Ісус Христос – незрівнянна особистість в усій історії людства. Він був не тільки Сином Божим, а й Сином Людським. Він стомлювався, терпів голод і спрагу. Він їв ту ж їжу, що й Його сучасники. Але, на відміну від решти людей, Він був без гріха. Тому сметь Христа була прийнята Отцем як досконала жертва за гріх. Він також став досконалим прикладом для нас. Як і в усіх інших аспектах нашого християнського життя, Ісус є для нас найбільшим прикладом і в місіонерстві. Його місіонерську працю кожна дитина Божа не тільки може, але й покликана наслідувати.
Коли ж починається місіонерське покликання дитини Божої? З дня її народження згори. Одразу ж після зустрічі з Ісусом люди ставали місіонерами, тобто починали свідчити іншим. Так, наприклад, вчинили Андрій і Пилип, учні Христа, біснуватий, з якого Христос вигнав легіон демонів, самарянка і багато інших.
В день народження нашого Господа ангел проголосив, що Христос, окрім того, що стане Спасителем, буде також місіонером: «Не бійтесь, - говорить Ангел, - я сповіщаю вам велику радість, яка буде всім людям». Його викуплення і Його місіонерське служіння поширюється на весь світ, на всіх людей... Через вісім днів, коли Йосип і Марія принесли немовля в храм, старець Симеон (якому було сказано Духом Святим, що він не помре, поки не побачить Христа Господнього) взяв Ісуса на руки, благословив Бога і сказав: «Побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» (Лк. 2:30:32).
Тож, як жертва Агнця Божого призначена для викуплення всього світу, так і місіонерська праця нашого Господа тут, на землі, поширюється за межі Ізраїля, на всі народи. І нам, своїм свідкам, Господь велить не обмежуватися своїм «Єрусалимом» і своєю «Юдеєю», але поглянути, як побіліли ниви і готові до жнив. Ми думаємо, що там немає спраглих душ, але вони є скрізь і тільки чекають, коли хтось скаже їм про Господа.
Пам’ятаєте, після того, як Ісус знайшов Пилипа, він одразу ж пішов за Христом. І після того, «Пилип Нафанаїла знаходить та й каже йому: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». І сказав йому Нафанаїл: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» Пилип йому каже: «Прийди та побач». Привести Нафанаїла до Ісуса було Пилипу досить легко. Андрій тут не був потрібен. Тепер же Пилип розгубився: що ж робити з ними? Тим більше, що ініціатива походить від них самих. Але що спонукало цих геленів звернутися саме до Пилипа? По-перше, він був учнем Христа. Але, думаю, була й інша причина. Саме ім’я «Пилип» грецького походження, і вони, можливо, подумали, що в людини з таким іменем, хоча вона й єврей, є щось грецьке. Але Пилип був істинним ізраїльтянином і, незважаючи на своє трирічне прямування за Христом, вважав, що Ісус був Спасителем тільки ізраїльського народу, але не язичників. Тому Нафанаїл не був для нього перешкодою, оскільки був істинним ізраїльтянином. Але ці греки-язичники – це інша справа!
Він правильно зробив, що звернувся до Андрія. Ні, для Андрія тут немає нічого складного. Я ніби чую, як він говорить: «Хіба ти не знаєш Господа? Хіба не пам’ятаєш, яким милостивим Він був до римського сотника, до жінки-хананеянки, до самарянки і до багатьох інших іноплемінників? Господь же всіх любить! Наші упередження заважають нам любити так само. Тож відведімо цих геленів до Ісуса». Так вони вчинили. Ісус прийняв геленів і в їхній присутності промовив найвищу істину. Це була відповідь на їхні пошуки: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе». І далі: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Ось відповідь Ісуса цим геленам! Але не тільки їм, а й усім юдеям. Ісус прийшов, щоб померти для спасіння всіх людей. Ніхто не має якихось окремих прав чи привілеїв. Ця відповідь була призначена й для Пилипа, тому що і його Господь спас так само, як і цих геленів. Те, що Пилип ізраїльтянин, не робить його потенційним кандидатом на спасіння. Ця бесіда закінчилася тим, що зібрався натовп народу, й Ісус, не говорячи ні про які культурні чи національні відмінності, сповістив їм: «Я – світло , яке прийшло у світ, щоб кожен, хто вірує в мене, не залишався в темряві».
Тим, хто звертається до Бога з вірою, не розраховуючи на власні достоїнства, Бог завжди дає «благодать на благодать». Він збільшує свою благодать, як сказано в Посланні до Якова, 4:6: «Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать». «Благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас – Божий дар – не від діл, щоб ніхто не хвалився». Гордість людини говорить: «Не може бути, щоб Бог не прийняв моїх добрих намірів». Та тільки тоді, коли ми зрозуміємо, що спасіння дається тільки по благодаті, ми будемо достойними свідками Христа. І наскільки це питання зрозуміле нам, настільки ми будемо ефективними місіонерами.
Чому, наприклад, ми не йдемо з цією дивною новиною, яка спасла нас, до мусульман, атеїстів, язичників чи ідолопоклонників? Я вам скажу чому: тому що ми не зрозуміли благодаті Божої. Ми вважаємо цих людей недостойними чи непридатними до віри. Вони, мовляв, непідготовлені. Якщо ми думаємо так, то ми не розуміємо, що таке благодать. Ті, хто найуспішніше набували душі для Христа, – це ті, яким зрозуміла істина, що ми спасенні благодаттю через віру, а не через діла. Але якщо я думаю, що в мені є хоча б крихітка достойного, через що Бог спас мене, то ця крихітка зробить мене нездатним нести Добру Новину душам, які гинуть. Тож просімо Бога, впадімо на коліна і покличмо до Нього, щоб Він дав нам чітке розуміння Його благодаті.
