Сергій Вінковський: «Я все ще у Його руках»
«Устань і зійди до дому гончаря, і там почуєш слова Мої». І зійшов я до дому гончаря, аж ось він робить працю на кружалі. І в руках гончаря попсулась посудина, яку він із глини робив. І він знову зробив з неї іншу посудину, як сподобалося гончареві зробити» (Єр. 18:2-4).
Пророк Єремія отримав слово від Бога. Бог послав його туди, де ходів говорити з Єремією. Сьогодні ми часто говоримо з Богом. Так часто, що не даємо Йому поговорити з нами. А інколи навіть боїмося, що Він почне з нами говорити. Похапцем прославимо Його, попросимо чогось, а потім біжимо на роботу.
Я не раз і не два помічав за своїми дітьми: коли вони провиняться в чомусь або зроблять щось неправильно, вони стають дуже балакучими, лагідними і веселими. І я зразу розумію, що тут щось не так, що вже надто лагідні вони. Дуже часто саме ми так розмовляємо з Богом. Боїмося, що Він нас запитає: «Де ти зараз є?!», і лепечемо: «Ти добрий, милуючий...»
А Бог хоче говорити з нами. Я не маю тут на увазі ті обманливі слова, які використовують люди, кажучи: «Мені Бог сказав...», коли пастор робить комусь зауваження або дружина допитується, чому її чоловік так повівся. Інколи це можна перекласти як «відчепися від мене».
Часто на мої слова про те, що Бог говорить до нас, відповідають, що до них Він не говорить. Ми повинні розуміти, що це збірне поняття. Скажімо, у Посланні до римлян читаємо, що через споглядання людей на все твориво Бог промовляє до них. Усі ми, напевно, захоплювалися сходом сонця або прекрасною веселкою на хмарному небі і враз починали розуміти: це Бог!
Один учений-атеїст розглядав під мікроскопом якісь бацили і звернув увагу, що в одної з них особливий хвостик. Ми б на це і уваги не звернули, ба ми взагалі б нічого не помітили, а той вчений, який до цього завжди підтримував теорію еволюції і заперечував існування Творця, упав на коліна і вигукнув: «Боже, Ти великий!».
Думаю, небагато з нас навернулися до Бога завдяки бацилі. Але Бог має Свої шляхи для кожної людини. Він хоче до нас говорити. Інколи через Слово, інколи через проповідь, дуже часто – через братів і сестер, через пастора і служителів. А інколи Він хоче говорити просто до нашого серця.
Звичайно, Він терпеливий і ні разу не сказав комусь із нас: «Закрий рот». Але я впевнений, що інколи Йому хочеться так сказати.
Ми розмовляємо з Ним монологом, а Він хоче діалогу. І от Він каже Єремії піти в дім гончаря. Але хіба Він не міг поговорити з Єремією там? Для чого треба було йти в дім гончаря? Бог хотів, щоб Єремія побачив певний процес. І через той процес Бог хотів йому показати дещо важливе.
Гончар працює з глиною. Але робота гончаря починається не в його майстерні, а на полі – спершу треба добути глину. У нас поклади глини лежать здебільшого на глибині двох і більше метрів. І, щоб дістатися до доброї глини, треба напрацюватися. Гончар відкидає все непотрібне, усі корінці заздрості і гордості, усі книжки, яких ми начиталися, весь наш бунт і непослух, бо хоче зліпити добрих служителів. А ти не розумієш, що відбувається, чому все руйнується і ламається у твоєму житті. І раптом починаєш здогадуватися, що насправді ще дуже далекий від того, яким хоче бачити тебе Бог, і тому Бог так ретельно працює з тобою.
Він – мій Гончар, я – в Його руках. Він очищає мене, мої погляди, думки, маю самозначущість. Усе це Він хоче забрати, аби зробити посудину, варту гідного вжитку. А ми пищимо й обурюємося: «Не чіпай мене! Як я можу йому простити? Він стільки зла мені причинив!». Але Бог чистить, забираючи все зайве, тому що хоче отримати добру посудину. Він дивиться на нас як на матеріал. Інколи люди ображаються: я що, глина? Глина, і то яка!
У Біблії для позначення того, що робить Бог, використовуються два терміни: «створив» і «зробив». Перший зустрічаємо там, де йдеться про те, що Бог щось зробив з нічого, тобто саме створив. Другий вживається там, де Бог робить щось із чогось.
У першому розділі Буття читаємо, що Бог створив людину на Свій образ і подобу Свою (Бут. 1:26-27). Це були начерки Божі, Боже креслення в духовному світі. Далі читаємо, що Він сформував людину з пороху земного. І третя фаза роботи Бога – Він вдихнув в ніздрі людини дихання життя (Бут. 2:7). І стала людина живою душею.
Бог задумав людину, потім зробив її і дав дихання життя. І до сьогодні Він здійснює ці три операції: творить, чинить і наповнює.
Бог спершу був задумав землю, потім створив і наповнив її. Море наповнив рибами, повітря – птахами.
А скажіть – Він мав план скинії чи це Мойсей її придумав? Бог показав йому всі креслення, а потім сказав: «Іди і зроби це». Мойсей зробив все так, як йому було показано, і Бог наповнив скинію Своєю присутністю.
Бог доручив Соломону зробити храм. І коли храм був закінчений, Бог наповнив його Своєю славою.
Бог створив Адама і наповнив його духом життя. Він чинить так і по сьогодні. Ісус створив Церкву і в день П’ятидесятниці наповнив її Духом Своїм.
Коли Бог задумав тебе, Він мав намір зробити добру посудину, щоб наповнити її правильним змістом. Тому й доводиться нам проходити через певні ситуації, в яких Бог нас очищає. І коли вже нам здається, що нарешті все закінчилося, ми й потрапляємо на гончарний круг. І починаємо крутитися. Інколи крутимося так, що аж голова обертом іде. Одне і те ж, одне і те ж, одне і те ж... І начальник лає, і сусід не перестає сваритися. Ти кружляєш, дивишся на інших віруючих і думаєш: гм, здається, їх не крутить, а мене чому крутить? І робиш висновок: я – невдаха.
Знай: робота гончарного круга переслідує дві цілі – формування і ріст. Ти не сформуєшся і не виростеш, якщо не покружляєш на Божому крузі, на тих обставинах, які йдуть одна за одною. І я запевняю вас, що успіх складається із страждань. Немає кращих вітамінів для нашого росту, як конфлікти, боротьба і невдачі. Саме там ми ростемо. А Бог зацікавлений в тому, аби ми росли.
Тому не уникай свого гончарного круга. Без кружляння на ньому ти так і залишишся глиняним кизяком. Якщо не настраждаєшся, не наплачешся, ти так ніколи і не піднімешся, ніколи не виконаєш свого призначення. Ісус теж був на такому крузі. І Його закрутило так, що Він вигукнув: «Господи, чому Ти мене залишив». Його страждання перевершили всяку межу.
Тому всім нам доводиться страждати. І я помітив: кожен новий оборот додає духовного росту, кожен новий виток страждань робить тебе іншим.
Але загляньмо під стіл – чия нога на педалі круга? Дехто скаржиться: диявол мене прибив. Не знаю, чия нога на вашій педалі, а на моїй – Божа. Я все ще в Його руках. Це Його нога підкручує мене. І як тільки Він бачить, що я зупиняюся, заспокоююсь, Він одразу додає обертів.
Я довго працював водієм без жодних аварій і мав навіть нагороди за це. Але якось зіткнувся з «Москвичем». І зіткнувся дуже цікаво – «Москвичу» нічого, тільки кусочок ліхтаря відбився, а «Форд-Транзит» позбувся всього передка. Багато віруючих у таких ситуаціях закричали б: «Це диявол!». Але при чому тут диявол; а Бог що – спав? І от я вийшов з машини і сказав: «Господи, що Ти маєш на увазі?». Я і на мить не хотів припускати, що диявол може розбити мою машину. Він робить тільки те, що йому дозволено, – для того, аби ми ще більше виросли.
Із «Москвича» вийшов чоловік, і я впізнав його – ми колись разом вчилися в школі, і я тоді часто його лупцював. Почали розмовляти, і виявилося, що він був в такому стані, що збирався звести з життям рахунки. Дружина його п’яниця, дочка – блудниця, син – наркоман. Він був винен в тій аварії, бо порушив правила. Але я не став з нього брати грошей – просто ми поговорили і я помолився за нього.
Знову ми зустрілися через місяць – він був дуже щасливий і розповів, що в його житті сталося чудо: покаялася і навернулася до Бога вся його сім’я. Я, звичайно, теж зрадів, але коли подумав, скільки мені коштувало це покаяння, запитав Бога: «Господи, а чому за мій рахунок?». А Бог відповів: «Не за твій, синку, – це все ще Мій рахунок». Слава Богу!
Бог хоче, щоб ми завжди пам’ятали, що це Він крутить круг, і щоб ми повністю довіряли Йому. І коли ти вчора заявила, що любиш всіх своїх ворогів, сьогодні сусід може назвати тебе дурепою – Бог хоче перевірити, як ти поведешся. Бог ставитиме тебе в такі умови, аби ти навчилася стояти на тому рівні, якого вже досягла.
Може, ти плачеш, може, страждаєш, але я переконався: коли Бог вчить нас, Його наші сльози не зачіпають. Він хоче нас загартувати. Він творить, Він щось робить, аби нас наповнити. І ми кружляємо на гончарному крузі, і все летить, все руйнується, ламається, здається, ми постійно стаємо на одні і ті ж граблі.
Але це неправда – граблі час від часу змінюються. І ми вже починаємо дещо бачити: о, на це наступати не треба. Я вже проходив таке.
І так ми проходимо новий рівень і зростаємо. Кожен круг допомагає нам зростати.
Коли посудина на крузі росте, чиї руки обнімають її? І скільки би з нас просто розлетілися б на шматки, тріснули, навіть збожеволіли, якби не люблячі руки Отця! Скільки разів ми потрапляли в ситуації, коли здавалося, що фізично пережити це просто неможливо. Але нас весь час підтримували руки Отця.
Бог весь час зрошує нас, тому що суха глина – непіддатлива. Нам потрібна волога. І 83-й псалом говорить, що в Бога є місця, де можна черпати цю вологу: «Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення» (Пс. 83:6-7).
Суха глина – черства, вона не працює, вона тріскає і непридатна до вжитку, тому Бог зрошує нас, щоб ми могли по-справжньому любити тих, хто проклинає нас, прощати тим, хто нас ображає, щоб ми навчилися проходити через страждання і скорботу, не нарікаючи, але славлячи Бога в будь-якій ситуації.
І коли Він бачить, що ми сухі, Він зрошує нас. Не знаю, чи ви переживали таке, а я був у ситуації, коли всі навколо наповнені, а я стою, мов двері серед степу, – мене не бере. Усі моляться, поклоняються, руки до Господа піднімають, радіють, а я думаю: що це з ними таке? І Господь бачить – сухуватий. І ставить мене в такі обставини, що мої сльози так мене намочать, що ой-ой-ой, саме час човен купувати. Бог знає, як нас намочити.
Бог добрий і люблячий, але Він ще й справедливий і не буде потакати тобі у твоїх примхах і забаганках. Його любов виявляється в тому, що Він готує з тебе посудину для доброго вжитку.
Я бував у ситуаціях, коли небо над тобою покрите свинцевими хмарами. Молишся – а молитви сягають лише стелі. Шукаєш Його – а Він сховався, кличеш – а Він не відзивається. Господи, що це? А всі навколо починають говорити: Бог вже не з ним, Він відкинув його.
Усі ми залежимо від милості Божої. Наші успіхи, наші досягнення ніяк не впливають на те, наскільки Він милостивий. І через такі скрутні обставини Він хоче підняти нас ще вище, зробити ще більш придатними, більш здатними вмістити те, що Він хоче в нас вмістити. Щоб ми стали джерелом передачі Його благословень для інших людей.
Ми можемо опиратися – бо хто любить страждати? Я не хочу випробувань, я хочу, щоб усі мене любили і поважали. А Бог каже: «Переб’єшся. Ти не виростеш, якщо всі тебе будуть любити. Але коли всі від тебе відвернуться – от тоді ти будеш шукати Мене». І тільки тоді Бог може довірити тобі чийсь біль, чиїсь страждання.
Дорогий друже, ти ніколи не станеш придатною посудиною, якщо сам не пройдеш через біль, ти ніколи не зрозумієш страждання іншого, якщо сам не страждатимеш.
Біблія говорить, що посудина розвалилася в руці гончаря. Не написано, що гончар забрав руку, і посудина розвалилася, – ні, посудина розвалилася в його руці.
Чи згадуєш ти час, коли знову і знову ставав розваленою посудиною? Коли почувався повним нікчемою в очах і своїх, і в людських? Коли розумів, що ти – просто ніхто? Але Божі руки не покидали тебе. І часто причиною розвалу є те, що якесь інородне тіло все ще залишається в шарі глини. Саме в такому місці народжується тріщина. І на вогні саме в тому місці посудина тріскає. А якщо й не тріскає, у тому місці утворюється отвір, і посудина буде протікати.
Я бачив багато таких посудин – ти її в середу наповнив, а в неділю вона вже приходить пуста. Такі посудини ніяк не можуть знайти ні доброї церкви, ні доброго пастора, усе щось шукають і шукають, течуть і течуть. І скільки б ти її не наповнював, скільки б у неї не вкладав – вони все течуть. А причина в тому, що в якийсь момент вони не дали щось видалити зі свого життя, десь залишилася заздрість, жадібність, якась червоточина, якийсь дорогий гріх, з яким не захотіли розлучитися.
І ти сам можеш виснажитися, а їх так і не наповниш. Памятаєте сон про худих і вгодованих корів? Худі корови з їли вгодованих, так що сліду від них не залишилося.
І вони все шукають. Тільки якась церква нова появилася – вони вже там, мовляв, там вже їх наповнять. Але знай: ніде тебе не наповнять так, як у церкві, де ти народився. Нікому ти не дорогий так, як там, де тебе вибавили. І тій новій церкві не потрібна посудина, яка протікає.
Посудини, які течуть, не використовують для того, аби заповнити рідиною, – їх заповнюють сміттям. Сміття не витікає. Ісус Христос хоче наповнити нас водою, яка б могла напоїти й інших. А ми натомість інколи наповнюємося сміттям, плітками, наклепами, усяким свинством.
Тому на черговому витку, коли нам здається, що ми вже виросли і вже ми не грошолюбні, аж раптом у магазині дали забагато здачі, може статися, як написано: «І в руках гончаря попсулась посудина...» І знову ти плачеш перед Господом: знову те саме. І диявол тут як тут: ти нікчема.
Не здавайся. «І він знову зробив з неї іншу посудину, як сподобалося гончареві зробити». Світ говорить, що все, тобі гаплик, нічого в тебе не вийде, твій бізнес приречений, твоя сім’я остаточно розвалиться. Не вір цьому. І не здавайся. Стій на твердій основі Слова Божого.
Коли посудина вже остаточно сформована, її чекає ще одне випробування – піч. І навіть малесенька піщинка, яку не побачиш неозброєним оком, може стати причиною тріщини. Фізики пояснюють це явище різним коефіцієнтом теплового розширення. Тому всіх піщинок треба позбутися
Апостол Петро пояснює це так: «Улюблені, не дивуйтесь вогневі, що вам посилається на випробовування, немовби чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях,, то тіштеся, щоб і у з’явленні слави Його раділи ви й веселились. Коли ж вас ганьблять за Христове Ім'я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух Слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає як душогуб, або злодій, або злочинець, або той, хто встряє не у свої справи, а коли – як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те» (1 Петр. 4:12-16).
Знай: люблячий Бог тримає тебе у своїх руках. І всупереч всім прогнозам і передбаченням, усім помилкам і невдачам, Він буде піднімати тебе, тому що Він – твій Творець, Він любить і хоче благословляти.
І ти все ще в Його руках!
|
