на одному зібранні казали, що той і той брат не буде проповідувати, поки не зберуть таку і таку суму. Що тут доброго? Що тут по Писанню? Якщо наша жертва не є плодом натхнення від Святого Духа, якщо це не є відкриттям від Бога і плодом нашого духовного життя, немає нам від того ніякої користі.
Дії 4:34-35: «Бо жоден із них не терпів недостачі: бо хто мав поле чи дім, продавали і заплату за продаж приносили та й клали в ногах у апостолів – і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». Це не десятина. Ми не кажемо, що нині так треба робити, нема такої заповіді. Але тут говориться про церкву, яку ми вважаємо для себе зразком, від якої всі вчимося, про яку проповідуємо і життям якої надихаємо один одного. То хіба вона давала десятину? Вона давала набагато більше за десяту частину прибутків.
Господь, коли давав нам велику милість і спасіння, то давав не для землі, гір, долин і лісів, і навіть не для звірини – Бог дав Свого Сина для нас, людей. Бог бажає, аби ми поправили свої світильники. Він, аби нас знайти, спасти і врятувати, віддав найцінніше, що мав, – Свого Сина. Я часто запитую на євангелізаціях: що легше – самому померти за людей чи сина віддати? І люди відповідають: звісно, самому. А Бог нам віддав Сина. Слава Йому!
У Посланні до римлян апостол Павло тлумачить, що коли Бог дав нам Сина, то з Ним і все інше буде дане нам. Господь Ісус помер за нас, віддав Свою кров, Своє життя і подбав, щоб на нас спочив Дух Святого Бога. Ніхто з нас не вартий того всього, що ми маємо, але Бог подбав за нас. Дає, дає, дає... Я часто дивуюся, Який добрий Бог до мене, як Він мене терпить – я сам часом не можу себе терпіти, а Він терпить, милує і благословляє. Він дає кожному з нас все необхідне і для життя, і для благочестя.
Хто з вас скаже, що не має куска хліба?! Хто може сказати, що не бачить руки Божої у своєму житті?! Що Бог за нього не дбає?! Ні в кого язик не повернеться таке сказати. Яка велика милість Божа! Тисячі разів я бачив, як Бог зціляє, як христить Святим Духом. Алілуя!
І, досліджуючи питання десятини, я дійшов до такого висновку. Ви знаєте, що десятина була до Закону, її підтвердив Закон і вона перейшла в Новий Заповіт, про неї говорили Христос і апостоли. Десятину використовували для утримання левитів. Самі левити теж давали з цієї десятини десятину – на храм. З цієї десятини знову давалася десятина – на всі свята, конференції тощо. Але коли будувалася скинія, коли будувався храм і відновлювався Єрусалим, усе це робилося не на десятину, а на спеціальні збори.
Саме слово «десятини» у Біблії зустрічаємо дев'ять разів, «десятину» – 29 разів, слова «десяту частину» – п’ять разів і слово «приношення» – 75 разів. Це про щось говорить? Говорить.
А тепер припустімо, що в нашому братстві 100 тисяч членів, і ми даємо по п’ять гривень щороку на розвиток братства. Тобто загалом це буде 500 тисяч гривень. Що таке п’ять гривень за рік? Дещиця. На жаль, у нас, поки що, так не виходить.
А якби ми дали по 10 гривень за рік? То мали б мільйон гривень – удвоє більше. Наш відділ благовісту цього року не взяв з каси братства ні копійки, бо не було, але відділ не зник – він працює, слава Ісусу. І коли припустити, що середня зарплата наших віруючих 500 гривень і вони дають десятину, ми мали б щомісяця мільйон гривень. А за рік – 60 мільйонів гривень. Тоді й відділ благовісту якусь копійчину отримав би. Я маю семеро дітей і вже трошки працюю в братстві. І переживав справжнісінькі чуда, коли Бог присилав людей, які фінансували те чи інше, – просто як ангели від Бога. Якби не це, я б не робив того, що роблю.
Але наше бажання рухатися вперед, аби було ще краще, аби ми ставали духовнішими, досконалішими. Ми не знаємо, але Бог знає, скільки християнських грошей пропало 15 років тому. І всього-на-всього через те, що ми, віруючі люди, не послухалися Бога і складали на землі, де міль, іржа і злодії (або, іншими словами, інфляція, це одне і те ж).
Цар Давид казав Соломону: «І ось я в скудоті своїй заготовив для Господнього дому сто тисяч талантів золота та тисячу тисяч талантів срібла, а для міді та для заліза – нема ваги, бо безліч того; і дерева, і каміння заготовив я, а ти до них додаси» (1 Хр. 22:14). Від свого сімейного бюджету Давид пожертвував на Божий храм більше 80 тонн золота. А окрім цього ще срібло, мідь, каміння – всього без ліку.
Що втратив цар Давид, коли таке зробив? Нічого! І навіть на небесах він залишатиметься для нас особливим світильником. Він не просто спасся і не просто через поріг. Були такі великі, унікальні Божі люди. Втім, вони такі самі, як і ми, з такими ж пристрастями у своїх тілах.
Багато гарних братів від нас відійшли – появилися нові братства. Багато гарних братів виїхали. Яка причина? Гроші. Було б із цим все добре, такого не було б. А через те, що в нас цей механізм не відрегульований, коли поприїжджали інші люди, які мають гроші, деякі брати кидають братство і йдуть за спонсорами. Хороші, надійні брати, а появиться ота недуховна річ, яка називається «долар», – і все.
Про це навіть одну повчальну історію розповідають: зустрілися дві купюри – стодоларова і однодоларова. «Ти де буваєш», – питає однодоларова стодоларову. – «У бізнесменів, у банках. А ти де?». – «А я все по церквах та по церквах».
А відомо, що хто платить, той і говорить, і його мусять слухати. Ми це пройшли. І моя думка така: міцно покладіть собі до серця, що в нас є все, аби ми гарно йшли, мали гарний результат. Написано, що Сам Господь повелів, аби ті, хто благовістить Євангеліє, жили з благовісту. Так Павло навчав коринтян. І там не написано, що хтось це придумав, – Сам Господь так повелів.
Розумію, що це не зовсім духовне питання, але про це треба говорити. Для нас дуже великий мінус, що ми кидаємо сім'ю, церкви, зупиняємо євангелізації, припиняємо багато чудових справ і їдемо на чужину – на заробітки, на великі гроші. Нам усім ганьба. Знаю, що викличу цим неоднозначну реакцію, але повторюся: ганьба. Навколо нас є братства, у яких це питання давно вже вирішене – п’ять, 20 і навіть 100 років тому. І ви ніде не побачите, щоб католицький служитель їздив штукатурити до Москви. Щоб православний священик робив гіпсокартонні стіни в Америці. Ви не побачите, щоб харизматичний пастир носив відра з розчином. Дуже серйозна структура також у братстві суботників. Чи налічує церква 100 членів, чи тисячу, чи 20, служитель отримує підтримку. Існує загальний бюджет, і є правильний розподіл. Так люди служать для Бога.
Думаймо, браття. Дуже недобре, коли брати виїжджають , та ще й без сім'ї. Недобре, що вони надовго залишаються без церкви. Поїде такий брат, закриється на три місяці десь під Москвою – аби, часом, його не побили. А буває, і поб’ють, та ще й гроші заберуть. І молиться такий брат: «Боже, за що Ти таке допустив?».
Недобре, що діти наші залишаються без нас. Мало того, що ми через зібрання рідко буваємо вдома, та ще плюс до того місяцями, а деякі навіть роками не бачаться з дітьми, і ті ростуть без батьків. Це дуже болюче питання.
Дуже недобре, що церкви надовго залишаються без пастора. Приїхав нарешті – а в церкві вже все по-новому. Коли сім’я залишається без батька, вона відкривається для спокуси. І в брата, як не кажи, а спина відкрита. Тому він проходить такі долини, такі складнощі, що далеко не всякий то витримає. Це складне питання. Світ нині став лукавим і перелюбним у прямому смислі слова.
Що нам відкриває Новий Заповіт про пожертви? Серед служінь, на які надихає нас Бог, значне місце займає і служіння пожертвування, воно приносить великі благословення і церкві, і світу, і велику славу для Бога.
Отже, віддаймо себе Господеві (2 Кор. 8:5); даваймо свідомо та з бажанням (2 Кор. 8:3); даваймо не з примусу, але від щирого серця (2 Кор. 9:7); даваймо щедро (2 Кор. 8:2, 9:13); даваймо відповідно до прибутків (2 Кор. 9:7); даваймо регулярно (1 Кор. 16:1-2); даваймо з любов’ю (1 Кор. 13:3); даваймо розуміючи, що це служіння Господу та Його святим (2 Кор. 9:12-14); даваймо Господу, а не для людини (Мт. 6:3, 33).
Завершу витягом зі статті одного нашого пастора: «Десятина – це те, що ми повертаємо Богу, що нам не належить. Десятина належить Богу, і Він довірив її нам, щоб показати, чи будемо ми слухняні Його волі. Пожертвування – це акт поклоніння. Ми віддаємо Богу те, що справедливо належить нам. Але ми бажаємо присвятити це Йому для Його слави, щоб висловити нашу любов і вдячність за Його милість, благодать. А милостиня – наше вільне бажання надати допомогу нужденним людям, і на це теж є воля Божа. Наше служіння фінансами – гарне свідчення нашої віри, плід, який прославляє Бога. «Кажу це не тому, щоб шукав я давання, – я шукаю плоду, що примножується на річ вашу» (Фил. 4:17). Будемо жертвувати, довіряючи Богу, прославляючи Ім'я Його, будемо жертвувати щедро, з радістю, і Господь віддасть кожному за ділами його».
|
