Любовь Божья

Реклама

Поиск

Главная » Статьи » Микола Синюк » текст

Микола СИНЮК - П`ять ситуацій з життя апостолів Ісуса
П`ять ситуацій з життя апостолів Ісуса


Микола Синюк, єпископ

Ми часто ділимося досвідом один з одним і чинимо так, як чинили інші, якщо в їхньому житті це принесло добрі плоди, і навпаки: не робимо чогось, про що нам сказали, що воно мало не зовсім хороші результати. Тим більше життя Ісуса Христа та досвід його сподвижників є корисними для нас у житті. Тому я хотів би звернути нашу увагу на п’ять ситуацій, які трапилися в житті Христових послідовників 

Перша ситуація – особливі стосунки деяких людей з Господом 
Христос вибрав собі учнів, всі вони мали ніби однакові права, але згодом Ісус сказав: «Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі» (Мр. 9:1). 
Отже, серед людей, обраних Богом, є такі, з котрими Він має особливі стосунки. У Писанні сказано, що було багато вдовиць, але до однієї, чи не найбіднішої, Бог послав Іллю; багато було прокажених, але один Нааман, язичник, отримав зцілення. Бог мислить не так, як ми, не нашими шаблонами. Він суверенний і чинить так, як хоче. Пам’ятаєте: навіть серед дванадцяти учнів був один, котрого Ісус любив по-особливому. А був і такий, досить успішний, в якого Ісус тричі запитував: «Ти мене любиш?» 
У Бога є певні люди для певних справ. Всі учні пливли з Христом у човні, але один ішов з Ним по хвилях. А коли Христос під час таємної вечері сказав, що серед Його апостолів є зрадник, кожен відчув у собі, що потенційно може виявитися цією людиною. Саме тому вони запитували: «Чи не я, Господи?» Але саме Юда був, як не дивно, обраним для зради. І коли Самуїл проходив біля синів Єсея, то відчув, що є ще один, особливий, обраний, хоча навіть сам батько навіть не допускав того, що саме його наймолодшого сина-пастуха Бог обрав для особливого служіння. 
Я не хочу сказати, що Бог якимись особливими почестями наділяє цих людей чи обіцяє їм якісь особливі привілеї. Ні, Він хоче їх використати для особливої мети, для певної справи. Пригадайте Антіохійську церкву. Це була велика група дітей Божих, де було багато роботи, багато справ, але одного разу під час молитви Дух Святий проказав: «Відділіть Варнаву і Савла, бо для них в Мене є особливе доручення!» Серед безлічі щирих християн, достойних людей Бог вибрав саме цих, щоб доручити їм певну справу. 
І ось постає запитання: як я сприймаю те, що Бог обирає деяких? Як я реагую на успіх інших людей? Чи це нічого не змінює в моїх стосунках з цією людиною, чи ж я починаю заздрити їй? Коли Бог виокремив Ісака з-поміж народу, серед якого він жив, то люди, котрі спостерігали за його успіхом, позасипали його криниці і запропонували йому піти від них. Хай же не буде так в нашому житті та служінні Богові. Не засипаймо криниць своєю заздрістю чи навіть своєю байдужістю, а вчімося радіти успіхам брата, якого Бог використовує більше, ніж мене. Ми не можемо змінити Божого вибору, Він краще знає, хто і де може бути Йому корисним. 


Друга ситуація – невдачі та проблеми в нашому служінні та ходженні за Господом 
Ісус з учнями на Фаворі. Там особливе благословення, особливий духовний досвід, особливе відчуття Божої благодаті… І ось контраст. Вони спускаються згори, а там шум, гам та крик. Батько привів одержимого сина: і учні молилися, може, руки клали, забороняли демону мучити хлопця, але все марно. Потім книжники прийшли і почали сперечатися з ними. Ісус вигнав демона, суперечка вгамувалася. І ось всі вони зібралися разом. Троє учнів, котрі мали особливе духовне переживання, і ті дев’ятеро, котрі пережили таку невдачу. «Господи, а чого ми не могли його вигнати?» – запитали вони в Ісуса. Не раз подібні запитання задаємо ми: «Чому невдача, чому неуспіх, чому так сталося в нашому житті?» І я хочу сказати, коли в нашому житті трапляються невдачі, матеріальні чи навіть духовні поразки, це не означає, що ми на неправильному шляху, що ми діємо не згідно Божої волі. Хоча ворог душі людської саме так нашіптує нам, коли у нашому житті якісь труднощі. Та пригадайте Давида, який, будучи помазаним на царство, змушений був тікати. Або Божих служителів, про яких автор Послання до євреїв сказав: «Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних…» Тому не розгублюймося, коли у наше життя приходять труднощі, біймося постійного успіху – це важче випробування. Здорове євангельське вчення стверджує, що в християнському житті будуть і гора Фавор і одержимий під горою, біля якого ми безпорадно розводитимемо руками і не знатимемо, що робити далі. 
Та все ж є в житті те, в чому ми маємо постійно процвітати. У листі до Тимофія Павло пише: «Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! Не занедбуй благодатного дара в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх!» (1 Тим. 4: 13-15). У Господніх служителів є риси, які повинні бути помітними для всіх: любов, довготерпіння, глибоке єднання з Богом. 
Не впадаймо у відчай, якщо з нами в житті трапляються якісь невдачі. Вони супроводжуватимуть нас у житті аж до приходу Христа. І, можливо, не раз з наших уст лунатиме запитання: «Боже, чому ми не могли його вигнати?» Але в Бога на все є свій час і своя пора. Ми ж повинні бути людьми, які повсякчасно в будь-яких обставинах довіряють Господу. 

Третя ситуація – питання лідерства 
«І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: «Про що міркували в дорозі?» І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: «Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!» (Мр. 9:33-35). 
Питання лідерства актуальне в усі часи. Воно постає і серед дорослих, і навіть серед дітей. Не оминуло воно й апостолів. Христос не сказав, що говорити про це ганебно для апостолів, що це неприпустимо. Бог знає нашу людську природу. Ми створені для того, щоб володарювати на землі і панувати на усім, що її населяє. І декого з людей Бог наділяє певною владою чи то в церкві, чи в країні. 
Я не знаю, про яку саме першість говорили апостоли, але вони говорили про це тоді, коли Христа з ними не було. Так само й тепер: про першість ми починаємо говорити тоді, коли серед нас немає Господа. Але коли прийшов Господь і задав учням це питання, запанувала мертва тиша. Всі розуміли, що першим є Христос. Але Він не докорив їм, тільки сказав: «Хто хоче бути першим…» Слово «хоче» означає добровільне прагнення людини. Ніхто людину силою не змусить бути першою. Бог дає людині в серце це бажання, тому що без бажання наше пасторство, наше лідерство, наше місіонерство нічого не варте, без глибокого внутрішнього переконання – це важка, нудна робота, яка не приносить нам жодного задоволення, це ремесло, від якого не можна відмовитися. Богу цінні люди, які працюють не з примусу, добровольці, які виходять на Його працю не задля вигоди чи якоїсь посади, а для того, щоб прославити Господа. Але у бажанні бути першим є одна особливість. Ось як висловив її Христос: «Якщо хочеш бути першим, будь останнім, будь найменшим, будь всім слугою». На перший погляд, звучить парадоксально, але тим не менше, першими у Бога є ті, котрі служать. Бо й Сам Син Божий про Себе сказав, що Він прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити іншим, віддати душу Свою за багатьох. 
Тож для того, щоб стати першим, потрібно виконати дві умови: мати щире бажання бути першим і задля цього стати слугою: поливати воду на руки, як робив це Єлисей Іллі; підперезавшись рушником, як Христос, стати на коліна і вмивати іншим ноги, навіть тому, від кого всі відвернулися. В дні Христа, як і тепер, були люди, які вважали, що бути першим – означає бути на видноті, займати перші лави, почесні місця. Не про цю першість говорив Христос. Мати першість, про яку казав Христос, означає брати на себе відповідальність. 
Пастух Давид, перш ніж стати царем, тривалий час вчився відповідальності біля отари. Там він був першим. І ця першість змушувала його битися з левом чи ведмедем, коли ті нападали на отару. Він був слугою для цих овець. А коли вже Давид став на царство і вів війну, то перед усім запитував Господа, як вести битву так, щоб отримати перемогу. І Господь відповів йому. Випросити у Бога відповіді, дочекатися Господа і отримати впевненість, що Він іде перед тобою – це мудрість людини, котра займає лідерську позицію. 
Мойсей як лідер і політичний вождь Ізраїлю знав своє місце, знав, для чого його обрав Господь, знав, що робити, коли мир і коли війна. Так само й тепер кожен лідер повинен чітко знати своє місце у будь-якій ситуації. Коли в першоапостолькій церкві виявилося, що серед них є деякі вдовиці, обділені увагою передусім з матеріальної сторони, то апостоли зібралися і чітко вирішили це питання: обрали кількох людей, котрі турбувалися б про матеріальні потреби інших членів церкви. А самі апостоли ж вирішили постійно перебувати у молитві та служінні словом. Інколи служителі не вміють правильно визначити пріоритети і забувають про те, до чого покликані, що має бути першорядним у їхньому житті – молитва та служіння словом. 
Апостол Павло каже: «Я не просто біжу, щоб бігти, не просто, щоб повітря бити руками, а впокорюю себе для того, щоб, проповідуючи іншим, самому не залишитися негідним». Він хотів бути першим, бути переможцем. А у Божому бігові, у бігові проповіді Євангелії буде мільйони перших. В Царстві Божому других не буде, там будуть тільки перші, які бігли і досягнули наміченої мети. 

Четверта ситуація – абсолютна винятковість у служінні 
Був у житті Христа такий випадок, коли Його учні підійшли до Нього і сказали: «Ми бачили такого чоловіка, який ходить, як і ми, і Твоїм іменем демонів виганяє. І ми заборонили йому». Тут вже не йдеться про особисте лідерство. Тут одна людина, яка отримала особливе покликання від Бога, говорить від імені однодумців – інших людей, яких Господь також покликав до певного особливого служіння. В чому проблема такої ситуації? По-перше, духовні дії звершуються не певними обраними людьми, а Богом. І Йому вирішувати, як саме діяти. А по-друге, апостоли, напевно, пам’ятали про свою поразку біля гори, на якій Ісус преобразився. А тут якісь люди, які не ходять за Христом, Його іменем виганяють демонів. «Ми їм заборонили!» - такими категоричними були апостоли. Чи цим вони хотіли заступитися за Ісуса, зберегти Його ім’я чистим? Думаю, що ні. Головним рушієм такого рішення був, на мою думку, духовний егоїзм, який міститься в словах: «Він не ходить за нами!» 
Чимось схожим керувалися й апостол Яків та Іван, коли казали про селище, в якому їх не прийняли: «Зведімо вогонь з неба!» Вони казали це не просто голослівно, а опираючись на конкретний духовний авторитет: «Як і Ілля був зробив!» Але Ісус заборонив їм це зробити. 
Іноді й ми впадаємо у певні крайності, заявляючи, що ми найкращі, наша конфесія найправильніша, що так, як я розумію, правильно, а по-іншому – ні і т.п. Але не ставмо себе вищими від інших, не вважаймо свою думку істиною останньої інстанції. Ісус не був таким категоричним, як апостоли: «Не забороняйте, - сказав Він. – Хто не проти вас, той за вас». Син Божий цим закликає нас бути більш розважливими до власного життя та служіння. Абсолютна винятковість, абсолютна непогрішимість та істинність належить тільки одному Богу. 

П’ята ситуація – ризик падіння людини, що служить Господу 
У Писанні ми знаходимо слова, звернені до апостолів: «Хто спокусить одного з малих цих, котрі вірують у ймення Моє, тому краще було не родитися…» Отож, Ісус не виключає можливості того, що навіть апостоли, навіть служителі, навіть помазані брати і сестри можуть когось спокушувати або самі спокушуватися. «Неможливо спокусам не прийти у світ», - каже Христос. І прийдуть вони не тільки у світ, а й проникатимуть у середовище церкви, щоб звести кого й з вибраних. Христос говорить про те, як боротися зі спокусами, які приходять в життя християнина: «Якщо око тебе спокушує, вирви його. Якщо рука – відірви її і викинь…» Тут не йдеться про те, що чиясь рука, нога чи око тебе спокушують. Тут йдеться про власну ногу, руку чи око. Разом з тим, Він говорить й про ті спокуси, які приходять через інших людей. І в контексті цього каже апостолам, що краще було б тій людині, через яку приходять спокуси, причепити каменя і кинути у море». Чому Христос такий категоричний і різкий? Бо Він звертається до Божих служителів, які виконують довірене Ним служіння і репрезентують Бога на землі. 
Пригадайте Мойсея, якому Бог звелів сказати скелі, щоб дала воду народу, котрий нарікав на Бога через спрагу. Мойсей же, розгнівавшись на народ, вдарив по скелі – і потекла вода повноводним потоком. Але Бог виносить Мойсеєві надзвичайно суровий вирок: «А ти не ввійдеш в землю, про яку Я говорив, бо ти не явив Моєї святості перед народом». Мойсей плакав і благав Бога змінити це рішення, але в цьому плані Бог був дуже жорстким і безкомпромісним, тому що Мойсей не показав Бога таким, яким Він є. 
Ми представляємо Бога людям. І вони вірять в такого Бога, якого ми їм показуємо своїм життям. Наш Бог – це Бог любові, ласки, милосердя, справедливості. Але якщо в нас Його бачать не таким, якщо наша рука, наше око чи наша нога спокушують нас і ми не боремося з цим, то ми не являємо Божої святості і неправильно представляємо Бога людям. 
Син Божий сказав, що ми сіль для світу. Але коли сіль в мішку, вона не має такої вартості, як тоді, коли вона у страві. Ми в церкві – наче сіль у мішку. Але справжня наша цінність, цінність Церкви Божої проявляється лише тоді, коли вона виходить у світ і починає його осолювати. 
Тож, як казав Христос, майте сіль у собі, а між собою майте мир. 
Категория: текст | Добавил: love (13.08.2009)
Просмотров: 1097 | Теги: Пять ситуацій з життя апостолів Ісу, propovid, Микола Синюк | Рейтинг: 0.0/0
система комментирования CACKLE

меню

Аудио [2]
Видео [27]
текст [20]

Библия онлайн

Библия

Молитва

Мы в соцсетях

Реклама