Коли чистих сторінок в щоденнику стає все менше, а списаних – з помітками, планами, намірами – щодня більше і більше, ми розуміємо: рік закінчується, пора підводити підсумки. Історія повторюється – в минулому році знову були помилки, яких ми так бажали уникнути рік тому. Знову було багато (можливо, поменшало) днів, про які ми говоримо: «...Немає мені задоволення в них» (Екл.12:1). Оглядаючись на рік минулий, виявляємо особливі дні, коли милостивий Господь був так близько – і ми ледь не фізично відчували дотик Його благодаті. Але виявляємо й інші дні – вони також особливо закарбовані в пам’яті й у серці. Це дні наших особливих тривог і переживань. Це дні, коли потрібно було приймати рішення, а ми не знали яке. Це дні, коли обставини ставали настільки критичними та невідворотними, як в Саула з филистимлянами: ось-ось нападе ворог, а Самуїл не приходить. Потрібно приймати рішення, але яке? Історія життя царя Давида в її духовному, політичному, соціальному та багатьох інших аспектах дуже часто нагадує нам нашу власну, принаймні багато паралелей можна провести, дивуючись їх подібності. Отже, Давид – цар над усім Ізраїлем. В минуле відійшли переслідування й голод, побиті об каміння ноги й щогодинне очікування смерті, безпідставні звинувачення ворогів і зрада тих, кому довіряв. Ті, хто раніше був супротивником, тепер покірно готовий виконувати царську волю. Давид прекрасно розумів: тепер він справді самодостатній лідер і вождь народу. Але не тільки друзі, та весь Ізраїль знають про це. Про це знають і вороги, тож кожне слово про велич царя – виклик його супротивникам. Царська корона стає особливо важкою й тісною, коли на кордоні – вороги. «І прийшли филистимляни та розташувалися в долині Рефаїмів. І запитував Давид Бога, кажучи: чи йти мені проти филистимлян?…» (1 Хр.14:9-10). Цікава ситуація – авторитет, влада, незалежність не стали бар’єрами у взаємостосунках з Богом. Навпаки, маючи реальну можливість отримати поради від своїх посадовців, радників, військових, зрештою, Давид «запитував у Бога». Цар знав, Хто привів його до влади, Хто реально впливає на розвиток подій. Подумаймо про таке: чи запитував Давид поради в Бога, коли ще був пастухом і бачив, як лев або ведмідь забирав на поталу вівцю з його нечисленного стада? Він діяв, діяв рішуче й безповоротно. «Я гнався за ним і повертав здобич, коли ж хижак не здавався, я знищував його», – ось приблизний розвиток подій, за словами самого Давида. Моє слово до вас, дорогі друзі, хто з молодих років вийшов на місіонерські поля. Ви пам’ятаєте, як рішуче й безкомпромісно боролися, коли бачили небезпеку для своєї маленької отари? І не тому, що були особливо сильними, ви просто любили тих, кого подарував вам Господь, кого Він привів через вас у Свою церкву, Бог бачив вашу щирість – і давав сили перемагати. Минув час – є певний досвід духовного воювання, є духовний авторитет і навіть влада від Бога, але… в апогеї своєї духовної та політичної кар’єри Давив запитував у Бога!!! Досвід, знання духовне, особливі прояви Божого Духа – все це кладе на плечі Божої людини тягар великої відповідальності, а тому в час духовної зрілості, як ніколи, потрібно запитувати в Господа. Великою втіхою, окриленням і підтримкою в році минулому були для нас відповіді від Господа в складні, драматичні моменти нашого життя та служіння. Бог відповів Давиду! Після першої перемоги над филистимлянами, маючи деякий досвід ведення військових дій, Давид вдруге смиренно запитує Господа: «Як мені, Господи, бути тепер? Вороги знову розташувалися табором». На цей раз відповідь була дещо іншою. «Не йди прямо на них, поверни від них та зайди зі сторони бальзамового ліска» (1 Хр.14:14). Але це ще не все. Це тільки половина справи. Друга половина справи – почути кроки Господа перед собою! «І коли почуєш шелест ніби кроків на верховіттях бальзамових дерев, тоді вийдеш на бій, бо то вийшов Господь перед тебе» (1 Хр.14:15). Чи ж важливо Господу, щоб ми задля перемоги йшли прямо, лице в лице на нашого духовного супротивника? Або чи допоможе Його силі наш маневр з тилу? Звісно, що ні, в усіх обставинах життя – Він всемогутній. Що ж тоді? Богу допомагає наш послух Його слову, Його наказу! Тільки в такому разі Він іде попереду нас. Не важливо, чи йдемо ми за Ним на «зелені пасовища та до вод тихих» (Пс.23), чи йдемо за Ним у смертельний двобій з Голіафом – ворогом воїнства Господнього. Суть залишається незмінною – попереду нас іде Господь! Чи не тому програвали ми духовні двобої, що попереду нас ішли наші знання, мудрість людська, авторитет та духовна влада? Чи не тому втрачали ми, здавалося, очевидну перемогу, що починали йти за авторитетом духовного лідера, залишаючи осторонь Христа? Хтось справедливо зауважив: «Мудрий вчиться на чужих помилках, немудрий – не вчиться навіть на власних». Нехай наше серце буде чутливим до Божого слова, Його авторитету. Наш духовний слух нехай завжди пильнує – чути перед собою звуки кроків Господніх. Дорогі друзі – співпрацівники на широких ланах благовістя! Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим і Новим роком! Сміливо йдімо в майбутнє, пам’ятаючи – буде перемога, буде успіх, будуть вирішені проблеми, тому що перед нами іде Господь.
