Олександр Шевченко: «Чисте сумління – гарантія нашої віри»
«Так говорить Господь: Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку? Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! І при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом» (Іс. 66:1-2).
Бог звертає увагу на людей, які особливо уважні до Його слова. Що таке Боже слово? Це Його можливість говорити з нами. Раніше, коли не було телефонів, люди писали листи. Якось я прочитав листи матері Достоєвського, які вона писала своєму чоловікові, що жив далеко в губернії. Ці листи переповнені живими почуттям, болем, бо батько Достоєвського звинувачував свою дружину у зраді.
Бог так само передає Своє серце в словах. Біблія – це Божий лист, написаний людині. Коли ми будемо ставитися до нього молитовно, з чистим серцем, то почуємо Бога.
Пригадаймо історію з життя Давида, коли він хотів збудувати Богові храм. Бог не наказував йому цього робити, не просив, таке бажання Давид знайшов у своєму серці. «Подивися, я сиджу в кедровому домі, а Божий ковчег знаходиться під завісою!» (2 Сам. 7:2).
Давид почав збирати матеріали для будівництва споруди, закликати народ до спільної праці. Важливо, що він робив це не за принципом «треба». Давид, як керівник, подав правильний приклад. Коли Бог дає людині владу, то дає їй також помазання впливати на територію, якою він володіє. На Давиді було це помазання: «І був на ньому Дух Господній». Самуїл не просто так його помазав, ні, він конкретно сказав: «Чи це не помазав тебе Господь над спадком Своїм на володаря? І будеш ти царювати над народом Господнім, і ти визволиш його від руки ворогів його навколо. І ось тобі ознака, що Господь помазав тебе над спадком Своїм на володаря» (1 Сам. 10:1).
У Давида було помазання, і в одному з псалмів він говорить: «Він моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене!» (Пс. 143:2).
Але, крім помазання, Давид мав ще добре серце, і в молитві він говорить: «І я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер бачу я з радістю народ Твій, який знаходиться тут, що жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батьків, збережи ж навіки цей напрямок думок серця народу Твого і міцно скеруй їхнє серце до Себе!» (1 Хр. 29:17-18).
Яка правильна молитва! По-перше, Давид говорить: «Я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щирість». Знання не приходять в наше життя при народженні – це результат навчання. Ми вчимося жити і пізнаємо ті чи інші речі. Давид дійшов такого висновку, проживши немало років.
Далі він говорить: «У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер бачу я з радістю народ Твій, який знаходиться тут, що жертвує себе Тобі». Давид жертвував від чистого серця, і це стало добрим прикладом для народу. Те, як ми поводимося самі, впливає на людей, які оточують нас.
«І був я із Ним непорочний, і стерігся своєї провини, і Господь заплатив був мені за моєю справедливістю, згідно з чистістю рук моїх перед очима Його. Із справедливим поводишся Ти справедливо, із чесним по-чесному, із чистим поводишся чисто, а з лукавим за лукавством його, бо народ із біди Ти спасаєш, а очі зухвалі принижуєш, бо Ти світиш мого світильника, Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву!» (Пс. 17:25-29).
Зверніть увагу, що всі ці чотири стани, які перерахував Давид, стосуються стану серця людини. Людина може впасти в певні прогріхи, і Бог допоможе їй вийти з цього. А ця ситуація – це вже якийсь фатальний момент. «Господь же серця випробовує». Кожна людина, яка має в серці ту чи іншу ваду, живе в дискомфорті.
Про Давида Бог говорить: «Я знайшов Собі мужа за серцем Своїм». Як часто Давид падав, помилявся, потрапляв в різні неприємні ситуації, і виявляється, його серце співзвучне із серцем Бога. Це викликає здивування, бо, як нам відомо, Давид був грішником. А гріх – це свідомий вчинок, спрямований наперекір Богові, совісті, серцю, моралі. Вчинок вже зроблено, а на серці залишається відбиток, залишається шрам в серці і Бога, і людини.
Після того як Давид згрішив і до нього прийшов пророк Натан, він написав 50-й Псалом. І в цьому псалмі він просить Бога очистити його. Сам гріх вже розкритий і навіть усунений, але в серці залишився відбиток блуду.. Наша пам'ять фіксує все, і духовна людина розуміє, що повинно відбутися очищення в серці.
«Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене, і я стану біліший від снігу. Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Пс. 50:9-12).
Цікава молитва! Давид просить створити йому чисте серце. Він розуміє, що коли воно осквернене, то людина опиняється в обставинах, коли для нечистого все нечисте. Це як брудні скельця в окулярах, через які все видається брудним. Коли совість людини осквернена, то їй здається, що навколо всі грішні. Чому деяким людям здається, що всі злі? Та тому, що ці люди самі є злими. Ми підозрюємо людей в тому, у чому самі винні. Давид зрозумів це, тому просить Бога створити йому чисте серце.
Що таке осквернена совість і наскільки важливо мати спокійну совість? «Їжте все, що на ятках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись. Бо Господня земля, і все, що на ній!» (1 Кор. 10:25-26). Павло переживає за стан совісті, щоб вона була спокійною. Бо коли вона неспокійна, то людині не можна жити в такому стані. Початок наших проблем в тому, що ми навчилися жити з неспокійною совістю. Це може бути маленька тривога, та вона завдаватиме нам великої шкоди.
«Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти, їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: Це ідольська жертва, не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю ж не про власне сумління, але іншого, чого б моя воля судилась сумлінням чужим?» (1 Кор. 10:27-29).
Павло розумів, що Бог все освятив і воно чисте. Він залишався спокійним, хоч і знав, що це м'ясо було ідольською жертвою. Він тримався підстави, що Господня земля і все, що на ній. Його сумління залишалося спокійним, але він турбувався за людей, щоб вони не піддалися докорам сумління.
«Бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога» (1 Ів. 3:20-21).
Іван подає цікаву думку: людина стає сміливою навіть перед Богом, якщо серце не осуджує її.
Читаємо також: «Маючи віру та добре сумління, яке дехто відкинув і відпав від віри» (1 Тим. 1:19).
Наше духовне життя, наша віра і ходження в ній нерозривно пов’язані з нашим спокійним сумлінням. І саме через осквернене сумління людина може спіткнутися і впасти в вірі. Якщо людина відкидає добре сумління, а відкинути – це вчинити вольовий акт, то вона ризикує зазнати краху своєї віри. Наше спасіння і духовна стабільність залежать від стану нашої совіті. І не тому, що Бог покарає нас за вчинений гріх, – ми зруйнуємо себе самі.
«Того образ, хрищення, не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа» (1 Петр. 3:21). Коли ми вступаємо в заповіт з Богом, то обіцяємо служити Йому в добрій совісті. І це нас спасає.
«Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду і спалив сумління своє» (1 Тим. 4:1-2).
Як таке може бути? Людина прийшла в церкву, має віру і враз відступає від неї. Що є причиною цього? Павло пояснює, що причиною стають лицемірство і нечисте сумління. Лицемірство – це дволикість. Людина бореться проти свого сумління, яке докоряє їй у неправильності її вчинків. Цим самим вона осквернює його – використовує наперекір його призначенню. А призначення сумління – говорити нам правду, свідчити про наш справжній стан. Отож гарантія нашої віри нерозривно пов’язана з чистотою нашого сумління, тобто нашого серця.
«Дякую Богові, Якому служу від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я завжди в молитвах своїх день і ніч» (2 Тим. 1:3).
Павло свідчить, що він служить Богу з чистим сумлінням. А хіба можна по-іншому служити Богові? Як служити, коли сумління нечисте? Нечисте сумління в нас – це коли ми ігноруємо самі себе. Якщо ми настільки не поважаємо себе, то чи поважаємо ми інших? Якщо ми не зважаємо на те, що говорить наша внутрішня людина, то тим більше ми не зважатимемо на те, що говоритимуть наші ближні. Про яке служіння Богові може йти мова, якщо ми не можемо послужити своїй власній душі.
Якщо ми не очистимо своє сумління, то не зможемо служити живому, істинному Богу. «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» (Як. 4:8).
Що це за стан – двоєдушність? Це коли ми зробили правильний вибір в житті і, наперекір внутрішньому голосу, спокушаємося і оглядаємося. Це неприємний стан. У такому стані жити не можна! Людина руйнує себе цим. Біблія називає таких людей грішними, бо вони повертаються назад.
«Що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Рим. 2:15).
Коли сумління людини чисте, то це свідчення того, що закон Божий записаний в її серці. Корінь нашої християнської стабільності – це наша щиросердечність, коли ми все робимо і говоримо від щирого серця. Буває, що нам не хочеться все говорити, щоб не образити людину, та ми повинні чинити так, як закликає нас сумління.
Є люди, які звикають жити з докорами сумління, і вони постійно живуть з болем у серці. Я не уявляю, як можна так жити, мені здається, що я б помер від докорів сумління. Як міг Юда три роки ходити з Христом, слухати Його слова і носити в собі зраду? Мені шкода цього чоловіка. Я не знаю, як можна було прожити ці три роки, дивитися в очі Ісусу і думати, як Його зрадити. Як тільки його серце не розірвалося – адже він жив двоєдушно.
Я твердо переконаний, що Бог любить людей з чистим серцем і що така людина ніколи не спіткнеться і не впаде. Мені щиро жаль людей, які переживають душевні муки через те, що вони не висповідалися, не висловили того, що їх болить. Так не можна жити, цим ви зруйнуєте себе і спалите свою совість. «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!». Ось добра порада для таких людей.
|
