Любовь Божья

Микола СИНЮК

Щоразу, коли настає день подяки і я дивлюся на чудові плоди на наших столах, то згадую історію патріарха Ісака, який посіяв ячмінь. І коли почали збирати урожай, то всі були вражені – там, де був посіяний один мішок ячменю, зібрали сто. Як ви думаєте: це була висока агротехніка, глибокі агрономічні знання та вміння, вдало підібрані добрива? Ні, так благословив його Господь. І те, що ми бачимо на наших столах надлишок хліба, це також благословення Господнє. Тому ми повинні бути вдячними Господу за те благословення, яке маємо. І на лише за благословення, не лише за добре, але й за труднощі й невдачі. Це, звичайно, нелегко, але згадаймо Христа, який тримав у своїх руках чашу. Він знав, що ця чаша стане символом його страждань, але, взявши її, Він подяку вчинив і поблагословив її. Добре дякувати за хліб, за чудові врожаї. Та Син Божий вчинив подяку за сплетений з тернового віття вінець, Він висловив подяку Своєму Небесному Отцеві за Свої страждання. І я насмілюся сказати, що благословляючи цю чашу, покірно йдучи на муки, Він бачив перед собою й Україну. В чаші спасіння Христа було прощення, було спасіння й особливий статус і для нашої землі. Тому ми повинні бути вдячними Богові. 
Я хотів би згадати одну притчу, наведену Христом, притчу про фарисея та митника. Власне, приклад фарисея негативний, але я хотів би взяти один позитивний момент з неї. Це був чоловік, який любив молитися, але не завжди до кінця усвідомлював всю глибину істини. І ось він молиться: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди». Хай буде така молитва в нашому серця, ні, не для того, щоб вивищувати себе над іншими людьми, а для того, щоб звеличити Господа, Який благодаттю Своєю обрав нас, спас і дарував вічне життя. І нині ми не такі, як ці люди, які блукають шляхами безбожності, ми маємо частку в чаші Ісуса Христа, і це не наші заслуги, а Його. І хай лине з твої уст слава вічному Богові за те, що Він обрав саме тебе й ти не такий, як інші люди. 
У наших домах є надлишок хліба, у наших домах є чиста вода. Дякую тобі, Господи, що я не такий, як інші люди, які помирають від епідемій, помирають, не маючи жодної надії на порятунок, не маючи потрібних ліків. Дякую Тобі, Боже, що я не такий, як інші люди, які нині перебувають в таборах біженців. Сотні тисяч людей нині перебувають у вигнанні зі своєї землі, тому що там війна, та ллється кров. Одного разу пророк Єлисей звернувся до однієї жінки: «Ось ти старанно піклувалася про всі наші потреби. Що зробити тобі за це? Чи є що, щоб сказати про тебе цареві або начальникові війська?» А вона відказала: «Ні, я сиджу серед народу свого!» Ця жінка мала унікальний шанс отримати певні матеріальні вигоди. Я не думаю, що вона була надто багатою. Це була проста жінка, яка турбувалася про Божих людей. Але якою була відповідь цієї мудрої жінки: «Я живу серед свого народу!» Тож будьмо вдячні Богові за те, що ми живемо серед свого народу. Це було найвищим благом для цієї жінки, і хай це буде благом для нас. Хай у твоїх щоденних молитвах буде подяка Богові, що ти прокидаєшся вранці й чуєш знайомий голос, який вітає тебе рідною мовою: «Доброго ранку!» 
Бог поселив нас в унікальну країну. Мабуть, тільки в Україні батьків називають на «ви». Мабуть, лише в Україні кажуть, що хліб святий. Мабуть, тільки в Україні після того, як дитя навчиться казати слово «мама», його вчать казати слово «дякую». Ми ходимо по чистому золоту. Таких чорноземів, які є в нашому краї, напевно, немає в такій кількості ніде. У надрах нашої землі є й вугілля, і метал, й інші корисні копалини. Ми нині маємо таку багату й благодатну землю. 
Але це одна Україна. Але є ще й інша Україна. Є Україна, де лише офіційно зареєстровано 110 тисяч наркоманів. Сміливо можна множити цю цифру на 10 — і не помилимося. Інша Україна, де сотні тисяч безпритульних дітей блукає містами й селами. Є інша Україна, яка здобула гірку, сумну першість за темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції. Особливо інтенсивно це відбувається у Східній Україні. І така Україна є, і ми живемо в цій Україні. І за цю Україну ми маємо молитися й дякувати Богові. І ми повинні не просто молитися, ми повинні волати до Бога чимдуж, тому що содомське й гоморське лихо насувається на нас. Нещодавно державні установи та релігійні організації отримали листи від геїв та лесбіянок з нашого краю, які вимагають узаконення їхнього беззаконня. Ми живемо ніби в переддень знищення Содому та Гоморри. І, дякуючи Богові за чудові врожаї, не забуваймо, що ще й зло панує на нашій землі, воно без стуку вламується в наші доми, і якщо ми мовчатимемо, то невдовзі пожинатимемо гіркі плоди. Тож нині, дякуючи Богові за Його благословення, здіймімо голос молитви й благання за те, щоб Бог захистив нашу землю. Не чужий для мене патріотизм, в доброму розумінні цього слова, що був і в апостола Павла, який казав: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізраїльтяни, що їм належить синівство і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці…» Апостол прагнув, щоб ті, хто стрічався йому на шляху, могли разом з ним славити Христа, пізнати Його милість та благодать. Хай не буде це бажання чужим і для нас. І тому, дякуючи Богові за мир і благополуччя на нашій землі, за те, що ми можемо чути сміх наших дітей, що маємо на наших столах і в домах достаток, благаймо Господа, щоб Він спас наш народ і відкрив йому духовні очі для пізнання істини. Бо тільки з Богом наш народ може бути воістину благословенним і щасливим.