«Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). «А батьки – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні та остереженні Божому!» (Еф. 6:4).
Управління сім’єю Бог поставив чоловіка головою сім’ї. У Писанні сказано, що чоловік, який має виконувати певне служіння в церкві, повинен добре керувати домом своїм і дітей своїх тримати у послуху. І він може по-різному управляти своїм домом. Є чоловіки, котрі дуже жорстко це роблять, тримаючи сім’ю у страху. Але до скількох років можна тримати дітей у страху і вимушеній покірності? Максимум до 15. Та зрештою настає мить, коли сини стають вищими від нас, коли донька одного разу скаже тобі: «Ні!», і ти розгубишся. Ти не знатимеш, що робити тоді, коли, досягнувши певного віку, вона скаже тобі: «Я більше не піду в твою церкву! Досить!» І тоді ти вже не зможеш нічого змінити. Тож якщо ми хочемо мати благословенне батьківство, то повинні благати Бога за своїх дітей і відмовитися від жорсткого, грубого методу управління своїм домом. Другий спосіб управління в сім’ї передбачає неготовність чоловіка взяти на себе певні обов’язки. І тоді жінка бере віжки у свої руки, а чоловік спокійно передає їх їй. Такі чоловіки, приходячи додому, беруть в руки газету чи вмикають телевізор, і якщо до них дитина приходить з тим чи іншим проханням, вони відправляють її до мами. І це просто ще одна дитина в сім’ї, велика дитина, яка приносить гроші додому, але тримається подалі від відповідальності. І, як не дивно, таких чоловіків багато. Та й серед жінок не мало таких, які люблять керувати чоловіками. І тоді порушується Божий принцип, і така сім’я не може бути щасливою. Я не знаю жодної сім’ї, де править жінка, яка б в певну мить не пережила серйозного руйнування. Бог створив чоловіка головою сім’ї, і якщо ви хочете мати благословенну сім’ю, чиніть так, як радить Бог. Хай чоловіки всі тягарі життя беруть на себе, а жінки хай не бояться їм віддавати в руки всі віжки сімейної упряжки. Коли чоловік керує своєю сім’єю і дійсно є прикладом для своїх домашніх, діти йтимуть за ним. Батько нічого більшого не може зробити для дітей, ніж любити їх матір. Коли діти бачать, що тато любить маму, що мама слухається тата і поважає його, в такій сім’ї дуже легко виховати дітей християнами. Батькам, які не люблять один одного, діти платять непокірністю. І звідси починається проблема між батьками та дітьми. Разом з тим, коли батьки не виконують Божих постанов, виникає ще одна проблема: вдома ми одні, а в церкві інші. І наші діти бачать це лицемірство, і це формує в них певне неприйняття батьків і внутрішній конфлікт, який у 16-18 - річних дітей досягає вершини свого розвитку, і тоді весь цей негатив виливається назовні.
Говоріть до серця дитини Чи є у вас вдома сімейна молитва, час, коли батько збирає сім’ю, і ви всі разом молитеся? Повірте, це дуже об’єднує. І якщо ви не практикували цього, то спробуйте. Хоча за день в нас накопичуються образи, гіркота, втома, але найважливішою в нашому житті є сім’я, і тому попри все це ми повинні виділяти їй свій час. І якщо в сім’ї людині (чи то батькам, чи то дітям) буде погано, то, повірте, більше ніде вона не знайде собі щастя. Якщо ж ти щасливий в сім’ї, то ти будеш щасливим всюди. Якщо ти благословенний в сім’ї, то Божа благодать буде супроводжувати тебе у всьому. Неможливо мати нещасливу сім’ю і бути щасливим, цього не буває. Якщо ж ти прагнеш мати щасливу сім’ю, проси цього у Бога, і він обов’язково відповість тобі і дасть зрозуміти, що треба робити для цього. У нашій сім’ї було десятеро дітей, і мій батько дуже багато працював. Але, незважаючи на всю свою завантаженість, збирав усіх увечері, читав Біблію і молився з нами. І це дуже важливо навчитися, попри всю зайнятість, молитися Богові з сім’єю. А ще дуже важливо у щільному графіку знаходити час для того, щоб порозмовляти з сином, з донькою. Це твоя домашня церква, і ти в ній пастор. Як часто ти молишся за них, як часто ти їх благословляєш? Як часто ти спілкуєшся з сином чи донькою? На чоловіках, батьках, лежить відповідальність за свої сім’ї. І саме ми, батьки, відповідатимемо за них перед Богом. Це тільки під час життя на землі нам здається, що ще так довго до зустрічі з Богом, треба ще грошей заробити, дім побудувати, Богові послужити. Стільки справ, поїздок, планів! І за всім цим сім’я відходить ніби на задній план. Але це неправильно. Все, що є у нашому житті, минеться, але єдине, що ми візьмемо на небо, це не наші гроші, не наші квартири, а наші сім’ї. Тобі й мені доведеться давати звіт за своїх дітей. Батьківство дане нам згори від Бога. Недаремно Бога ми називаємо Отцем Небесним. Він полюбив нас батьківською любов’ю і найцінніше віддав для нашого спасіння. Часто мені доводиться спілкуватися з молодими людьми, які прийшли зі світу. Все, що вони бачили від батьків у сім’ях, це п’янки, побої, сварки. І таким людям дуже важко сприймати Бога як батька, тому що їм важко усвідомити те, що батько може бути люблячим, турботливим. І, як не дивно, віруючі батьки теж можуть формувати у дітей неприйняття до християнства. Одного разу до мене підійшов чоловік і щиро почав розповідати: «У мене восьмеро дітей, і всім я дав біблійні імена, а жоден з них не є віруючий. Що їм ще треба?» А ще мені переповідали один випадок, який був на західній Україні. Один батько будив дітей пізно вночі, а потім рано-вранці словами: «Все, що дихає, хай славить Господа!» і змушував їх молитися. Цим він зробив їм таке антихристиянське щеплення, що жоден з них не захотів бути віруючим. Батьки мають не лише організовувати молитовне життя, але й ділитися з дітьми своїми відкриттями. Як хочуть діти, щоб тато розповів їм, як Господь говорив до його серця, які відкриття він мав, які сновидіння Бог показував йому, як Він відповідав на його молитви. Справа в тому, що до певного часу мати і особливо батько є героями в очах дітей. Вони горнуться до батька, хочуть слухати його і хваляться перед ровесниками своїм татом. У той час дуже важливо, щоб ти знайшов час для того, щоб приділити дітям увагу. Часто буває, коли дитині 4-5 років, вона бігає і просить тата: «Тату, розкажи про Давида, розкажи про Соломона!» А тато відповідає: «Ніколи!» Але буквально через якихось десять років ситуація змінюється: вже не син за батьком, а батько за сином бігає і каже: «Я хочу тобі розповісти про Соломона!» - і чує у відповідь: «Ніколи мені, я на дискотеку!» - «Стривай, я про Давида розповім!» - «Та кажу ж, ніколи мені!» Тому не забуваймо, що є певний час, коли ми можемо посіяти в серця наших дітей Слово Боже, і так важливо цього часу не втратити.
Закохайте дітей у себе! На мою думку, найсильнішим методом виховання є закохати дітей у себе. І коли ти зробиш це, тобі не треба буде якихось спеціальних педагогічних ударів, тобі треба буде просто жити, боячись Бога, а ось ця дитяча закоханість у тебе допоможе тобі мати чудові стосунки з дітьми. Тому що коли ти любиш дітей і діти люблять тебе, то ти маєш ключі до правильного виховання. Коли ти востаннє казав своїм дітям, що ти їх любиш? Дехто каже: «А для чого ці ніжності! Треба справами показувати, що любиш». Ні, діти хочуть не лиш відчувати, а й чути, що їх люблять. Діти, яким говорили, що їх люблять і любили їх насправді, виростають ніжними і люблячими. Якщо ж дітям не говорили цього, вони виростають жорсткими, різкими, і не тому, що вони погані, а тому, що вони не увібрали в себе всієї тієї любові, яку мали їм дати батьки, але недодали. Тож ми маємо казати своїм дітям, що любимо їх, ми маємо казати своїм жінкам, що любимо їх. Часто нам на це не вистачає часу, ми не привчені це робити, але ми мусимо чинити так, бо й Отець Небесний говорить, що любить нас, на сторінках Священного Писання і постійно турбується про те, щоб ми відчували Його любов. Разом з тим ми повинні тримати дисципліну в домі, ставити чіткі межі. Діти мають знати, що можна, а чого ні. Але й тут треба чинити з любов’ю. Силою і напором нічого не зробиш. Часто, особливо в підлітковому віці, діти починають випробовувати, хто в домі господар. Але нам не треба вступати в сутичку, не треба кричати, не треба ламати їх. У той час наші діти намагаються довести нам, що вони особистість. І якщо до цього часу ти встиг закохати дитину в себе, то ти не матимеш проблем. Така дитина ділитиметься з тобою своїми переживаннями, розповідатиме тобі свої секрети. Нині існує серйозна проблема. Наші недолюблені діти йдуть на вулицю і там шукають любові й підтримки. Саме тому 14-річні дівчатка починають займатися сексом, що з’явилася в їхньому житті людина, яка чи не вперше сказала їм, що любить. Часто до 18 років їхнє життя повністю знівечене, вони не можуть створити нормальних сімей. Саме тому процвітає наркоманія, алкоголізм, проституція. Припустимо, це обминуло наших дітей, але скільки є нещасних дітей, які не хочуть йти додому, там вони почуваються некомфортно. Я часто веду відверті розмови з молодими людьми, і вони розповідають: «Що мені робити вдома? Тато кричить на маму, мама репетує на тата. Ну ходять вони в зібрання, але що з того?» Ось корінь проблеми, ось чому наші діти виростають невіруючими.
Дайте дітям свободу Ми маємо цікавитися життям своїх дітей, контролювати за ними, маємо знати, чим вони живуть, що дивляться, читають, що слухають, з ким дружать, як проводять свій час. Але намагаймося давати їм свободу в міру того, як вони виростають, хай вони вчаться нести відповідальність за свої вчинки. Не варто нав’язувати їм свої рішення і постійно говорити: «Не можна, я тобі сказав!» Якщо дитині вісім років, її вже можна послати в магазин і дати їй певне завдання. Десятилітня дитина може вже забрати молодшу з дитсадка, у 13 років можна залишити дитину на молодіжне, домовившись, що хтось проведе її додому. І так поступово відпускаймо від себе дитину. Все одно настане мить, коли дитина піде від нас, але краще, коли вона буде навчена самостійності та відповідальності. І вчити цьому треба буквально з пелюшок. Якщо ж ми не робимо цього, то виростають у нас такі собі хлопчики, які не хочуть брати на себе відповідальності. І коли одружуються, то не знають, як заступитися за дружину. А коли ж у них народжуються власні діти, вони взагалі розгублюються і не знають, що з ними робити. Тому ми маємо виховувати своїх дітей так, щоб до 18 років вони вже відчували себе повноцінними особистостями не лише з певними правами, а й з обов’язками, відповідальністю за свої вчинки. Але знову ж таки повертаюся до вище сказаного. Коли ти закохав своїх дітей у себе, тобі буде легше прищепити їм цю відповідальність. Вони будуть боятися зробити тобі боляче і неприємно, й тому не зроблять тих вчинків, які засмутять вас. Ці діти знають смак свободи, але разом з тим, маючи цю свободу, вони навчилися відповідати за себе. Тож своєю любов’ю ти зробиш те, що зробив Бог. Закон тримав людей у страху. Він гласив: за той чи інший вчинок тебе чекає те чи інше покарання. Коли ж у наші серця прийшла Божа благодать, ми не робимо ті чи інші дії не тому, що нам хочеться цього, а тому, що любов до Господа не дозволяє нам цього робити. Саме наша любов до Бога і Його любов до нас звільняє нас він бажання зробити той чи інший гріх. Так само й з дитячим серцем. Намагайся виховувати дітей у вченні Христовому. Покажи особистий приклад віри. Знайди серед життєвої метушні час обійняти свою дитину, поговорити з нею щиро й сердечно. Хай про свою першу закоханість вона розповість тобі, знаючи, що ти її не осудиш і не насвариш, а вислухаєш і збережеш цю таємницю. І коли у вас будуть свої таємниці й дитина зрозуміє, що мама чи батько ніколи не зрадять її почуттів, вона приноситиме всі свої таємниці до тебе, і ти станеш для неї найкращим другом.
Помилки батьків Іноді ми так мало уваги приділяємо сім’ї, але я хочу сказати: ти одружений не з фірмою і навіть не з церквою. Ти одружений з жінкою, і у вас є діти, які потребують твого часу, твоєї уваги і твоєї любові. Ти можеш відбутися як служитель, але якщо ти не відбудешся як батько, то це проблема. Що з того, що тебе знатимуть від Дану до Вірсавії, що з того, що ти так багато часу віддаєш служінню? Якщо в тебе проблеми вдома, то це катастрофа, бо Бог тебе запитуватиме передусім про твоїх дітей. Ще одне наше неправильне розуміння полягає в тому, що часто ми хочемо мати владу в сім’ї, але не докладати до цього жодних зусиль. Але Господь дасть владу тобі чи мені в сім’ї, якщо ти будеш ходити з Богом. І не треба ні на кого кричати, нікого принижувати, грубіянити для того, щоб добитися послуху. Бог дав нам таку схему: чоловік підвладний Христу, дружина – чоловікові, діти підвладні своїм батькам. Порушення ж цієї ієрархії викликає безліч проблем. Тож твоя дружина підкорятиметься тобі настільки, наскільки підкоряєшся Богові, Христу. Діти настільки слухатимуться дружину, наскільки вона підкоряється чоловікові. Не можна не поважати влади, яка поставлена Богом над тобою, і вимагати поваги з боку тих, хто підвладний вам. Якщо ми, чоловіки, будемо прагнути, щоб у нашому житті Бог був на першому місці, якщо ми шукатимемо Його як найдорожчий скарб, то Він відкриє нам, як правильно чинити, і благословить нашу сім’ю. Часто батьки сваряться перед дітьми. Намагайтеся не робити цього. Це накладає негативні відбитки на дитячі серця. Якщо ти маєш якісь запитання до свого чоловіка, то підійди до нього наодинці, спокійно розкажи йому, що тебе хвилює, вислухай, що скаже він. Не травмуй дітей, бо коли ми входимо у сімейну баталію, то вже нічого не помічаємо довкола себе і доводимо лише одне: «Я ж права!» чи «Я – правий!» А що робиться в серці дитини в ту мить, ми не знаємо. Ми маємо навчитися розмовляти один з одним, просити пробачення один в одного. Також ніколи не критикуй при дітях церкви і служителів. Так, служителі, проповідники можуть помилятися, але ніколи при дітях не говори ні про кого погано. Іноді тобі може здаватися, що дитина не чує, але коли вона досягне 16 років, і ти скажеш їй, що треба приймати водне хрещення, каятися, вона скаже: «Перед ким? Де?» Коли ти заклав у серце дитини негативне, коли ти розповів їй про проблеми церкви, то не дивуйся, що дитина не хоче йти в цю церкву. Ще один момент. Без покарання ми не можемо обійтися у виховному процесі, навіть Біблія говорить про це. Але ми повинні пильно стежити за тим, щоб наше покарання не було жорстоким. І обов’язково після того, як ви покарали дитину, скажіть, що ви її любите. Дитина має відчувати і строгість, і ніжність. І все це має бути збалансованим. Наступний момент: не змушуй маленьку дитину молитися. Деякі батьки це роблять буквально з різкою. Але це дає протилежний ефект. Не зважай на дитину, починай молитися з сім’єю. В мене було таке з сином. Але до кінця молитви він прибіг і вже був з нами. Важливе виховання не жорсткістю, а виховання атмосферою. Складність полягає в тому, що більшість з нас виховувалися в сім’ях, де батьки не казали один одному, що люблять, і тим більше вони не казали про це дітям. І дух тих сімей, в яких ми виховувалися, передався нам. Отож, підсумовуючи все сказане, я хочу сказати, що найкращим методом виховання є наше ходіння перед Богом, а також виконання наших обов’язків батька, порадника чи матері, господині. Любов між подружжям – це та атмосфера, яка виховує наших дітей. Ми повинні створити у нашому домі атмосферу любові. Саме в такій атмосфері всі почуватимуться щасливими. А бути щасливим у своєму домі – це найбільше щастя і для подружжя, і для їхніх дітей. Будьмо ж мудрими дружинами і відповідальними чоловіками, щоб благословення Боже прийшло на наших дітей. Бо ж чи не найбільше щастя для батьків – виховати слухняних, богобоязних дітей.
