Щільна пелена снігу відступила раптово кілометрів за 50 від Полтави. Мій супутник, водій і спонсор в одній особі, брат Володимир Мороз полегшено зітхнув: рухатися стало значно легше. Коротка зупинка в Полтаві, вечеря в сім’ї місіонерів Михайла і Галини Романів. Далі – на схід, до Лисичанська. Правду кажуть: дорога – це складно, тим більше дорога вночі, дорога взимку, коли мороз і заметіль – не найкращі помічники в подорожі. Десь о 6-й ранку переступаємо поріг помешкання місіонерів, які працюють у Лисичанську. Юрій та Олена Велички приїхали з Сибіру, щоб продовжити місіонерську працю в Східній Україні. Вже придбано будинок під дім молитви, з весни розпочнуться ремонтні роботи. В цій поїздці, до певної міри, відкривав для себе схід нашого краю. Виявляється, що «столиця сепаратизму» м.Северодонецьк – це сучасне гарне місто з просторими широкими проспектами, гарно освітлене і навіть зі свідченням політичної толерантності. На вулицях мирно вживаються намети різних політичних сил. Найкраще в цій ситуації почуваються діти. Ще б пак, «Наша Україна» роздає гарні помаранчеві ранці з великим знаком оклику, БЮТ – шапочки, а ще в руках дітлахів шоколадки від «Партії регіонів» – це активістам за роздачу рекламної продукції. Але найбільш приємно, що в цьому місті шириться проповідь Євангелії. За інформацією братів Олександра Білогородського та Степана Осадчука, в місті сприятлива духовна атмосфера для посіву Слова Божого. Майже на кожному служінні нові люди знаходять стежину живої віри в Господа Ісуса Христа. А за тридцять кілометрів, у с.Чабанівка придбали приміщення під центр реабілітації для наркозалежних. Представників цієї категорії грішників на сході, так само як і на заході, більше ніж досить. Місцеві жителі сприйняли цю новину спокійно, навіть з деяким схваленням. А тому місіонери сподіваються, що в недалекому майбудньому тут буде як центр реабілітації, так і нова церква. Недільні служіння відбулися в містах Луганську та Алчевську. Особливо запам’ятався «заморожений» Алчевськ. Правда, коли ми прибули сюди, про «льодову епопею» нагадували таблички на будівлях. Наприклад: «Ліквідацію наслідків аварії в цьому будинку проводили...» – і назва організації. Як повідомив місіонер Андрій Кизлюк, на час нашого перебування в Алчевську відновлювальні роботи велися вже на околицях міста, в районах старої забудови. «Рятувалися від холодів, як могли, – розповідав брат Андрій, – рятували електрообігрівачі, та вони все одно не давали нормальної температури. Але тепер, слава Богу, будемо мати нову систему опалення». Дивлюся на зосереджені обличчя нових знайомих – братів і сестер з маленької церкви холодного Алчевська. В руках у всіх Біблії та записники. Уважно слухають, занотовують. Відчувається, що ці люди – не випадкові слухачі. Євангельські істини, як життєдайне тепло, що прийшло в будинки, дають добру поживу і зріст пагонам віри в їхніх серцях. В понеділок – подорож на північ, до Біловодська. Тут вже тривалий час працює сім’я місіонерів Ігоря та Алли Бондаренків. Придбано приміщення під дім молитви, проведено десятки євангелізаційних служінь, роздано Євангелії та християнські брошури для всіх, хто бажав. Але результати занадто скромні. «Ми пробували різні способи, – ділиться думками брат Ігор, – шукали шляхи до сердець людей через молитовні варти перед Богом. Живемо сподіванням, що посіяне буде зростати на спасіння». Добрим словом згадували друзів – молодь зі США, особливо брата Романа Назарчука за його щирість і ревність до діла Божого в Україні. «Я бажав би, щоб ця місіонерська зустріч стала проривом на духовному фронті Біловодська», – підкреслив брат Ігор. Чи не тому такою ревною була молитва за пробудження від гріховної сплячки мешканців Біловодська та всієї Луганщини. Наш виїзд з гостинної оселі Ростислава та Тетяни Величків був рано-вранці. З високого пагорба, де мешкають місіонери, в погожий день видно майже все місто. Вранішній туман ховав контури далеких будівель, і лишень в небагатьох вікнах світилося – люди вставали до праці, зустрічаючи новий день.
