Урок, який дали мені мій син і дружина, я запам'ятав назавжди. Сталося це тоді, коли я сидів у своєму кабінеті, наполегливо працюючи над одним проектом. Коли в кімнату ввійшов мій дворічний син, я саме писав розділ нової книги. «Я хочу гратися, тату!» - прощебетав він з надією. Як досвідчений батько (в нас уже тоді була 4-річна донька), я мав би зрозуміти, що син хоче, щоб його пригорнули і вділили хвилинку уваги, щоб він міг показати мені свій новий м'яч, який був у його руках. Я ж працював над важливим розділом і відчував, що в мене немає навіть двох хвилин, тому сказав: «Трохи згодом. Я саме на середині розділу!» Син не знав, що таке «розділ», але зрозумів, що тато просить його вийти. Він тихенько подріботів з кімнати, і я повернувся до свого рукопису. На жаль, моє полегшення було коротким. За мить у кімнату увійшла дружина Дотті. Вона ніколи не намагалася «пиляти» мене, а завжди знаходила ласкавіші й ефективніші методи впливу. «Любий, син сказав мені, що ти надто зайнятий, щоб погратися з ним. Але я хочу сказати тобі, що контракти у тебе будуть завжди, завжди будуть крайні строки здавання матеріалів, та не завжди у тебе буде дворічний син, який захоче сісти тобі на коліна, задати тобі запитання і показати новий м'ячик». Я почав оправдовуватися: «Але я ж маю закінчити розділ…» - «Добре, Джоше. Але не забувай, якщо ми проводимо час з нашим дітьми сьогодні, вони його проводитимуть з нами потім». Я замислився над цим. І чим більше я думав, тим більше ласкаві слова Дотті ставали схожими на ніж, котрий зчищає лушпиння. Вона була права. В мене завжди будуть контракти, терміни, поїздки, люди, з якими потрібно зустрічатися, телефонні дзвінки, не які треба буде відповідати. Але моєму хлопчику тільки один раз буде два роки, і цей рік так швидке мине, і йому буде і три, і чотири, і п'ять років. І чи буде в мене тоді більше часу для нього? Я знав, якою буде відповідь, якщо я не зміню своєї поведінки, тому прийняв рішення – віддавати частину свого часу дітям.
