Любовь Божья

Реклама

Поиск

Главная » Статьи » Олександр Попчук » текст

Олександр Попчук - Ніхто апостолом за один день не стає
Олександр Попчук: «Ніхто апостолом за один день не стає!»
Він – «головний» євангеліст України, якщо можна так сказати. Тобто відповідальний за євангелізаційний відділ Церкви Християн Віри Євангельської України. Через служіння брата Олександра сотні, а може, й тисячі людей прийшли до пізнання Бога (точне число дізнаємося в небі). Із групою «Вефіль» він відвідав багато церков в Україні та інших країнах світу. Добрий сім’янин, люблячий батько, успішний служитель, цікавий співрозмовник. Про нього та з ним можна говорити багато. Але в нашій бесіді ми торкалися, в основному, теми, яка найближча для нього, – євангелізму.

- Як Бог покликав вас саме до євангелізаційного служіння?
- Коли я тільки увірував, у мене вже було бажання щось робити. Я і за характером такий – «трудоголік». Завжди потрібно щось робити. Я не можу прожити день, аби нічого не зробити. Хоча бачив багатьох людей, які можуть! От коли ти щось будуєш, ти оглянувся - і видно. Це ненормально, коли пройшов день, тиждень, місяць, ти оглядаєшся, а там нічого немає. Усе розумне має ціль. Погляньте на пташок. У них є пора, час. Є пора, коли вони відлітають, коли прилітають, виводять пташенят, вчать їх літати. Якщо так є у птахів, то тим більше повинно бути в людей. Тобто якщо це діти, вони повинні виростати в церкві, молодь повинна розвиватися. Щоб вже під кінець навчання в школі вони мали добру біблійну освіту. Ну і, звичайно, світську. Це нормально, коли у 18-20 років дівчата знають Біблію, яка вчить, як правильно виходити заміж. А то буває навпаки: час надійшов, і починається: «Тату, мамо, допоможіть, треба будувати сім’ю, а я нічого не знаю».
- Ви рано зрозуміли справжній смисл життя, і воно істотно змінилося.
- Так. 5 серпня 1985 року я прийняв водне хрещення, а 17 вересня того ж року – духовне. Мені тоді було 22 роки!
- І з того часу розпочався ваш стрімкий ріст у проповіді Євангелія?
- Ні, стрімким його не назвеш. Я дуже любив молитися, відвідувати зібрання віруючих. І там я помітив різницю між проповідниками. Були такі, які говорили так, що хотілося слухати, і час швидко збігав. А були такі, які говорили нудно та в’яло. Я вишукував зібрання, де б міг почути «живих» проповідників! Так минали роки: я слухав і слухав! І читав Біблію.
- А як саме відбулося ваше становлення як євангеліста?
- Пройшло десь два роки з часу мого покаяння, коли я вперше почав проповідувати Боже Слово. Ми з молоддю спілкувалися з людьми, переконували їх, що Бог насправді існує. Тому що тоді були часи атеїзму. І з часом здобуті знання допомагали мені без проблем переконати людину в існуванні Бога. Я зрозумів, що знання – це велике діло! Добре мати біблійне знання, факти, аргументи. Я почав відчувати задоволення від того, що приводив людину до Бога. Не до церкви, а до Бога! Скажу так: ніхто апостолом за один день не стає! Наприклад, після того, як апостола Павла покликав Бог, він ще добрих десять років вчився. Навколо відбувається пробудження, апостоли проповідують, а його сховали у Тарсі, і він сидить там. Готується, готується, а ніхто не кличе. Аж потім, коли в Антіохії утвориться церква і не вистачатиме кадрів, Бог покладе на серце Варнаві, щоб той пішов і покликав Павла. Павло починає служити і в ньому сповна відкривається дар від Бога.
- Тобто ви не можете пригадати день, коли вранці, прокинувшись, відчули: я - євангеліст?
- Ні, не можу. Спочатку була маленька краплина, яка росла і росла. Я робив невеликі кроки, придивлявся до братів. А потім була молитва, на якій Бог підтвердив, сказавши: «Сину мій, підкріпися, бо я покликав тебе до благовістя». Це сталося п’ять років після мого увірування. У 1991 році, коли відкрилися двері для благовістя на Україні, я став працівником місії «Добрий самарянин» і дотепер офіційно там працюю.
- Служіння дає вам можливість подорожувати по Україні, бувати в інших країнах світу. Як ви можете охарактеризувати християнський молодіжний рух, тенденції розвитку, проблематику.
- Я спостерігаю, що відбувається нині у світі, спостерігаю за молоддю, зокрема за євангельською. І не можу сказати, що все дуже добре і могло би так бути і надалі. Першоапостольська церква є еталоном для нас. І хочу зауважити, що в церкву проникає новітнє вчення, яке говорить, що Бог, начебто, не звертає увагу на те, як ми одягнені. Лейтмотивом молодої людини стає бажання відпочити, насолодитися. А насправді молоді роки Бог дав для того, щоб підготуватися до життя. Не відлежатися десь на островах, послухати гарну музику та посидіти в ресторані. Не потрібно марнувати найкращі роки. Якщо, скажімо, юнак за молоді роки встигає вивчити Біблію, отримує Духа Святого, ставить правильну ціль у житті, яка має зміст для вічності, вибирає професію і здобуває освіту, а в перервах між цим встигає відпочити, - то це нормально! А якщо він не християнин і взагалі не зрозуміло, що, і ні грошей, ні професії, ні освіти, а ще добивається, щоб світські норми поведінки входили в церкву, та дозволяє гріху входити в його життя – це зле. Тому я дуже стривожений нашими дітьми та молоддю. Повмирають старші пастори, - і кому передаватимемо служіння?!
- Ви більше говорите про західну модель розвитку християнського молодіжного руху. А чи спостерігаєте такі ж тенденції серед української молоді?
- Це не секрет, що і до нас приходить оця «псевдодемократія». Кордони відкрилися, вільний доступ до засобів масової інформації, Інтернету. І в нас уже спосіб виховання дітей змінюється: тепер не натиснеш і не заставиш. Подивімося на Норвегію, Францію, Німеччину, Англію, де працює оця «легка» форма виховання – без ніяких заборон. Ці країни тонуть у беззаконні. Деякі люди ще бояться Бога, але своїм дітям та онукам не зуміли це передати. Тому я вважаю, що молодих людей потрібно дисциплінувати. Дисципліна ще нікому не завадила. А от вседозволеність – так. Подивіться в містах на молодь. У багатьох із них навіть постави гарної немає, плечі нерівні. І якщо їх ніхто не поправить, то так і будуть згорблені ходити.
- Поговоримо про те, що вам найближче – про євангелізацію. Існує декілька методів благовістя: так званий особистий євангелізм, загальний, соціальний. Як ви думаєте, який з цих методів сьогодні найефективніший?
- Я стою на тій позиції, щоб віруючі, особливо молодь в місцевих церквах, взяли добру євангельську науку. Нині час науки та освіти. У нас мають бути і знання, і освіта, і правильна методика передачі інформації. Це по-перше. По-друге, я роблю наголос на тому, щоб християни були хрещені Духом Святим і були наповнені Ним. Це велика проблема: хрещених багато, а наповнених мало. Ісус сказав: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». Нам потрібні знання та бажання і сила Святого Духа. Перевірено віками, що найкращий метод благовістя – індивідуальний. Дасть Бог можливість проводити масові заходи – проводитимемо. Ні – то ні. А особисто свідчити можна при будь-якій владі. Це робилося і при Іроді, і при Нероні, і при комуністичному режимі. Чим цей метод добрий? Він євангельський. А євангельський метод євангелізму спонукує людину до самоосвіти та самовдосконалення. Тобто християнин сам духовно росте і збагачується. Плюс не потрібно ніяких фінансових затрат. Масові євангелізації, а також всі інші публічні заходи, спрямовані на те, щоб розповісти людям про Бога, - це дуже добре. Та, як правило, 70 відсотків із тих, хто кається, приходять до Бога через особисті свідчення інших віруючих.
- Молодіжні служіння деяких церков в Україні починають практикувати такий метод євангелізації як християнські концерти, запрошуючи музичні колективи. Як ви ставитеся до цього явища у християнстві?
- Чесно зізнаюся, це мені не подобається. Світ деградує, і молоде покоління стає зіпсованішим. Біблія показує нам, що земне життя – ще не життя, а тільки підготовка до нього. І тому підходити до служіння як до розваги - недобре. Цей метод не від Бога. Це просто копіювання світських методів самовираження і самопохвали.
- Ви вбачаєте в цьому злиття Божих цілей із світськими методами?
- Так, цілком. Ми повинні бути сіллю в цьому світі, а виходить, що ми просто змішуємося з ним.
Розмовляв Богдан Галюк, 2006 рік.

Категория: текст | Добавил: love (13.08.2009)
Просмотров: 1288 | Теги: за один день, Ніхто, не стає, апостолом, Олександр Попчук, проповідь | Рейтинг: 0.0/0
система комментирования CACKLE

меню

текст [7]
книги [1]
Аудио [22]
Видео [64]

Библия онлайн

Библия

Молитва

Мы в соцсетях

Реклама