...Моя подорож по Росії на цей раз була не тривалою, всього декілька днів.
Кленові гілки на вікнах вагонів потяга «Москва-Чернівці» нагадали, що сьогодні свято Трійці. Чимось давно проминулим, тужним повіяло від цих зелених прикрас. Дитинство має запах лепехи і кленового листя, якими мама щедро прикрашала на свята нашу сільську хату...
..А розпочалася місіонерська поїздка з м.Арзамаса. Подружжя Іван та Ірина Білики тими днями були багатими на гостей. Сім’я Мелещуків з м.Колумбуса, (Огайо), гостювала в Арзамасі вже декілька днів. Власне, слово «гостювали» тут мало підходить, тому що Сашу Мелещука я застав у гаражі під стареньким мікроавтобусом. Терміново потрібно ремонтувати, бо завтра - виїзд на Лукоянов.
Руки вправно орудують електрозварювальним апаратом.
«Ето вам нє США, ето вам Росія», – цитує фразу екс-президента Б.Єльцина. Ще півдня Саша то запускав, то вимикав двигун, і кожного разу «Форд» видавав клубки чорного диму. Але, на мій подив, вранці ми вирушили саме на ньому в сторону Лукоянова...
Ігор та Наталя Склянчуки – випускники місіонерської школи – вже тривалий час ведуть місійну працю в цьому містечку.
Сьогодні в церкві свято, рукопокладання Ігоря на дияконське служіння. Ми трішки припізнилися, незважаючи на всі старання Саші. «Форд» створює димову завісу і вперто не хоче рухатися більше сімдесяти кілометрів на годину.
На місіонерському обійсті – все до ладу. Рівненькі ряди картоплі, цибулі та іншої городини. Відчувається дбайлива рука господині.
Служіння рукопокладання та молитви за майбутню працю – все пройшло як одна мить.
Ігор ділиться своїми думками про майбутнє церкви, розповідає про працю і проблеми, які кожен день потрібно вирішувати.
Непросто їм з Наталею в цій російській глибинці сіяти зерна Божого слова. Але у відчай не впадають, навпаки – твердо переконані в тому, що роблять саме ту справу, яку доручив Господь...
В неділю, після ранкового служіння в церкві Арзамаса наш шлях проліг до Лисково. Це майже 150 км від Арзамаса. Невеличке містечко на березі Волги. Знайомі краєвиди, ті ж самі, поруйновані часом (а може, адептами атеїзму) храми і широкий простір, покритий травою та бур’яном, полів.
Посвята дому молитви – це завжди хвилююча подія в житті місіонерів. Пригадую, як більше року тому, в березні 2004, твердо пообіцяв брату Віталію Павлюку, що обов’язково буду на цьому святі.
...Віталій зустрів мене добрим поглядом зі стенда з фотографіями в фойє. Вже більше року проминуло, як Господь покликав його до Своїх осель.
На служінні місіонери з Чувашії, Мордовії, служителі з Нижнього Новгорода, Сухобезводного, Сарова, Балахни.
Я вдивлявся у переповнений дім молитви, слухав чудовий спів молоді з церкви м.Квасилова, що на Рівненщині (до речі, завдяки їх подвижницькій, щирій праці вдалося вчасно завершити всі будівельні роботи), – і згадував Віталія. Власне, не тільки я – але майже всі, хто звертався зі словом до народу, – знаходили декілька слів, щоб сказати про жертовне служіння місіонера.
Після звершення молитви посвяти єпископ Нижньогородської області брат Євген Дулєсін сказав слово настанови для Олега Павлюка, рідного брата Віталія, який прийняв естафету служіння після смерті брата і достойно продовжив її. Рукопоклавши брата на служіння, ми спільно з церквою дякували Богу за Його добру волю і благали, щоб цей дім наповнився спасенними людьми.
Оксана Павлюк, вдова місіонера, яка разом з дітками – Дімою та Іринкою більше місяця перебувала в Лисково, посильною працею наближаючи день відкриття дому молитви, сказала до присутніх: «Я щиро дякую всім вам, дорогі брати і сестри, хто не залишив мене наодинці з моїм горем та підтримав і допоміг. Я хочу сказати, що тепер на вас, дорогі друзі, церква Лисково, лежить найбільша відповідальність за те, щоб в цей дім прийшли нові спасенні люди. Моліться і ревнуйте про це...»
...На вулиці смачно пахло обідом – церква подбала, щоб всі змогли підкріпитися їжею, а я час від часу поглядав на фотографію Віталія на стенді і читав рядки пісні: «...Хоть мало сильных среди нас, но церковь строится».
Київ-Арзамас-Луцьк,
16-21 червня 2005р.
