| love | Дата: Суббота, 27.09.2014, 21:02 | Сообщение # 6 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Подяка Богові
Вдячна молитва
За сонця квітку полум'яну,
За радість, що в душі не в'яне,
За мить життя, звичайну мить,
Яка до вічності стримить,
За крила тихої молитви
І за молитви крила тихі,
За те, що чую голос Твій,
І за сльозу, що крапле з вій,
За неба очі голубі,
Мій Боже, дякую Тобі!
Зоряна Живка
* * *
Боже! Дякую Тобі за траву!
Уявляєш, вона – зелена!
І жива! І я – живу!
Ти створив її саме для мене?
І цю квітку? І цю?!
І на траві росу?
Кожну краплину?!
Зажди, я зараз зроблю світлину,
Надішлю в небеса її ангелам.
Агов! Піснекрилі! Де ж ви там?
Нехай ваш знову лине спів,
Бо в мене немає слів…
Зоряна Живка
* * *
У сонячний ранок чи в зоряні ночі,
Весною квітучою чи в заметіль
Спасителя славити радісно хочу —
На Себе Він взяв мій заплаканий біль.
Він дав мені щастя безмежне, як Вічність,
Заквітчану долю, ясне майбуття.
Зійшов у душі, як зірниця досвітня,
Любов’ю наповнив моє все життя.
Зростив мені крила, у небо покликав,
До струн доторкнувся любові смичком.
Він дав мені пісню і радість велику.
І дикі вітри вгамував за вікном.
Я хочу співати моєму Ісусу,
Найкращі пісні дарувати Йому.
Я вільна, як птаха, висот не боюся,
Крилом розтинаю гріховну пітьму.
Марія Звірід
Величальне
Ти Бог Великий, Мудрий і Святий!
Владика світу, Цар добра й спокою,
Ти Неосяжний, водночас простий,
Творіння все звучить Тобі хвалою!
Тобі складають славу небеса
Нічні сузір’я й зорі світанкові,
Гірських вершин неторкана краса,
Шум водоспадів, тиша вечорова.
Ти пісню дав малому солов’ю,
Весняним грозам дав свою октаву,
І світле піаніссімо дощу
Звучить для Тебе у високих травах.
Ця досконала Музика хвали
Присвячена Тобі, Великий Боже,
А я, людина, — цятка на землі,
Як я тебе прославить, Отче, можу?
Безкрила я й не дуже голосна,
Та вдячне серце я Тобі приношу,
Я знаю, в світі цілому нема
Нікого, хто б для Тебе був дорожчий.
Прийми від мене вдячності слова
І мою пісню щиру, любий Боже!
Хвала Тобі, о Господи, хвала!
Вночі та вдень і у хвилину кожну!
Марія Звірід
* * *
Листочок золотий кленовий
Повис на струнах павутиння..
І зазвучала в тиші цій ранковій
Мелодія велична поклоніння.
Я серденько настрою, наче скрипку.
І присвячу я Господу Кантату.
Хвалу складу за цілий рік прожитий,
Що був на милість і любов багатий.
За всі діези, бемолі й бекари.
Що, Господи, у долі моїй ставив,
Які тональність настрою міняли,
Але з Тобою світ завжди яскравий!
Я дякую за свіжий хліб і воду,
За вітер, дощ, за грози і тумани…
Що Твої руки гріли у негоду,
І від біди з любов’ю захищали.
В цей День Подяки Ти прийми від мене
Хвалу сердечну, честь і поклоніння,
Життя своє, як гілочку зелену,
Живити буду із Твого коріння.
Марія Звірід
Крапельки роси
О Боже мій, молюсь в сльозах,
Коли встаю й лягаю спати,
Щоб бути чистим, як роса,
І завжди добру совість мати.
За все хвалу Тобі несу,
За те, що став моїм спасінням;
В Тобі пізнав життя красу
І віру в світле воскресіння.
Ласкавий Спасе, Боже сил,
У центрі серця поселися —
Як сонце в крапельці роси,
Так Ти в мені відобразися.
Степан Коханець
За все дякуйте
1Сол.5, 18
Для мене найдорожче в світі —
Це книга Божих заповітів,
Що шлях вказала до Христа.
Хіба мовчатимуть уста?
Я грішник… Боже, Боже милий,
Господь, Ти — пісня, скеля й сила,
Бо Ти моїм спасінням став.
Ні, ні, мовчать не буду я!
Хвала Тобі за жертву Сина
Хай лине завжди безупинно!
Я б вмер в гріховності своїй,
Та спас Ти, визволив від гніту;
Хвала за кров святу пролиту,
Щоб жив я вічно, Боже мій!
За все я дякувати буду,
І свідчить всьому-всьому люду:
Христос — є суть і сенс життя!
Хвала тобі за хліб, за воду,
Повітря, сонце, за свободу,
За те, що я всього вінець,
Що я — дитя, а Ти — Отець.
Змовкає розум, слів нема…
Хвала Тобі за зиму й літо,
За аромат пахучих квітів,
За те, що день і нічка є,
Веселка в небі, місяць, зорі;
За всі дари землі і моря,
Бо все творіння те — Твоє.
Ти сиплеш сніг — земля дрімає
І жде пробудження весни.
Хвала Тобі за дощ рясний,
За теплі-теплі срібні роси,
За хор пташок дзвінкоголосий,
За спів соліста-солов’я,
За все хвалу складаю я.
Хвала за віру і любов,
Ти Сам вселив в мене надію
І я ніколи не жалію,
Що вибрав шлях тернистий — йти;
З Тобою йду не манівцями,
А віри твердої східцями,
Все вище й вище до мети.
Хвала Тобі за Дух Святий,
За всі Його дари і силу.
В Тобі все щастя, Боже милий!
В Тобі не знаю я тривог
Завжди: в негожий день і мряку.
Прийми ж, прийми хвалу й подяку
За все, за все, мій вічний Бог!
Степан Коханець
* * *
Ллється дощу зимового скерцо.
Ніч блукає сонним селом.
Я викидаю із палат серця,
Усе, що гидким для Бога було.
Дні суєти, зґвалтовані ночі…
Мотлох гріха до тла догорів.
Серцем відкритим дякую, Отче,
Що мене новою створив.
Віка Яричевська
Ода Богу
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій;
Десь там, позаду, чорних днів потвора
Копала нори у землі сирій.
Десь там, позаду, зігнута тополя
Просила дня гарячого води.
Десь там, позаду, напівмертва доля
Ішла злиденно у чужі сади…
Десь там, позаду, я була без Тебе —
Летіла вниз, у прірву, навмання,
Позаду залишилось напівнебо…
Позаду залишилась напів’я.
Сьогодні Ти зі мною, дуже близько,
Твій теплий подих присипляє сум.
Твоя рука для мене — то колиска,
Твоє «люблю» висушує сльозу.
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій.
Сьогодні я іду над мертвим морем —
Ти дав мені життя, Спаситель мій.
Лідія Меланіч
* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісус!»
І Дух Святий утре з очей росу —
Безликий відблиск гордого світання.
Ковток вина і хліб — межи віки.
Минають долі, а Христос — триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.
Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною,
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю —
Аж сто снопів здіймаються за мною.
Лідія Меланіч
Тобі
Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?
Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?
Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.
Лідія Меланіч
Нове серце
«Радійте, хворий, — лікар посміхнувся, —
Вже скоро серце нове буде в вас!
Для Вас, нарешті, донор віднайшовся,
Настав і Ваш щасливий час!»
І лікарі схилились біля столу,
І нове серце груди прийняли…
І ось — удар: маленький, перший, кволий,
Але удар. Вони перемогли!
І билось серце, кров текла по жилах,
Несла життя і втілення надій.
Вливалась в тіло свіжо-тепла сила,
В передчутті омріяних подій.
І дякував воскреслий безупинно
За новий день, за сонце, за життя
Отій чужій, і — рідній вже людині
Чиє прийняв серцебиття.
Так Божий Син приніс Себе у жертву,
Гаряче серце вирвавши з грудей.
Моє ж Він серце, грішне, грубе, мертве
Відкинув геть — подалі від очей.
Я новим став, життя вже іншим стало,
Мій новий дух весною мов цвіте.
І б'ється в грудях рівно й досконало
Христове серце, — любляче й святе.
Несе по тілу свіжу силу неба,
Несе життя без болю, без кінця.
Чого ж мені, щасливому, ще треба:
Я маю серце Вічного Творця?!
Юрій Вавринюк
Енергетика слова
У Всесвіті найпресвятіше Слово.
Ним створенні небо і земля
Людина ним годує дух і мову
Як молоком матуся немовля.
Найперше з наших уст злетіло «мама»,
Слова найкращі: вірність, честь і мир.
А згодом: непокора, сцена, драма,
Авторитет, начальник, шеф, кумир.
Слова бувають лагідні, привітні.
В них струменить енергія життя.
Як чисте весняне повітря в квітні,
Мов щире перед Богом каяття.
Дух, Син, Отець, Любов — слова ці вічні.
Цінніші кисню, хліба і води.
Та є й цінніші ті неорганічні,
Що всіх ведуть до смутку і біди.
Як той бур’ян на чорноземнім полі,
Кукіль, що сіють лиш посеред ночі.
Їх проти Божої говорять волі
То ж як, скажіть, Він їм відкриє очі?
А Бог так полюбив зіпсутий світ цей.
Що в жертву дав за нього Свого Сина.
Щоб кожен жив, прийнявши Його світло.
Прилюдно визнавши свою провину.
Щоб Слово Правди ніжно зазвучало
В душі і серці кожної людини.
Щоб не вклонялись ідолам-Ваалам
І всьому тому, що на світі гине.
Багато є ще слів тих превеличних
Та хто не тільки слухає, а й чує —
Устами проголошує незвично
Найбільш енергетичне — АЛІЛУЯ!
Василь Процюк
Солодкий полон
У полоні думок поетичних
Шлях земний я пройду до кінця.
Не забуду тих слів превеличних,
Що приніс нам Ісус від Отця.
Тільки Господу буду співати.
Він є достойний хвали!
І рядок до рядочка складати
З тих думок, що на серце лягли.
Василь Процюк
* * *
Любов земна. Стежина в полі.
У зорях ночі щастя мить.
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?
Любов моя — життя без краю.
Коли повернешся в мій дім?
Вже гасне сонце понад гаєм,
І ти згоряєш разом з ним…
Але колише вітер трави —
Весни замріяний дзвінок,
Пливе самотньо синім ставом
Із квіту синього вінок.
Пливе моє життя поволі,
Його нічим не зупинить,
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?
Олеся Білоус
* * *
Я дякую
За те, що небо — синє.
За те, що нива — золота.
Що в мене світла й гожа днина,
Що в серці — зоряна мета.
Я дякую
За те що в грудях — пісня.
Що хліб — щоденно на столі.
Що над країною не виснуть
Ворожі хмари: чорні й злі.
Я дякую
За сильну руку брата,
За слово в хвилю безнадій,
Що над колискою дитяти
Шепоче мати: «Сину мій!»
Я дякую
За те, що дощ — врожайний,
Що поле щедрістю зроста.
Що Боже Слово — життєдайне,
Що Богом повняться літа.
Я дякую
За те, що ранок — чистий,
Що вечір — свіжо-мовчазний.
Що очі в сина — променисті,
Що доня — втілення весни.
Я дякую
За пісню Віфлеєма,
Пробиті руки — два крила.
За ніжну провесінь Едему,
Що в воскресінні проросла.
Я дякую
Що Бог — моя утіха
З малечих літ і до сивин.
Його любов —
як дотик неба тихий…
Я дякую, що я Твій, Боже, син!
Я дякую!
Юрій Вавринюк
* * *
Завжди любуюся жнивами —
Воістину свята пора.
Турбота Господа над нами:
Поля, наповнені добра.
Погладжує липневий вітер
Пшениць чуприну золоту,
А десь вже зібрано в засіки
Зерно добірне на току.
За днями дні проходять грози.
«Чому ж комбайн косить не йде?»
Ще трохи і зерно, як сльози,
На вогку землю опаде.
Є добрі хазяї й недбалі,
А Бог добро подав усім,
Та не усі його зібрали,
Щоб був у них з достатком дім.
Люблю жнива. Благословінням
Колосяться поля у всіх.
Даруй же, Господи, прозріння,
Як слід нам ставитись до них!
Ольга Лазарук
* * *
Іще одне минуло літо,
П’янке, духм’яне чебрецем...
Себе ж продовжуємо в дітях
І Богу дякуєм за це.
Ми не сумуєм, а радієм;
Хоча й дались літа взнаки,
Бо є надія в безнадії —
І добре, що не навпаки.
Сергій Рачинець
Подяка
За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.
Душа моя спiває
З натхненням неземним.
Колiна я схиляю
В покорi перед Ним.
За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.
Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.
I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.
Душа моя спiває,
I серце не мовчить —
Хто Бога ще не знає,
До Нього поспiшiть.
Юрій Вавринюк
* * *
Тобі, мій Боже, пісню цю співаю,
Бо лиш в Тобі знаходжу я спокій.
Співають ліс, лани, степи безкраї
Про те, що Ти даєш душі моїй.
У грудях б’ються вдячності акорди,
Вуста шепочуть: «Дякую, Господь!»
Ти вклав подяку в серце колись горде,
Частіше в нього, Спасе мій, приходь.
Приходь в хвилини сліз та безнадії,
Коли співа, як жайворон, душа.
Коли думки, як хмари грозовії,
Коли залишусь може без гроша.
Хай лине пісня в ранішні тумани,
Хай з нею день римує біг життя.
Нехай її підхопить шелест кленів,
А ніч вплітає щебет солов’я.
Тобі, Спаситель, пісню цю складаю,
Кладу до ніг мажорний хід весни.
Її з Тобою Боже доспіваю,
Плоди життя принісши восени.
Юрій Вавринюк
* * *
Все, що дихає, — хай Господа хвалить!
Псалом 150
Дихаю, а значить — славлю.
Славлю, доки дихання ношу.
Тішуся райдугою в краплі,
Росами на шапках споришу.
Дихаю, а значить — вірю
Я у велич Бога і Творця,
Й кольоріють будні сірі,
І пасує усміх до лиця.
Славлю! Як Його не славить?
Бо ж у грудях — дихання Його.
Славлю, хоч і закривавить
Часом серце й зморщиться чоло.
Славити — живу для того —
У словах, учинках і думках.
З серця — радість веселково
Зарясніє квітами в лугах.
Славити — а як інакше?
Славить бо навкруг уся земля!
Славити — усюди й завше.
Чи ж не в цьому сутність вся моя?
Дихаю — і славлю! Славлю Бога!
Бо ж ношу у грудях дихання Творця.
Славити — допоки слава неба
Не відкриє велич Божого лиця.
Юрій Вавринюк
Я дякую Богу
Я дякую Богу за серце гаряче у грудях,
За чисте сумління і чисту прабатьківську кров,
Я дякую Богу за очі, з народження зрячі,
За те, що в душі розквітає братерська любов.
Я дякую Богу за сонячне тепле проміння,
За маки зелені на схилах козацьких степів.
Я дякую Богу, що стали ми тим поколінням,
Яке відродило духовність і віру батьків.
Я дякую Богу за поклик духовної волі,
За дар і натхнення творити у світі красу.
Я дякую Богу за щедре колосся у полі,
За зорі вечірні, за мир, за ранкову росу.
Я дякую Богу за долю моєї країни,
Яку не зламали ні війни, ні голод, ні зло.
За рід наш прекрасний, що може піднятись з руїни,
Що вміє прощати, яким би життя не було.
Я дякую Богу, що щастям навчив дорожити,
Омріяну волю, як скарб найдорожчий, послав.
Я дякую Богу за сині волошки у житі —
Як неба шматочки у наших просторих серцях.
Я дякую Богу за хліба скоринку духмяну —
Це символ любові моїх земляків до землі.
За батьківську хату, з дитинства багату піснями,
За ключ журавлиний у тихій небесній імлі.
Я дякую Богу за світле Його воскресіння,
За істинне Слово, за приклад любові й добра.
Я дякую Богу за рідну свою Україну —
Щоб милість Господня навіки над нею була.
Лариса Козинюк
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 27.09.2014, 21:25 | Сообщение # 7 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Які блага дарує подяка?
Які блага дарує нам подяка? Завалов, Какие блага дарит благодарность?
Схоже, нам набагато природніше вважати, що доля перед нами у боргу, чим відчувати подяку за те, що маємо. Я ніколи не зустрічав молодих людей, задоволених своєю зовнішністю. Або, за винятком однієї пенсіонерки, не бачив тих, хто б щиро говорив: «Я отримую достатньо грошей»
Подяку ми відчуваємо хіба що в той момент, коли очікуване лихо проходить повз нас. Чому так?
Рідкісна властивість
Сьогодні рідко зустрічаються люди, які дякують за свою долю. Куди більше людей скаржаться на те, чого вони не отримали, та ображаються на життя. Зазвичай люди починають цінувати те, що мають, коли воно опиняється під загрозою: так, людина, у якої не підтвердився діагноз рака, може відчувати подяку за даровані роки життя — але, швидше за все, ці відчуття швидко забудуться.
Що нам скажуть психологи? Психологи порівняно мало цікавилися феноменом подяки, проте дещо цінне для себе ми у них знайдемо. Мелані Кляйн, що створила свою психоаналітичну теорію розвитку дитини, написала монографію під красномовною назвою «Заздрість і подяка». Хоча теорії психоаналітиків носять досить умовний характер, навіть назва її праці гідна роздуму.
Вона вважала, що при нормальному дорослішанні дитини подяка поступово повинна витісняти заздрість, ворожнечу і помсту — ті якості, якими забарвлена примітивна «любов» до мами. Кляйн стверджувала, що розвиток здатності подяки є мета терапії дорослих. Без цієї здатності людина, коли вона не отримує того, чого хоче, відчуває, що на неї нападають.
Деякі дослідження останніх років показують, що подяка є найсильніший показник благополуччя, задоволення, суб’єктивного переживання щастя (достатньо незалежного від того, що людина має). Подяка дозволяє легше переносити стреси, кризи і складні зміни в житті; крім того, вдячний більш охоче допомагає іншим, ділиться з іншими своїми ресурсами (часом, грошима і так далі), співпереживає їм.
Подяка цінується в так званій «позитивній психології», популярному напрямі теорії і практики з досить плоскою філософією щастя. І ось що тут важливе для нас: як показали практики, людина може почати дякувати (скажімо, вести щоденник або створювати список приводів для подяки) механічно, без емоцій, але і це щось міняє в її ставленні до життя. Правда, філософія подяки у психологів недостатньо глибока. Нам слід подякувати психології і піти далі.
Життя як дар
Книга Второзаконня описує момент, коли Ізраїль, стоячи по іншу сторону річки Іордан, готується увійти до Землі обітованої. І ось Моїсей, дивлячись в майбутнє, попереджає: « Коли будеш їсти і насищатися, і побудуєш добрі доми…», тобто серед благополуччя «дивися, щоб не загордилося серце твоє і не забув ти Господа, Бога твого… Який поточив для тебе джерело води з скелі гранітної, живив тебе в пустелі манною… щоб ти не сказав в серці твоєму: “моя сила, міць руки моєї здобули мені багатство це”, але щоб пам’ятав Господа, Бога твого, бо Він дає тобі силу набувати багатство…» (Втор. 8: 10-18).
Це радикально інша парадигма життя, де все є дар. І пустеля, де людина в усьому залежна від милості Бога, повинна про це завжди нагадувати, оскільки при благополуччі про це дуже легко забути. Ось найглибша підстава подяки. Причому вона радикально протилежна звичній парадигмі більшості людей: «Я сам собі заробив на хліб і будинок, і ось сиджу і насолоджуюся в достатку». Якщо благополуччя є щось належне, то подяка неможлива, не потрібна і навіть просто безглузда.
Подяка — виклик світу
Парадигма «життя як дару» неочевидна, вона вимагає віри. Ми живемо іншими парадигмами. Кожна людина — «коваль свого щастя», сама собі господар. На цьому фоні подяка є невибачна слабкість: визнати себе залежним від іншого — це на нашому світі принизливо і соромно.
У християн є глибока парадигма подяки. Це інша історія про те, хто ми такі і в яких стосунках знаходимося зі світом і власною долею. Де все, що є, не «я зробив сам», а все є дар, починаючи з того, що я просто існую і дихаю.
Зокрема, це протиотрута звичці до життя, де все, що я маю, вважається за щось законне і тому не радує, а якщо чогось немає — це викликає незадоволеність. Саме подяка дозволяє добре радіти життю, не дуже чіпляючись за минуле і звичне. Якщо я живу через дар, тоді все: їжа, життя, люди — є привід радіти.
Михаїл Завалов
|
|
|
| |
| love | Дата: Суббота, 27.09.2014, 21:26 | Сообщение # 8 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 4499
Репутация: 12
Статус: Offline
| Подяка Богові за все
НА РІЗНИХ МОВАХ ПРОСЛАВЛЮ Я БОГА ПРОСЛАВЛЮ Я БОГА ЛЮБОВІ…
Уривки із АКАФІСТУ Подяка Богові за все
Нетлінний Царю віків, що спасенною силою тримаєш у правиці Своїй всі стежки життя людського. Дякуємо Тобі за всі явні і тайні благодіяння Твої, за життя земне і за небесну радість Царства Твого майбутнього. Слабим і немічним дитям родився я на світ, але Ангел Твій простер світлі крила, оберігаючи колиску мою. З тих пір любов Твоя світить мені на всіх стежках життя мого, чудесно направляючи до світла вічності.
Слава Тобі, що покликав мене до життя.
Слава Тобі, що показав мені Вселенної красу.
Слава Тобі, що як вічну книжку премудрості, розкрив передо мною небо і землю.
Слава Твоїй вічності серед світу тимчасового.
Слава Тобі, за тайні і явні милості Твої.
Слава Тобі, за кожне гірке зітхання моє.
Слава Тобі, за кожний мій крок життя і за кожну хвилину радості.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Господи, як приємно перебувати на гостині Твоїй; запашний вітер, гори, розпростерті небеса, води, неначе безмежне дзеркало, що віддзеркалюють золото променів і легкість хмар. Вся природа ,тайно перешіптується, вся вона повна ласки, і птиці і звірі носять печать любові Твоєї. Благословенна мати – земля з її скороминучою красою, що збуджує тугу за вічною батьківщиною, де в нетлінній красоті звучить: Алилуя.
Ти ввів мене в це життя, як в зачарований рай. Ми побачили небо, як глибоку синю чашу, в блакиті якої співають птиці, ми почули миротворчий шум лісу і милозвучну музику вод, ми споживали солодкі плоди і запашний мед. Гарно у Тебе на землі і радісно бути гостем Твоїм.
Слава Тобі, за свято життя.
Слава Тобі, за запахи конвалій і рож.
Слава Тобі, за різноманітний солодкий смак ягід і плодів.
Слава Тобі за алмазне сяяння ранньої роси.
Слава Тобі, за усмішку світлого пробудження.
Слава Тобі, за вічне життя, що випереджує небесне.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Силою Духа Святого пахне кожна квітка, тихе віяння ароматів, ніжність барв, краса Великого в малому. Хвала і честь животворчому Богові, що розпростер луги неначе квітучий килим, що коронує поля золотом колосся і блакиттю волошок, а душі – радістю оглядати це все. Тож веселіться і співайте Йому: Алилуя!
Який Ти прекрасний у торжестві весни. Коли воскресає все творіння і на тисячі голосів радісно кличе до Тебе: Ти джерело життя. Ти переможець смерті.
При світлі місяця і співі соловейка стоять долини і ліси у своєму білосніжному вінчальному вбранні. Вся земля – то невіста Твоя, вона жде Нетлінного Жениха. Якщо Ти траву так зодягаєш, то як тоді нас Ти переміниш в майбутньому віці воскресіння, як просвітляться наші тіла, як засяють душі!
Слава Тобі, що вивів із темноти землі різноманітні фарби, смаки і запахи.
Слава Тобі, за красоту і ласку всієї природи.
Слава Тобі, за те, що Ти обійняв нас тисячами Твоїх сотворінь.
Слава Тобі, за глибину Твого розуму, який відбився як печать на всьому світові.
Слава Тобі, бо я благоговійно цілую сліди Твоєї невидимої стопи.
Слава Тобі, що засвітив наперед нами ясне світло вічного життя.
Слава Тобі, за надію безсмертної взірцевої і нетлінної краси.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Як Ти осолоджуєш тих, хто думає про Тебе; яке животворне і святе Слово Твоє, м’якша від оливи і солодша від меду розмова з Тобою; окрилює і животворить молитва до Тебе! Яким трепетом тоді наповнюється серце і якою величною і розумною стає тоді природа і все життя! Де немає Тебе – там пустота. Де є Ти – там багатство душі, там живим потоком ллється пісня: Алилуя!
Коли землю покидає сонце, коли царює спокій вічного сну і тиші гаснучого дня, я бачу Твої оселі під видом ясних зоряних палат. Вогонь і пурпур, золото і блакить, що пророчо розмовляють про невимовну красу Твоїх поселень, торжественно кличуть: ходімо до Отця!
Слава Тобі, в тихий час вечірній.
Слава Тобі, що вилив у світ великий спокій.
Слава Тобі, за відпочинок благодатного сну.
Слава Тобі, за благодать у темряві, коли далекий весь світ.
Слава Тобі, за замилування молитви стривоженої душі.
Слава Тобі, за обітницю пробудити нас до радості вічного дня.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Не страшні житейські бурі тому, у кого в серці горить свічник Твого вогню.
Я бачу небо Твоє, що світиться звіздами. О, який Ти благий, скільки світла у Тебе! Променями далеких світил дивиться на мене вічність, а я такий малий і нікчемний, але зі мною Господь і Його любляча правиця всюди оберігає мене.
Слава Тобі, за повсякчасні піклування про мене.
Слава Тобі, за передбачені зустрічі з людьми.
Слава Тобі, за любов рідних і за відданість друзів.
Слава Тобі, за покору худоби, що служить мені.
Слава Тобі, за світлі хвилини життя мого.
Слава Тобі, за ясну радість серця.
Слава Тобі, за щастя жити, рухатися і споглядати.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Який Ти великий і близький в могутності бурі, як видно Твою могутню руку в сліпучих блискавицях, дивна велич Твоя! Голос Господній над полями і в шумі лісів, голос Господній над всіма водами. Хвала Тобі в клекоті вогнем дихаючих гір. Ти стрясаєш землю як одежу. Ти до неба піднімаєш хвилі моря. Хвала Тобі, що упокоряєш людську гордість і спонукаєш покаянно кликати: Алилуя!
Іноді блискавка, коли освітить весільні світлиці, то після неї бідними і тьмяними здаються вогні світильників. Так не раз Ти світився ясно в душі моїй під час найсильніших втіх життя. І після блискавичного Твого світла, якими безколірними і темними привидами здавалися вони. Душа моя томилася за Тобою.
Слава Тобі, бо Ти край і кінець найвищого людського бажання.
Слава Тобі, за нашу невтомну спрагу богоспілкування.
Слава Тобі, що надихнув нас невдоволенням земними речами.
Слава Тобі, що одягнув нас найтоншими променями Твоїми.
Слава Тобі за об’аявлення Твої, за щастя відчувати Тебе і жити з Тобою.
Слава Тобі, Боже, на віки.
В дивній гармонії звуків чується поклик Твій. Ти відкриваєш нам передчуття майбутнього раю і мелодійний спів у гармонійних тонах у висоті музичних фарб і в барвах художнього мистецтва. І все насправді гарне могутнім покликом підносить душу до Тебе й заставляє торжественно співати: Алилуя!
Натхненням Святого Духа Ти освітлюєш думки художників, поетів, геніїв науки. Силою Вишнього розуму вони пророчо осягають закони Твої і тим нам вони розкривають безодню Твоєї творчої премудрості. Діла їх самі говорять про Тебе; о, який Ти великий у своїх творіннях, о, який Ти великий у людині.
Слава Тобі, що показав неосяжну силу у законах Вселенної.
Слава Тобі, бо вся природа переповнена законами про Твоє буття.
Слава Тобі за все те, що відкрив Ти нам з милості Твоєї.
Слава Тобі за те, що Ти заховав від нас по мудрості Твоїй.
Слава Тобі, за досконалість людського розуму.
Слава Тобі, за животворчу силу до праці.
Слава Тобі, за вогненні язики натхнення.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Ти посилаєш несподівану поміч. Ти потішаєш, Ти – любов, що випробовує і спасає. Тобі ми пісню співаємо: Алилуя!
Слава Тобі, що сповняєш благі бажання мої.
Слава Тобі, що турбуєшся мною день і ніч.
Слава Тобі, що лікуєш скорботу і втрату цілющим потоком часу.
Слава Тобі, бо з Тобою немає безнадійних втрат, бо Ти даруєш всім вічне життя.
Слава Тобі, бо Ти обдарував безсмертям все добре і високе.
Слава Тобі, бо Ти обіцяв бажану зустріч з померлими.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Чому вся природа тайно посміхається в дні святкові? Чому тоді в серці розливається дивне полегшення, яке ні з чим земним порівняти неможливо, і саме повітря у вівтарі і в храмі стає світлоносним? Бо це є віянням благодаті Твоєї, це відблиск таворського світла; тоді небо і земля похвально співають: Алилуя!
Коли Ти надихав мене служити ближнім, а душу освітив покорою, тоді один з безчисленних променів Твоїх падав на моє серце, і воно ставало світлоносним, як залізо у вогні. Я бачив Твою тайну, невидиму Особу.
Слава Тобі, що Ти вчинками добрими перемінив наше життя.
Слава Тобі за насолоду, яку Ти запечатав у кожній заповіді Твоїй.
Слава Тобі, бо Ти явно перебуваєш там, де чути запахи милосердя.
Слава Тобі, що посилаєш нам невдачі і скорботи, щоб ми співчутливі були до страждань ближніх своїх.
Слава Тобі, що положив нагороду велику у самоцінності добра.
Слава Тобі, що приймаєш високі пориви.
Слава Тобі, що підніс любов вище всього земного і небесного.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Розбите в порох неможливо попередньо відновити; але Ти цілком відновлюєш тих, у кого зітліла совість; але Ти повертаєш попередню красоту душам, що безнадійно загубили її. З Тобою немає непоправного. Ти ввесь любов. Ти – Творець і Спаситель. Ми вихваляємо Тебе піснею: Алилуя!
Слава Тобі, за передбачені Тобою обставини, які в мене склалися.
Слава Тобі, за благодатні передчуття.
Слава Тобі, за вказівки тайного голосу.
Слава Тобі, за об’явлення у сні й наяву.
Слава Тобі, що руйнуєш наші марні задуми.
Слава Тобі, що стражданнями протвережуєш нас від запалу страстей.
Слава Тобі, що спасенно упокорюєш гординю серця.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Через льодовитий ланцюг віків я відчуваю тепло Твого Божого дихання, чую пульсуючу кров. Ти вже близько, царина часу розвіялася. Я бачу Твій Хрест – він ради мене. Мій дух в поросі під Хрестом: тут торжество любові і спасіння, тут не затихає на віки хвала: Алилуя!
Блаженний той, хто споживає вечерю у Царстві Твоїм, але Ти уже на землі сподобив мене цього блаженства. Скільки разів Ти подавав мені Божественною правицею Тіло і Кров Твою, і я, пре грішний, приймав цю святиню і відчував Твою любов несказанну і надприродну.
Слава Тобі, за неосяжну і життєдайну силу благодаті.
Слава Тобі, що підніс Церкву Твою як тиху пристань змученому світові.
Слава Тобі, що відроджуєш нас животворчими водами святого Хрещення.
Слава Тобі, бо Ти повертаєш покаяльникам чистоту непорочних лілей.
Слава Тобі, бо Ти – невичерпна безодня прощення.
Слава Тобі за чашу життя і за хліб вічної радості.
Слава Тобі, що підніс нас на небо.
Слава Тобі, Боже, на віки.
Що варта моя хвала Тобі! Я не чув співу херувимів, бо це можливо святим, але я знаю, як хвалить Тебе природа. Я споглядав узимку, як в місячній тишині вся земля тихо молилася Тобі, одягнута в білі ризи, і світилася алмазами снігу. Я бачив, як тішилося Тобою сонце, яке сходило, і хори птиць співали славу Тобі. Я чув, як тайно шумів про Тебе ліс, співали вітри, дзюркотіли води, як проповідували про Тебе хори світил небесних своїм радним рухом в безкінечному просторі. Що варта моя похвала! Природа послушна, а я – ні. Поки живу, я бачу любов Твою, хочу дякувати, молитися і кликати:
Слава Тобі, що показав нам світло.
Слава Тобі, що полюбив нас любов’ю безмірною, глибокою і божественною.
Слава Тобі, що обняв нас світлом і ввів нас в товариство ангелів і святих.
Слава Тобі, Всесвятий Отче, що заповів нам Царство Твоє.
Слава Тобі, Духу Святий, що животвориш сонце майбутнього віку.
Слава Тобі, всеблага Божественна Тройце, за все.
Слава Тобі, Боже, на віки.
О, всеблага і животворна Тройце, прийми подяку за всі милості Твої і зроби нас гідними Твоїх благодіянь, щоб ми, помноживши ввірені нам таланти, увійшли у вічну радість Господа нашого з хвалою всепереможною: АЛИЛУЯ!
|
|
|
| |
